Музика стала її долею
Вона мати двох славних діточок. І хоча меншому лише рік, це не зупинило тендітну жінку Анну Щербань з Остра вдягнути камуфляж і піти до лав Збройних Сил України. Та, на щастя, служить вона там не зі зброєю в руках, а з... музичним інструментом.
З пані Анною познайомилися в Остерському будинку творчості дітей та юнацтва. Сюди вона забігла не випадково, тут на неї чекають вихованці. І хоча тепер її основна робота – служба в навчальному центрі Сухопутних військ Збройних Сил України, що у селищі Десна, про вокально-інструментальний гурток, яким керує вже кілька років поспіль, забувати не збирається. Кожне із занять дарує їй радість та натхнення. А вона завжди тримає руку на пульсі життя.
Адже вдома на неї з нетерпінням чекають п’ятирічний Матвійко та однорічний Семен.
Замість іграшок... акордеон
Усього було на її шляху. Щось не вдавалось, десь не оминали прикрощі, розчарування, сумніви... А от музика, до якої прагнула душа ще з дитинства, стала її долею.
«Мій тато й досі згадує, як у шість років я прийшла додому і твердо заявила: «Гратиму на акордеоні!». Вони з мамою тоді вирішили, що жартую, – усміхається наша героїня. – Та коли я почала всерйоз займатися музикою, зрозуміли, що це було хоча й дитяче, та обмірковане і зважене рішення».
Анна добре пам’ятає ті часи, коли зранку вставала на годину раніше, щоб пограти, а потім поспіхом збиралася і мчала до школи. Після закінчення уроків та ж ситуація: однокласники бігли в парк чи на каток, аби весело провести час, а дівчинка скоріш поверталася додому, щоб ухопити в тендітні рученята такий улюблений музичний інструмент.
Коли в чотирнадцять років поїхала до обласного центру вступати до музичного училища – вже ніхто не дивувався. Далі був педагогічний інститут та Національна музична академія України ім. Чайковського. Всюди її супроводжував вірний супутник – акордеон.
«Коли навчалася в Ніжині, на одному з музичних конкурсів здобула першість України з професійної гри на акордеоні. Тоді мені запропонували перевестися у столицю до консерваторії, яку з часом я успішно закінчила».
Як дівчина з периферії Францію підкоряла
Анна Щербань – лауреат всеукраїнських і міжнародних конкурсів. Театри, філармонії, палаци культури й спорту, будинки офіцерів – де лишень не виступала зі своїми концертними програмами наша героїня. Та їй хотілося, аби талант оцінили в Європі.
Окрім Франції, були й інші країни, з яких талановита акордеоністка майже завжди поверталася з перемогами.
Грає на пляшках з водою
Нині вона з упевненістю володіє низкою музичних інструментів: фортепіано, гітара, барабан, перкусія (ударні музичні інструменти). На деяких грає віртуозно. Професійно співає і навчає дітей усьому, чого вміє сама. Та пані Анна – особистість невгамовна. Тож вирішила освоїти інструмент, який зробила власними руками. Саме він, за словами нашої героїні, додає особливого звучання будь-якій мелодії, пісні.
«З моїми вихованцями називаємо його просто – пляшкофон. Річ у тім, що музичні інструменти для нашого гуртка ми збирали, як кажуть, з миру по нитці, але їх все одно малувато, тож доводиться щось вигадувати, доповнювати. Якщо ти чогось дуже прагнеш, наприклад, грати – ти обов’язково це робитимеш. І неважливо, буде то музичний інструмент за тисячі десятків доларів чи звичайна пляшка...».
Кожною дитиною керівниця гуртка пишається і запевняє, що всі вони по-своєму талановиті. А успіх у музиці, за її словами, лише на десять відсотків залежить від здібностей і на дев’яносто – від наполегливості. Тож потрібно лише мати бажання і вперто працювати.
«Коли народила Семена, то лише чотири місяці побула в декреті, – пригадує Анна. – Йду вулицею з візочком, а мої вихованці підходять і питають, коли вже повернуся. Ну що я їм скажу... Через три роки. Не витримала – вийшла на роботу. Куди ж вони без мене, а я без них...».
Жарти привели до... армії
Кілька тижнів тому життя відомої музикантки круто змінилося. Тепер на роботу вона ходить не на підборах і не з намальованими вустами, а в камуфляжі й берцях.
«Нещодавно один мій знайомий пожартував, мовляв, є місце у військовому духовому оркестрі – не хочеш? Ми посміялися, а я взяла й зателефонувала в 
Тож будинок творчості тепер для жінки – робота за сумісництвом. Тут вона на гарному рахунку і відпускати її ніхто не збирається.
«Аня – це наша родзинка. Вона активна, цілеспрямована, непосидюча і, найголовніше, її обожнюють діти, – розповідає Валентина Садикова, яка все своє життя присвятила роботі в цій установі. – Гурток нашої Ані відвідує близько сорока вихованців. Є у неї і група п’ятирічок. Є і так званий «кістяк» гуртка – це хлопці-підлітки, які освоїли кілька інструментів і вільно ними володіють. Тож самі розумієте, вона нам потрібна і ми її нікуди не відпустимо!».
Тепер робочий день пані Анни починається ще удосвіта. Спочатку вона їде у військове селище Десна і там вчиться грі на флейті. Називає це не основною роботою, а службою. Так у них прийнято. Після обіду, а буває, й пізніше мчить до Будинку творчості. Інколи навіть бере з собою синочків.
«У нас є просто чарівний дідусь – мій тато. Коли ми з чоловіком на роботі, він доглядає дітей. Я йому довіряю, як собі, – швидко витирає рукою підступну сльозу мужня жінка. – Та, буває, і Матвійчика, і Семена беру з собою на роботу. Старший, до речі, вже трішки грає на акордеоні і гарно співає, а маленький добре спить під барабани (посміхається). Я взагалі щаслива людина, бо маю чоловіка, котрий мене розуміє, люблячих батьків і дітей та дружній колектив!» – підсумувала нашу розмову Анна Щербань.
Вона й надалі, без сумніву, розширюватиме горизонти діяльності, плідно працюватиме і доноситиме до людей силу музики, силу пісні, любов до культури, бо належить до плеяди сильних духом.
Сніжана БОЖОК, фото автора
