Партія Дідів: «Дожити б до понеділка»!

«Дожити б до понеділка»! – лозунг і життєве кредо незвичайної громадської організації «Партія Дідів», яка ось уже 12 років діє в Дяговій на Менщині. Для села «Партія Дідів» – не просто якийсь там консультативно-дорадчий орган, а справжня рада старійшин, дієве об’єднання найстаріших представників громади, головним завданням якого є участь у житті села та допомога у вирішенні його проблем. У «дідів» з Дягової все серйозно: є свої статут, печатка, голова та фінансовий директор. Щоправда, грошей на своє фінансування, на відміну від, скажімо, розкручених ветеранських організацій, «діди» не просять – самі шукають гроші, самі все роблять!

 

16 старійшин

«Ми збираємося щопонеділка, звідси і лозунг – «Дожить би до понеділка», – посміхаються, сидячи за столом місцевого кафе кілька «дідів».

Ідея збиратися «не просто так» виникла у їхніх сивих головах років з дванадцять тому. Річ у тім, що по понеділках у Дяговій діє сільський базар, на який сходиться люд з усього села. Звісно, після базарювання дорослі чоловіки взяли за традицію спілкуватися у місцевому кафе, як кажуть, «за чаркою». Як заведено в більшості українських сіл, за столом і в карти можна перекинутися, і про політику поговорити, і про життя села. Дехто з односельців тоді ставився до невеличкого кола чоловіків у літах досить скептично, мовляв, ондечки п’яниці сидять, але у кожного – земля й багато роботи, тож було не до довгих застіль.

Михайло Дмитрович Шатирко – один із тих, хто стояв біля витоків «Партії Дідів». Ось як він пригадує утворення осередку.

«Починали ми, коли у нас ще не було «офісу», – розважливо говорить «дід Миша».

Офісом Михайло Дмитрович, за звичкою, називає приміщення сільського кафе, яке їм винаймає для зборів місцевий фермер Олексій Бутенко.

«Поступово до нас почали приєднуватися інші діди. Так нас зібралося більше десятка. Згодом наші лави поповнив і сам Олексій Бутенко, котрий запропонував «узаконити» нашу організацію, назвавши громадським товариським об’єднанням «Партія Дідів села Дягова». Ось такий утворився сільський осередок старійшин», – посміхається Михайло Шатирко.

До речі, Михайло Дмитрович – заслужений дід, бо має трьох онуків: один закінчує університет, інший перейшов до третього класу, а третьому скоро виповниться рік.

Нині «Партія Дідів» Дягови нараховує 16 членів, серед яких люди різного віку та статусу. П’ятеро «дідів» мають вищу освіту, один із них свого часу займався серйозною науково-практичною діяльністю, решта – зі спеціальною освітою: є й ветеринарні фельдшери, й механік, і агроном, і навіть інженер. Найстаршому з них – 82, наймолодшому – 55! Без перебільшення – сільська еліта!

Приміром, Василь Михайлович Лисенко працював на дяговській ветеринарній дільниці, обслуговував аж три колгоспи. Його колега Микола Якович Павленко 45 років трудився на благо місцевого колгоспу.

А Петро Крук – відомий на всю країну науковець. Десять років Петро Свиридович віддав рідному колгоспу, працював у Дяговій головним агрономом. І навіть коли перейшов працювати в науково-дослідний інститут землеробства, не полишав практичної діяльності, допомагав селу. Петро Крук першим в Україні організував науково-виробничу систему «Люпин», потім - фірму «Агротехком». Нині, як зізнається з висоти прожитих років, нізащо не поміняв би хату в рідному селі на квартиру в Києві.

«Партія Дідів», вважає він, на відміну від політичних, нікуди з правильного курсу не звертає, а робить добрі й корисні для громади та України справи. Незважаючи на різні політичні симпатії, «діди» впевнено та згуртовано роблять спільну справу – допомагають селу!

 

Не руйнувати старого, створювати нове

Колегіально, радою «дідів» тут вирішують, кому і чим допомогти.

«Починали з того, що організовували суботники до Дня Перемоги, облаштовували територію кладовища, займалися благоустроєм села», – пригадує Олександр Якович Демченко, який все життя пропрацював шофером у сфері торгівлі.

«Діди» гуртом взялися за відродження дитячого садочка, який свого часу був одним із найкращих в області. Навіть чехи приїжджали на нього дивитися. А після розвалу Союзу від садка лишилися самі стіни.

Коли сільським головою Дягови став учитель за фахом Микола Бурка, «діди» зініціювали відновлення дитсадка. Старійшини пішли збирати по людях гроші, а за зібрані кошти закупили дошки, шибки, зробили рами. Грошей же треба було чимало, бо під цим дошкільним закладом – величезна будівля. Діди збиралися допомагати й надалі та дали лад території довкруж садочка: поставили паркани, відновили систему каналізації – сам колишній директор школи Леонід Петрович Мельниченко повикладав цеглою занедбані колодязі. Так дитсадок став пріоритетним об’єктом для «дідів». Не так давно вони висадили біля нього на пустирі багато дерев – у майбутньому тут буятиме прекрасний парк. Серед пріоритетів – опіка над обеліском полеглим воїнам, підтримка Покровської церкви, благоустрій села. Без «дідів» у Дяговій не відбувається жоден масовий захід. Незважаючи на поважний вік та різні політичні погляди, ці люди не руйнують старе, а створюють нове. Так, після буремних подій на Майдані «діди» висадили поблизу греблі річки Дягови 106 дерев – в пам'ять про Небесну Сотню. Коли ж надійшла інформація, що вночі у селі хочуть скинути пам’ятник «вождю світового пролетаріату», діди спокійно, без галасу самі зняли в центрі села гіпсове погруддя Леніна-Бланка й відправили його на склад. Натомість встановили Хрест Героям Майдану. А коли почалася військова агресія Росії проти України, «діди» облаштували на трасі блокпости та встановили цілодобове чергування.

Вони і нині продовжують активно допомагати армії. Особливо активним у цьому питанні виявився фінансовий директор «Партії Дідів» фермер Олексій Бутенко. Олексія Івановича за його волонтерські зусилля нагородили нагрудним знаком Міноборони «За сприяння Збройним Силам України».

Олексій Бутенко має трьох синів та вже сімох онуків. Сам же Олексій Іванович особливо пишається своїм організаційним побратимом Леонідом Мельниченком – колишнім директором Дягівської школи. Так склалося, що за 27 літ роботи на посаді директора школи Леонід Петрович випустив у світ не одне покоління успішних випускників, серед яких Олексій Бутенко та його сини.

 

Житиме школа – житиме й село!

Незважаючи на поважний вік, Леонід Мельниченко самостійно обробляє присадибну ділянку і не полишає громадських справ. За плечима в ювіляра – непросте, але насичене життя. Родом Леонід Петрович із села Підгірне, що під самим Черніговом. За освітою він фізик та математик. Після закінчення Чернігівського педінституту у 1965 році освітянська доля закинула його на Київщину до Таращанського району, потім на три роки – у Березну, на шість літ – у Блистову, а після Блистови – у Дягову, директором школи.

«Я маю 42 роки загального трудового стажу, з них 33 роки - директорського, – уточнює Леонід Петрович. – 27 років свого життя я віддав вже рідній для мене Дягівській школі».

Його педагогічна праця була недаремною, адже за роки роботи на цій ниві школа випустила щонайменше 50 медалістів, серед яких люди різних професій, починаючи від успішних фермерів, які не полишили в біді рідне село, і закінчуючи працівниками апарату українських міністерств.

Навіть у свої поважні 70 Леонід Мельниченко вболіває за долю рідної «альма-матер».

«Наша громадська організація активно допомагає рідній школі, – каже Леонід Петрович. – Минулого року зусиллями нашого однодумця Олексія Бутенка у школі перекрили дах, зробили підмостку, по-новому перекрили котельню і переобладнали її на альтернативне паливо, – розповідає про зроблене колишній директор школи. – Раніше у Дяговій школа була базовою, а тепер стала округом: якщо закриють, як у Чапаєвці початкову, школи у Феськівці та Данилівці – сюди підвозитимуть дітей. Але це не дай Бог, щоб сталося: якщо вмирає школа – вмирає і село».

Розуміючи це, «діди» роблять все, від них залежне, аби Дягова процвітала. І дійсно, якби в кожному селі була своя невеличка «Партія Дідів», можливо, і села б не вимирали.

Віталій НАЗАРЕНКО, фото автора

Розроблено ТОВ "СОТА ЛАБС"