Опозиція  сама себе жене  на «тонкий лід». Влада радіє: і без репресій потонуть!

Після четвертого народного віче, що відбулося в неділю 22 грудня,  окремі журналісти і політики заговорили про «затухання Майдану». Мовляв, і людей зібралося менше, ніж було раніше, а розчарованих побільшало.

Проте Лідери опозиції, ніби за останню рятівну соломинку, вхопилися за створення Національного об’єднання «Майдан». І завдання йому поставили надто серйозні:  «Відновлення політичного балансу в Україні і щоб була нова Конституція». Юрій Луценко закликав «стояти доти, поки режим Януковича не буде повалено».

Коли це може відбутися? Самі визнають, що до президентських виборів навряд чи  вдасться «відставити» Президента. То що, мільйонам людей вийти на майдани (як Лідери закликають) і стояти там до 2015 року? А хто годуватиме самих протестувальників і їхні родини?

В Україні зареєстровано 200 політичних партій. Вони що, розпускаються, а їхню нішу в політичному житті України має зайняти Народне об’єднання «Майдан»? У Верховній Раді засідає 450 народних обранців, яких навіть Азаров відніс до «кровососів», а роботу за них по «політичному балансу і Конституції» має виконувати Майдан? А людей вони питали, коли у парламенті своєю «політичною доцільністю» приймали Конституцію, вносили зміни до неї, встановлювали диктатуру Президента?...

Але, як кажуть, минулого не повернеш, але й до  світлого  майбутнього Лідери ведуть Україну одними лише крикливими революційними лозунгами, які швидко забувають, і придумують нові.

Спочатку зібрали стотисячний Майдан за підписання євроінтеграції, що й досі не відбулося. Потім взялися за «головного» винуватця – Азарова, привели тисячі людей під Верховну Раду, коли відбувалося голосування за його відставку. Знову провал, бо опозиційні депутати сподівались на небесне диво.   Нічого не вийшло й з блокуванням будівель Адміністрації Президента і Кабміну, вимог про відставку ряду столичних посадовців.  Президент недавно декого звільнив, але не на вимогу Майдану. І ось після таких «кардинальних перемог» тепер беруться за найскладніше – зміну конституції і поголовну заміну влади – від Києву до села.  В таке не вірять навіть багато соратників Лідерів у їх «священній» боротьбі, про що рясніють повідомлення в Інтернеті і в інших ЗМІ. Критикують вони й склад новоствореної ради Майдану, яку очолили мастаки на гучні заяви – Кличко, Яценюк, Тягнибок, Тимошенко і Луценко. Правда, напевно, згадали й про те, як колись формувались бюро райкомів і обкомів КПРС – туди уводили одного-двох представників від «народу». В раді Майдану таку роль відвели співачці Лижичко і освітянину Квіт. А от прізвище генерального секретаря такого «політбюро» так і не  вказали – керуватимуть названі вище сім співголів, що виходить по одному на кожен день тижня.

Прокричали на весь світ і про головні методи зміни влади: повселюдний супротив владі, створення на місцях ревкомів (як при більшовиках),  захоплення органів влади… Чим не 1917-й? І Леніни-Сталіни на горизонті появляються… Але чи здатні вони стати на чолі народу і в ім’я того народу, але щоб не по-більшовицьки?

Складається враження, що сучасна опозиція сама жене себе на «тонкий лід» людської довіри, свідомо чи з підказки звалює на себе непосильну ношу, від якої може  провалитися. «Лід» уже загрозливо затріщав. Все те бачить  влада і тихенько радіє, що опозиція й без сторонньої  допомоги  «піде під воду».

 

 

Розроблено ТОВ "СОТА ЛАБС"