«Необхідно щось важливе зробити для людей,
тільки тоді ти людина».
М.М. Міклухо-Маклай
Він урозумив і нам заповів сенс буття Людини
Про унікального дослідника
Мандрівник, географ, гуманіст Микола Миколайович Міклухо-Маклай не відкривав нові землі, але результати його кругосвітньої пошукової роботи не менш важливі для земної цивілізації – він відкривав і досліджував Людину. Щоб глибоко проникнути у смисл її буття, дослідник два з половиною роки прожив на острові Нова Гвінея серед папуасів, проводив дослідження з антропології та етнографії корінного населення Південно-Східної Азії, Австралії та Океанії.
На Великій землі мандрівник видав щоденник подорожей під назвою «Серед дикунів Нової Гвінеї». Також став ярим захисником колоніальних народів, виступав проти расизму та колоніалізму. На онові своїх досліджень засудив гніт однієї людини над іншою, вивів просту формулу сенсу буття Людини, що повинні дотримуватися всі, незалежно від соціального чи майнового статусу, рівня освіченості, забарвлення шкіри, віро сповідування. Бо кожна людина послана Господом на землю жити і творити повсякденне і щось важливе для інших людей. Це і є, на думку вченого, головною ознакою Людини.
Міклухо-Маклай настільки пройнявся проблемами «дикунів» з Нової Гвінеї, що запропонував царю 
Олександру III проект поселення росіян на острові для розвитку диких, але людських племен. Самодержавець відхилив цю ідею. І в дослідженнях далеких народностей держава не брала участі. Дві подорожі на острови профінансував онук відомого гетьмана України Кирила Розумовського Олексій Костянтинович Толстой. Ще раніше він відіграв важливу роль в долі батька дослідника Миколи Миколайовича Миколи Ілліча, а потім і всієї його багатодітної родини. У взаємовідносинах Толстих і Міклухо-Маклаїв теж є складова формули сенсу людського буття.
Важливість зробленого можна замовчати, але не можна забути
Микола Міклухо-Маклай був унікальним дослідником, навчався в одному російському і двох німецьких університетах, за нетривале життя (помер у 42 роки) став автором 160 наукових праць. Та ні в царській Росії, ні в СРСР, ні в незалежній Україні не одержав належного визнання і увіковічення пам’яті. 
На початку третього тисячоліття цим зайнялася далека спадкоємниця Миколи Миколайовича Надія Петрівна Міклухо-Маклай з чоловіком Олександром Івановичем. За їхні кошти був побудований і обладнаний композиціями чи не перший на Чернігівщині приватний музей у Козелецькому районі, де народився батько дослідника, інженер залізничного транспорту Микола Ілліч. Другий музей створили в Криму, там Міклухо-Маклай вивчав фауну побережжя Чорного моря. А нещодавно Надія Петрівна організувала урочисте відкриття третього музею під назвою «Вітрила Міклухи-Маклая» в Батурині.
- Історія цього містечка, колишньої гетьманської столиці, тісно пов’язана з Кирилом Розумовським, родина якого багато зробила доброго для Миколи Ілліча і його сина Миколи Миколайовича, - пояснила вона привід, чому саме тут спорудила музей свого предка. – Онук гетьмана Олексій Костянтинович Толстой випадково зустрів випускника Ніжинського ліцею, де й сам колись навчався, Миколу, що прийшов пішки в столицю вчитися на залізничного інженера. Хлопчина був у відчаї, бо не зустрівся з чоловіком, який мав йому допомогти. Молодий пан заспокоїв земляка і потім надавав йому всіляку підтримку. Микола Ілліч рано помер, залишивши на дружину п’ятеро дітей. Олексій Костянтинович і тут допомагав. А згодом фінансував і дослідницькі подорожі Миколи Миколайовича. Про все це тепер розповідає наш музей.
«Необхідно щось важливе зробити для людей, тільки тоді ти людина, - писав Міклухо-Маклай про сенс буття Людини. На думку Надії Петрівни, через музей інші люди долучаються до розуміння цього сенсу. Микола Миколайович – яскравий приклад такої Людини. Він все своє коротке життя присвятив важливій справі для людей, в тому числі і отих далеких папуасів. На науковій основі довів, що вони хоч і живуть у дикому середовищі, але теж люди, як і ті, що розкошують у дорогих замках і палацах.
У ХIХ столітті, коли існувала велика класова нерівність, аж до рабства, дослідження Міклухи-Маклая не дуже популяризувалися, хоча тоді не винятком було присвячувати життя науці чи творчості без особистої матеріальної вигоди. Але Микола Миколайович займався особливими дослідженнями – Людини. У сучасному українському суспільстві надто актуальні такі дослідження.
- Не всі відвідувачі наших музеїв, але багато, з ким доводилося спілкуватися, признавалися, що після екскурсії з «Вітрилами Міклухо-Маклая вони іншими очима подивилися на навколишнє середовище, на себе і своїх друзів та знайомих. Отже недаремно ми відкриваємо музеї. Якщо не держава, так хтось же повинен це робити.
У Батурині довелося почути ще одну цікаву фразу від голови Чернігівської обласної ради Миколи Звєрєва: «Дуже добре, що сьогодні ми тут не фронт тримаємо, а музей відкриваємо».
Мабуть, ще краще було б, якби в такому музеї очистити формулою про сенс буття Людини серця і душі тих, хто допускає і створює оті кроваві фронти!
Григорій Войток
