Отець Антоній з Блистової майструє по дереву
та не цурається селянської праці
Дивлячись на 28-річного настоятеля храму Різдва Пресвятої Богородиці з Блистової отця Антонія (Василенка), мимохіть згадуєш біблійного Йосипа – він також був теслею і любив дерево. Антонія навряд чи можна порівняти з складеним сучасним народним образом товстопузого попа на елітному «Мерседесі». Навпаки, спілкуючись із ним, розумієш, що людина давно і свідомо обрала шлях до Всевишнього через служіння Йому, а чистота душі для отця Антонія важливіша за чистоту рук, бо ж де ж ви бачили наманікюрені пальці у людини, що не цурається щоденної селянської праці, а замість «мерседеса» їздить на підводі?
«Нехай краще руки «пахнуть» господарством, але душа не смердітиме»
Ось вже вісім повних років як 28-річний священик Антоній (Василенко) служить в парафії села Блистова, що на Менщині. Його рід походить із сусідньої Дягови – звідти Антоній, закінчивши школу, вступив на навчання до Чернігівського духовного училища, потому рукоприклався спочатку в диякони, а опісля – у священики.
Звертаємо увагу на доволі охайне подвір’я духівника і нетипову як для наших сільських хат добудову – дерев’яний ганок у карпатському стилі – його священик змайстрував власноруч.
«Матушка подавала, а я майстрував, – каже Антоній. – Люблю трудитись і працювати руками, а найбільше люблю дерево. Мабуть, від діда передалося, він у мене на пилорамі працював».
Робота по дереву для отця Антонія – це не просто хобі, а вже і спосіб, хоч і невеликого, але підробітку. Тому гарний туалет змайструє, тому гойдалку, «вагонку»…
«Вчусь робити гарні меблі, – каже молодий настоятель. – Хочу виготовляти стільці, столи, те, що популярне у вжитку».
«З чого ж в основному живете?» – запитую у священика.
«Допомагає парафія, але основний дохід – це господарство. Тримаємо трохи курей, свиней, маємо в хазяйстві коня, який є незамінним помічником. Десь трохи по столярці зароблю… Маємо півтора гектари землі, на якій вирощуємо картоплю та зернові, – пояснює Антоній. – Все обробляємо самі. Але кінь – мій найперший помічник, з ним можна все: заскородити, просапати, перевезти. Надійний транспорт, який не потребує солярки, – посміхається настоятель з Блистової. – Моєму Бурану вже 25 років, він дуже розумний, його не треба водити по рядку, сам іде. Господаря розуміє з пів слова. Ми удвох – як одне ціле. Я взагалі дуже люблю коней, це благородні тварини, – продовжує священик. – Свого часу, до Другої світової війни, у Блистовій мешкало 3,5 тисячі людей, коней було півтори тисячі, тобто практично в кожному дворі тримали коня».
«Ви, отче, доволі нетиповий священик, – кажу йому. – От, всі бачили, як живуть деякі настоятелі, на яких машинах їздять, а у вас із транспорту – кінська підвода, а з доходу – зароблене руками».
«Я б міг жити так, як живуть ті, про кого показують журналісти, але в мене по життю така думка: краще нехай руки будуть «пахнути» господарством, а душа не смердітиме. Ви самі бачите, які в мене руки, – показує почорнілі від праці долоні. – У Біблії про це сказано так: «ми ніколи не їли хліба даром», а також «якщо не трудився, то й не їж». Тобто треба трудитись і заробляти чесною працею. Щоб їздити і жити на широку ногу, особливо в наш час, це треба когось обманювати, а це неприпустимо, особливо для християнина. Пророк Давид пише, що «я не бачив праведника, який був би голодний чи просив хліб», тобто якщо людина трудиться, то їй воздасться – Господь дасть стільки, скільки треба. А всі ці надлишки – це неправильно. Священик має жити скромно, а монах тим паче».
Може через це і вирішив змінити конфесійну підпорядкованість, ухваливши разом із громадою рішення перейти з московського патріархату до Православної Церкви України. Зробили це в Блистовій 19 травня, після деокупації Чернігівщини.
Тесля від Бога
Особлива гордість працьовитого теслі-священика – його маленька майстерня, де є циркулярка, фреза, рейсмус та торцювальна пилка, тобто все найбільш необхідне для меблярства.
До речі, «вагонку» отець Антоній теж виготовляє самостійно.
Кімната, мебльована деревом, виглядає по-особливому живою. В цьому ми змогли пересвідчитись, завітавши на кухню до священика.
«Не лякайтесь, у нас тут невеликий ремонт, – каже з порогу Антоній і проводить нас до кухні. – Стільниця та підвіконня – з дуба, тумби – з ясена, а це, – показує рукою на деревину з отворами обабіч стільниці, – побачив в Інтернеті. Це отвори для вина».
Мабуть, доволі показово є те, що дружина отця Антонія, матушка Анастасія, є не лише прекрасною матір’ю для їхнього восьмирічного Марка, але й надійною супутницею та вірною помічницею.
«Все роблю тільки з нею, – каже він і додає, що старається не лише для себе. – В селі є різні люди. Буває, чуєш позаочі: «ото розстроївся», але ж я нікого не образив, ні в кого не вкрав, а все здобув чесною працею. Я прикрашаю свій дім ще й тому, щоб подавати приклад іншим, бо дуже багато молоді спивається, деградує, а треба трудитись. Всі звикли кивати на державу чи владу, але починати треба з самих себе: якщо в тебе у дворі чи в хаті буде порядок, то порядок буде і в державі, – зауважує отець Антоній. – Отож спочатку подивись на себе, а потім говори за інших».
У планах молодого священика з Блистової – багато цікавих проектів, і не лише по столярці. Каже, хоче побудувати лазню з саману – на глині та соломі, як колись будували наші давні предки. А щодо столярки, то нині гальмує роботи відсутність електроенергії, в селі вона з’являється на кілька годин.
«Нічого, переживемо, аби лиш Україна вистояла», – каже на те український священик з козацької Блистової.
Віталій НАЗАРЕНКО, фото автора
