Її завжди приваблювали люди у формі. Ще будучи школяркою, вона уявляла, що й сама колись одягне її. Хоча рідні люди воліли бачити дівчину на сцені. Адже Ілона з дитинства танцювала, а ще грала на фортепіано. Можна було годинами вслуховуватися у віртуозну гру юної бобровичанки і так само дивитися, як вона вміло завмирає у чарівному па. Та дівчина вирішила стати пожежником, оскільки завжди була активною і мріяла бути частиною команди, адже ця робота дозволяє поєднати складні завдання і допомогу людям. Сьогодні Ілона Лосик провідний інспектор Бобровицького районного відділу Управління ДСНС у Чернігівській області. Яскраві зірки гармонійно виблискують на плечах, за якими вища освіта у престижному виші – Черкаській Академії пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля. Бездонні блакитні очі, світле волосся, впевнена хода і зосереджений погляд. Ось така вона – єдина жінка-офіцер у підрозділі… Однак у своїй справі ще може дати добрячу фору колегам-чоловікам. Пожежні автомобілі, сирени, вогнегасники стали невід’ємною частиною її життя. І лише переступивши поріг рідного дому, вона перетворюється на ніжну й турботливу матусю дворічного Матвійка.
Бути сильною і незламною її навчило життя. У 6-річному віці Ілона втратила найдорожчу людину – маму. У батька згодом з’явилася нова родина. Всю свою ласку і турботу дівчині дарували бабуся й дідусь, які ладні були пожертвувати всім, аби хоч якось замінити батьків.
Маленька бобровичанка змалечку полюбляла навчати своїх ровесників «законам всесвіту». Вона на власному прикладі показувала, як виховувати силу волі і бути лідером, незважаючи на обставини. Легка атлетика, лижний спорт загартували характер тендітної дівчини. І коли, під час навчань у виші вона з легкістю долала 10-кілометрові марафони, деякі студенти не могли повірити своїм очам. А дівчина з гордо піднятою головою йшла до спортивної зали, адже силові навантаження – невід’ємна частина її життя. Виїзди на пожежі під час практики її не злякали, а робота в пожежно-рятувальній службі продовжувала вабити. І в один прекрасний момент вона переступила поріг пожежно-рятувальної частини вже не як студентка-практикантка, а як співробітниця.
«У нас чудовий колектив і начальник. Я переконана, що наш підрозділ один з найкращих в області, - гордо говорить Ілона Лосик. - Я не буду приховувати, що перші пожежі для мене були дуже важкими... Морально. Не через те, що треба було вставати по дзвінку в будь-який час, вдягатися за лічені секунди і бігти в холодну ніч... А через те, що будь-яка пожежа – це стрес для тих людей, з якими мені доводиться спілкуватися. Вони можуть бути адекватними і не дуже, але я, як інспектор, маю бути завжди спокійною, толерантною і зваженою. Я відповідальна особа і не маю права на помилку.
Бувало таке, що вночі наші вогнеборці забирали мене по дорозі, якщо їхали в моєму напрямку, щоб не витрачати часу. Бабуся весь час хвилюється. Мовляв, бігти треба повз річку, а там темно, п’яні... А ти молода дівчина... Та я в такі хвилини ні про що не думаю. Біжу та й усе. Я ж легкоатлетка (сміється). Мене ще ніхто ніколи не наздоганяв».
За словами моєї співбесідниці, в їхньому колективі ніхто не рахується з власним часом. Робота завжди на першому місці. Бувають ситуації, коли на пожежу виїжджає один караул у повному складі, і якщо в цей же час надходить якийсь інший виклик, то на допомогу поспішають ті рятувальники, які мають своє законне право відпочивати того дня. І такий стиль роботи — це норма для підрозділу. Часто їй доводиться бути у ролі психолога. Допомагати людям отямитися, заспокоїтися та не панікувати.
У декретній відпустці молода дівчина теж не засиджувалася. Коли Матвійку виповнилося півтора роки написала рапорт і повела хлопчика до дитячого садочка.
«Матвій дуже розумний хлопчина, хоча я його виховую сама. Ми багато читаємо. Ще коли він лежав у візочку я йому прочитала Кобзаря. Він так уважно мене слухав. Дарма, що це доросла література. Я вірю в те, що найголовніше дитина черпає у дитинстві. Стараюся виховувати його по методиці Глена Домана (За фахом Доман нейрофізіолог. Розробляючи свою методику, він спирався на дані досліджень, згідно з якими у перші шість років свого життя дитина отримує інформацію і вбирає знання у такому обсязі, який утричі перевищує знання, отримані людиною за все подальше життя. – Авт.). Читаю йому на українській, російській та англійській мовах. Він багато за мною повторює. Спортом теж займаємось разом. Коли тільки Матвійко народився, я брала його на руки і ми разом виконували комплекс фізичних вправ. Так я швидко повернула себе у форму».
Маленький синок і робота – дві найважливіші складові в її житті. Головне, на думку дівчини, це здатність зрозуміти, чого ж насправді хочеться і намагатися це здійснити.
«Мені хотілося б своїм прикладом надихнути людей повірити в себе і навчитися руйнувати стереотипи та йти за своєю мрією», - наголосила жінка-офіцер.
Кожного ранку, коли Ілона вдягає форму із надписом «Рятувальник», її охоплює неймовірне почуття гордості за свою роботу, за її важливість, а ще за свій дружній колектив, у якому їй пощастило працювати. Дівчина переконана, що всі її подвиги ще попереду, адже професію вона обрала за покликом серця.
Сніжана БОЖОК
