Повстанці проти московського більшовизму: герої чи бандити для української влади?
У річницю найбільшого геноциду ХХ століття – Голодомору – варто пам'ятати, що не всі українці помирали, як вівці в очікуванні різника, не всі віддавали хліб і прирікали себе та своїх дітей на голодну смерть. За підрахунками істориків, у цей час в окупованій більшовиками частині України відбулося більше 4 тисяч повстань, але, попри підтримку населення, вони вже не мали організованого характеру, були слабко оснащеними і швидше відчайдушними, ніж героїчними. Показово, що проти окупаційної московської влади повставали і ті, хто ще вчора допомагав більшовикам душити в зародку вільну Україну. Через те, що ці люди вбивали так званих міліціонерів та регулярні червоні частини, на них і досі висить більшовицьке тавро «бандитів».
Одним із таких повстань було повстання 41-річного уродженця села Тупичів, колишнього червоного партизана і керівника районного ЧК Якима Рябченка. У повстанні під його проводом взяли участь й інші колишні червоні партизани. Раніше вони, повіривши соціальній демагогії комуністів, допомогли москві завоювати Україну. У роки так званої колективізації ці люди нарешті збагнули, що Росія загарбала Україну з метою її нещадної експлуатації, тож вирішили виправити помилки молодості. Яким Рябченко також встановив зв’язок із своїми колишніми ворогами, які захищали Україну в лавах Армії УНР. Повстанці нещадно розправлялися з поплічниками московських окупантів і мали плани зі звільнення в’язниці в Чернігові. Показовим є і те, що на їхній бік перейшли навіть деякі місцеві регулярні частини. Однак про це ми розкажемо дещо пізніше, коли більш ґрунтовно дослідимо тему з вуст краєзнавців та істориків. Відбудеться це найближчим часом. Разом із тим звертаємо увагу на те, що колишній чекіст Яким Рябченко, який підняв повстання проти російських окупантів, відкрито заявляв, що Україна має бути тільки для українців. Повстанці хотіли відродити козацький лад, чимало з них мали козацьке походження. Так, було визначено, що суддівські функції в кожному населеному пункті повинні здійснюватися козацькою радою, а всі козаки мали бути озброєними. До речі, ідеї козацького устрою в той час були особливо популярними на Городнянщині. Можна припустити, що Яким Рябченко перейняв їх у свого колишнього ідеологічного ворога сотника Вільного козацтва, підполковника армії УНР, пізніше полковника УПА Івана Рембеловича (до речі, досі не реабілітованого прокуратурою вільної і незалежної держави Україна).
17 червня 1931 року за 8 км від Городні відбувся бій повстанців з карателями. Зі 100-150 козаків лише половина мала рушниці та револьвери. Бракувало й набоїв. Під кулеметно-рушничним вогнем курсантів Гомельської школи Товариства сприяння обороні, ҐПУ і міліції селяни відступили… Вороги схопили важко пораненого Рябченка. У його справі окупанти відкрили провадження проти 174 осіб, 36 з них засудили до різних строків ув’язнення, а Рябченка і 17 його побратимів – до розстрілу. Ось їхні імена: Рябченко Яким Гнатович, Шаш Мойсей Парамонович, Сущик Василь Іванович, Дробноход Іов Устимович, Ступак Яків Андрійович, Бугрим Яків Дмитрович, Булах Федір Петрович, Мельник Олексій Дмитрович, Редько Петро Яковлевич, Бондаренко Євдоким Данилович, Пономаренко Яків Іванович, Чугай Олексій Савович, Мурач Єгор Леонтійович, Кравченко Михайло Арсенійович, Тимошенко Кіндрат Степанович, Зуб Мирон Васильович, Філон Олександр Андрійович і Комзол Родіон Єгорович.
У вересні 1989 року Чернігівська обласна прокуратура реабілітувала всіх повстанців. Однак у березні 1991 року скасувала свою постанову як помилкову – через причетність Якима Рябченка та його соратників до вбивства окупантів і зрадників України.
Рівно за рік ті, кого вбивали повстанці, забиратимуть у селян хліб, прирікаючи їх на голодну смерть, розстрілюватимуть і виселятимуть незгодних, забиратимуть майно у заможних...
Виходить так, що для держави Україна героями того часу залишаються ті, хто допомагав кривавій москві завойовувати Україну, а ті, хто їх убивав, – бандити. Не вірите? Зайдіть хоча б в Головне управління Нацполіції і подивіться на портрети тих, хто формував так звану «народну міліцію». Просто сходіть на чернігівський Вал, де досі почесно поховані ті, хто загинув від рук «гетьманців» та «петлюрівців». Чи не пора в час нових визвольних змагань назвати речі своїми іменами? Борців за Україну – героями, а вбивць, терористів і колаборантів – окупантами! Чи не так, шановна українська владо? Чи не так, панове прокурори?
Пам’ятний знак більшовикам Щорса в Чернігові, які загинули від рук гетьманців і петлюрівців
Віталій НАЗАРЕНКО, фото захисників Чернігова
