Нашу сільську газету читають в Росії, Німеччині та Казахстані
У минулому номері «Чернігівщина» розповідала про незвичайне село Мрин, яке славиться тим, що живе в ритмі міста. Та є у села ще одна особливість, про яку ми обіцяли розповісти читачам. Річ у тім, що тут видається єдина в області газета, створена сільською громадою. Ось вже півтора роки як видання радує мринян. І не лише їх, бо ж газету читають у Чернігові, Дніпропетровську, Сумах, Харкові і навіть за кордоном. Відверто кажучи, «Літературний Мрин» за своїм змістом, злободенністю та легкістю подачі інформації цілком може дати фору не одній районці…
Хто не встиг, той запізнився…
Інформаційний бюлетень, який власними силами і фінансами випускають працівники Мринської бібліотеки, будинку культури та члени літературного клубу, за підтримки сільради розходиться селом за день-два. «Хто не встиг, той запізнився», – так жартують жителі Мрина, маючи на увазі тих, кому не вдалося своєчасно придбати улюблену газету. Ціна символічна – дві гривні за екземпляр.
«Я, наприклад, купую кілька газет одразу. Сама читаю з неабияким задоволенням і родичам поштою відправляю у Німеччину, Караганду, на Сибір і в Петербург, – розповідає пенсіонерка Катерина Горовенко, яка є постійною дописувачкою «Літературного Мрина». – Як не вишлю їм нашу газетку, то вже й телефонують, цікавляться, мовляв, де це ваша преса забарилася».
«А я відверто кажу, щоразу купую по вісім екземплярів і відправляю у Харків, Суми, Дніпропетровськ, Магнітогорськ (Росія), Ніжин, Київ, Бровари, – долучається до розмови Катерина Потапенко. – У цих містах живуть мої однокласники, які із захопленням читають про свою малу Батьківщину. Комусь, може, цього й не зрозуміти, але для нас наша газета –серце, гордість і душа!»
Три комп’ютери – у подарунок від банку
Як розповів один із засновників видання Олександр Джуломанов, перший пробний номер «Літературного Мрина» ентузіасти випустили в грудні 2011 року форматом «А4» на двох шпальтах і тиражем у 100 примірників. Це було рішення членів літературного клубу, який на той час тільки-но почав функціонувати. З часом обсяг газети збільшувався, і нині вона друкується на десяти сторінках. В чотири рази зріс і її тираж. Тепер тут легко вміщується все розмаїття мринського життя, а воно, повірте, вражає.
«Якось моя колега – завідувачка бібліотекою Олена Ругаль – запропонувала мені створити газету, мовляв, має ж чимось наш літературний клуб займатися. Я, чесно кажучи, здивувався такій пропозиції і поставився до неї, як до чогось нереального, – розповідає пан Олександр. – Одразу чомусь спало на думку: де будемо кошти брати? Та продумавши всі варіанти, ми таки зважилися. Зібрали інформацію, надрукували у Ніжині і затамували подих в очікуванні, що ж буде далі… Подумки заспокоювали себе, мовляв, перший млинець скоріш за все буде глевким. Та коли газетку розкупили за день-два після того, як привезли в село, радісному здивуванню не було меж».
Далі приємно вражені початківці замислилися над іншим, а саме – якщо народ бажає мати свою газету, значить, варто працювати, але для цього потрібні комп’ютери. На одному домашньому ноутбуці не «розженешся». Вирішили ризикнути і відправили листи з проханням про допомогу у всі відділення банків області. І не прогадали – відповідь надійшла з обласної кредитно-фінансової установи, мовляв, приїжджайте три комп’ютери чекають на вас.
«Ми не могли повірити… Все ж таки у словах: «стукайте і вам відчинять» є істина. Не зволікаючи, за кілька днів ми вже везли техніку до Мрина. І хоча подаровані комп’ютери не зовсім нові і не надсучасні, та для нас це манна небесна!», – не приховує радості пан Джуломанов.
Від газети – до збірки віршів
З кожним наступним номером до новаторів долучалися різного роду ентузіасти. Хтось писав про новини села, хтось – вірші, цікаві розповіді про мринян і вихідців із села, а дехто запропонував свої замальовки – і справа пішла.
«Так вийшло п’ять-шість номерів. І нам знову захотілося чогось нового, щоб порадувати народ, – продовжує свою розповідь мій співрозмовник. – Думали-гадали і надрукували книгу «Союз сердець». Це збірка віршів 22 авторів. Всі вони жителі або уродженці Мрина. До речі, вік поетів абсолютно різний: від школярів до старожилів. Всі дивуються, мовляв, ого, як багато у вас літераторів. Насправді ж у нас їх ще більше. Люди у нас дуже талановиті».
Книга рекордів Мрина
Не могло не привернути уваги ще одне, на перший погляд, дивне, але, якщо придивитися, напрочуд цікаве видання «Книга рекордів Мрина». Знову ж таки це заслуга літературного клубу. А іншими словами – гордість мешканців села. В цій книзі є все: і найвизначніші досягнення земляків, й інформація про найстаршу бабусю, дідуся, про сонях-велетень, вирощений на мринському городі, про найбільший помідор, гарбуз, огірок… Всі так звані, рекорди, які встановили жителі села, красуються на сторінках книги і тим самим спонукають інших людей до встановлення нових і нових.
«За будь-якої нагоди ми намагаємося зробити все для земляків. Коли люди бачать, що ними цікавляться, що вони не байдужі своїм односельцям – їм хочеться жити і творити. Бо ж громада – це спільна радість і спільне горе, спільні вподобання і захоплення. А значить, ми гордо можемо сказати, що є громадою, колективом, великою дружньою родиною!, – підкреслює Олександр Джуломанов.
Сніжана БОЖОК, фото автора
