Навіть непотріб в її руках стає витвором мистецтва

Вона вміє давати непотрібним речам нове життя. Одноразові ложки, які ми зазвичай викидаємо після використання, – це матеріал, з якого Світлана Дідовець із Козельця створює дивовижні картини. Інший пластиковий непотріб ця креативна пані зважилася перетворити навіть у... вишукані сукні. Стружка з олівців, тирса, шкаралупа з горіха, порожня коробка з-під цукерок... цей ряд можна продовжувати безкінечно. Та різниця в тому, що для нас з вами це сміття, а для нашої героїні – оригінальний, неповторний подарунок або стильний елемент декору інтер’єру. Її роботи настільки вражаючі, що ними цікавляться навіть у столиці, звідки й надійшла пропозиція видати ілюстровану книгу з покроковими фото та коментарями від умілиці.

Світлана не приховує секретів створення своїх унікальних робіт. Більше того, вона безкоштовно навчає всьому цьому всіх охочих. Адже жінка – керівник гуртка Козелецького будинку творчості дітей та юнацтва. Коли вдивлєшся в її вироби, можна лише здогадуватися, з чого вони. Наприклад, кухонна сіль, гвоздика, кукурудзяні пластівці... Гадаєте, це ми якусь вишукану страву готуємо? Ні! Це художниця малює пейзажі неповторної краси... Біля кожної роботи можна стояти по півгодини, бо вона зачаровує. Але тоді не вистачить часу дізнатися про нашу героїню ще багато цікавого. Адже вона не лише мисткиня, а ще майстер зачісок та візажу, модельєр одягу й аксесуарів, флорист, дизайнер інтер’єру, весільний декоратор... Недарма кажуть: талановита людина талановита у всьому.

До Козельця добиралися тиждень

До невеличкого районного центру на Чернігівщині Світлана перебралася шістнадцять років тому з Сибіру. Нині проживає тут з родиною і вважає себе повноцінною українкою, а кращого місця для комфортного життя за селище Козелець, переконана, годі й шукати.

«Тут проживають доброзичливі люди. Всі всіх знають, допомагають, підтримують. У мене в Козельці багато друзів, і я ніколи не задумувалася над тим, аби повернутися в Росію. Хоча ми туди інколи, по можливості, навідуємося, бо там лишилися батьки, сестра...», — ділиться переживаннями моя співбесідниця.

Здобувши освіту педагога в Іркутську, Світлана пішла працювати до притулку. Без перебільшення, всю себе молода дівчина присвячувала дітям-сиротам. Подумки мріяла про власних, хоча чужих дітей для неї не існує, запевняє жінка.

«Всі вони були рідними, бо окрім нас, вихователів, педагогів, у них нікого не було. Приходиш на роботу, де проводиш більшу частину свого життя, а вони всі до тебе біжать, обіймають, мамою називають, – ледь стримуючись, розповідає Світлана Вікторівна. – Я б там, мабуть, і лишилася працювати. Та доля розпорядилася інакше».

Якось Світлана гостювала у своїх колежанок, куди з товаришами приїхав молодий хлопчина з України. Між дівчиною та парубком одразу промайнула іскра, яка згодом змусила Олександра шукати в Росії роботу.

«Невдовзі ми одружилися, у нас народилася донечка Вікторія. Якось ми з Сашею черговий раз гостювали у його батьків і помітили, що здоров’ю доні кліматичні умови в Україні краще підходять, аніж там, у Сибіру. Тож, порадившись, вирішили пожити в Козельці».

Надовго запам’ятала Світлана тривалу подорож. Адже їхати вирішили автомобілем, щоб взяти побільше речей. З трирічною Вікою добиралися сім днів. Вдень їхали, а надвечір зупинялися на ночівлю.

«Хвилювалися, не приховую, але й тут нам щастило, бо постійно зустрічали душевних людей, – згадує жінка. – Одного дня наша автівка трохи вийшла з ладу, ми звернулися до автосервісу. Доки чоловіки ремонтували, мене з донею і нагодували, і в душ запропонували сходити, і на ночівлю залишили. Мовляв, вам з дитиною буде зручніше на ліжку спати, ніж у машині. Я взагалі вдячна Господу, бо мене завжди оточують надійні, порядні, щирі люди».

У дітей – багато ідей

По приїзду на Чернігівщину наша героїня одразу влаштувалася на роботу до

Козелецького будинку творчості дітей та юнацтва, і тут вже дала волю своїм фантазіям. Працювати пробувала у всіх можливих техніках декоративно-прикладного мистецтва.

«Щось дивилася в Інтернеті, дещо сама вигадувала, бувало, що й діти підказували. Наші вихованці дуже багаті на ідеї. Тому ми постійно працюємо колективно, в гармонії. Невичерпна фантазія, багатство кольорових рішень, мудрість і дотепність, безпосередність і оптимізм, особливе чуття декоративності – це ще далеко не всі риси, які притаманні нашим дітям. Для мене моя робота – то є спільна з гуртківцями творча майстерня, в якій ми разом учимося фантазувати, розвивати кмітливість, моторику, смак, художні здібності та уяву».

Недарма юні умільці під керівництвом Світлани Дідовець здобули багато нагород за участь в обласних, всеукраїнських і навіть міжнародних виставках.

«Якось вранці чаювали з донею і дивилися телевізор. Там у гостях у ведучих ранкової програми був представник PinchukArtCentre, який розповів про можливість усіх бажаючих взяти участь у проекті Кендіс Брайтц. Річ у тім, що відома художниця звернулася до всіх українців з пропозицією створити її портрет, як кому спаде на думку. І такий собі «збірний образ» мав стати одним із центральних елементів виставки, яка відкривалася у міжнародному центрі сучасного мистецтва XXI сторіччя. Я запропонувала Вікторії спробувати. Вона погодилася. Так ми створили портрет Кендіс у техніці "Сухе валяння із вовни". Роботу відібрали до найкращих. До речі, вона виглядала досить непогано серед інших картин».

Узагалі, це вперше за свою історію PinchukArtCentre представляв роботи не тільки професійних художників, але й усіх творчих і креативних людей України. Приємно, що серед відомих і знаменитих опинилися й наші дівчата.

Сукні з бубликів та коктейльних трубочок знімала Кунсткамера

Багато креативу та ідей у пані Світлани. Деякі з них вражають своєю неповторністю, вишуканістю, а деякі – скоріше сміливістю. Коли майстриня разом зі своїми вихованцями наважилася створити невеличку колекцію суконь із одноразового матеріалу, то тут уже не забарилися й центральні телеканали.

«Для конкурсу міні-міс ми зробили невеличку колекцію. Сукні у наших дівчат були справді незвичайними: з бубликів, коктейльних трубочок, одноразових тарілок, ложок і навіть пляшок. Поза увагою це не лишилося. Наші красуні потрапили в об’єктив камер Нового каналу до програми Валерія Сараула «Кунсткамера». Цікаво було споглядати на свої роботи з екрану телевізора», – посміхається жінка.

На досягнутому Світлана Вікторівна ніколи не зупиняється і вчить цьому своїх вихованців. Каже, якщо хтось у щось по-справжньому вірить, він обов’язково цього досягне. Чим позитивніше уявлення людини про себе, тим краще в неї життя й упевненіше вона почувається. Оптимісти, зазвичай, щасливі люди і притягують до себе успіх і благополуччя.

«Якось випадково до нашого музею завітала зі столиці Ганна Стрілець. Там якраз виставлялися роботи декоративно-прикладного гуртка. Вони її зацікавили, і пані Ганна знайшла мене та запропонувала видати книгу "Гарні речі власними руками". Я, звичайно, погодилася. Приїздили з Києва фотографи, покроково знімали майстер-клас робіт у різних техніках. І вже незабаром чудово ілюстрована книга побачила світ».

Наша героїня переконана, що варто пробувати себе у всьому. Для цього нам і дане життя.

«Час плине, змінюються діти і змінюються їхні інтереси. Я бачила, що багато дівчат охоче цікавляться зачісками, макіяжем, хочуть бути, як то кажуть, у тренді. Тому запропонувала керівництву відкрити новий гурток "Чарівниця", де вже два роки ми з юними красунями вчимося створювати модний образ. У великих містах це коштує чималих грошей. У нас усе абсолютно безкоштовно. Життя у кожного одне, тому варто його прожити зі смаком, отримати максимум задоволення і навчитися всьому, що воно нам пропонує», – підсумувала Світлана Дідовець.

Сніжана БОЖОК, фото з архіву Світлани Дідовець 

Розроблено ТОВ "СОТА ЛАБС"