Ляльки-немовлята – руками солдата

Нещодавно він вправно керував і гатив із 40-тонної броньованої машини, а нині створює реалістичні ляльки. Учасник бойових дій на Сході України віднайшов себе у досить незвичній справі. Більше того, таких, як він, лише двоє у світі. Погодьтеся,  нечасто зустрінеш чоловіка, який «чаклує» над дитячими іграшками. Тим паче, ляльками-реборнами! Із тих, що на слуху: один італієць і наш земляк з Остра, танкіст Першої окремої танкової бригади Сергій Бондар.

Неможливо відвести погляд від «немовлят», виготовлених вмілими руками майстра. Вони, як дві краплі води, схожі на справжніх, живих дітей. Слізки в очах, ледь помітні судинки на руках та ніжках, навіть діатез на щічках... Ця диво-лялька, без сумніву, не лишить байдужим нікого.

 

Кожна волосинка – вручну…

Мало хто замислюється, скільки сил, витримки та терпіння вклав диво-майстер в одного такого «малюка». А ще це захоплення – не з дешевих. Адже для своїх «діточок» Сергій замовляє лише найкращі матеріали: якісні молди виробництва США (спеціальні форми, які мають певну структуру для створення фігур), фарби та 3D-лак з Німеччини, натуральне волосся... Лише уявіть: кожну волосину він прошиває вручну, на кожну ляльку наносить близько сорока шарів фарби, щоб вийти на природний тон шкіри.

«Процес «народження» такого малюка дуже складний. Для початку потрібно знежирити заготовку ляльки, (молд, – Авт.)  прорізати місця очей та ніздрі, – пояснює Сергій. – Після цього висвітлити «шкіру», адже на світлу основу краще наносити бажані кольори та рум’янець. Опісля лялька-реборн потребує реалістичних нюансів».

Далі майстер-реборніст прикріплює волосинки. Це дуже копітка робота, проте, на щастя, «новонародженим» багато волосся не потрібно. Його «вживлюють» за допомогою голок, протягуючи волосинки крізь заготовку голови. Схожим чином нарощують малюку й вії. Довершену ляльку справді легко сплутати зі справжньою дитиною. Бували випадки, що Сергію навіть місцем у транспорті поступалися, коли він віз свого «малюка» у нову прийомну родину.

«Плутали неодноразово. Який подив був у оточуючих, коли я «дитину» з сумки діставав і передавав замовнику. Здавалося, що зараз поліцію викличуть», – усміхається художник-реборніст.

 

Танковий ас

Для чоловіка таке захоплення стало ефективною реабілітацією після мінно-вибухової травми, отриманої під час бойових дій на буремному Сході.

«Підірвався у танку, – згадує події трирічної давнини мій співбесідник. – Після такого взагалі мало хто виживає. Лікарі прямо казали, мовляв, народився ти, хлопче, в сорочці. Але після тривалого лікування у Київському, потім у Чернігівському госпіталях я таки став на ноги. У мене була контузія, черепно-мозкова та акустична травми, проблеми зі спиною, серцем... Але головне, що лишився живим...».

Сергій був мобілізований у першу хвилю. Гончарівськ. Перша окрема танкова бригада. Водій-механік. Лише вісім днів підготовки. Все у надшвидкому режимі, – пригадує боєць.

«Відправили спочатку на Ніжинські болота пильнувати агресора, бо чекали звідти наступ. Але минулося. Тож поїхали на Схід. І там, починаючи зі Щастя і закінчуючи під Георгіївкою, у відбитті атак минув майже рік...».

За цей час водій-механік бойової  машини Сергій Бондар пройшов ледь не всі «гарячі» точки. Дуже швидко навчився витримувати шалені артобстріли, звик до гуркоту вибухів і разом з іншими бійцями неодноразово завдавав ворогові втрат. Доки його танк не зазнав ураження...

 

Унікальне ремесло

Після тривалої реабілітації чоловік повернуся до Києва, де нині мешкає зі своєю родиною. Батьки й сестра лишилися в Острі. Там, у столиці, зовсім випадково зустрів майстриню-реборністку, яка й навчила його незвичному ремеслу.

«У крамниці, де працює моя дружина, розговорилися з покупцем. Виявилося, що ця жіночка шукає собі помічника, який би прошивав волосся для реборнів. Я вирішив спробувати. Згодом Варвара дала мені майстер-клас зі створення ляльки-немовляти».

Відома майстриня Варвара Лютік одразу помітила, що у Сергія вправні руки і він легко справляється з цією «ювелірною» роботою. Жінка сама запропонувала навчити бійця створювати реборнів. Тепер колишній танкіст за цією тонкою роботою проводить багато часу. Бо справа, як кажуть, пішла.

«Я й сам не очікував, що люди замовлятимуть. Проте моє правило – не поспішати. Передаю «немовля» в руки нових господарів лише тоді, коли повністю задоволений роботою. Моя родина підтримує мене. Більше того, і дружина Оксана, і сини Дмитро та Олексій допомагають, якщо треба».

Оксана створює образи для малят. Як мама двох дітей, вона добре знає, кому що підійде якнайкраще. Але є замовники, котрі до найменших дрібниць знають, як має виглядати їхній реборн. Буває, навіть фотографії майстру дають, аби з неї створював ляльку.

«Якось одна жіночка дала фото своєї доньки у дитинстві і попросила зробити її точну копію. У таких випадках я не обіцяю, що буде один в один. Бо інколи певні деталі ніби самі вимальовуються... народжуються. Як в природі... Проте клієнт лишився задоволеним, тож, гадаю, у мене вийшло», – усміхається майстер.

 

Замовлення з Америки

Як виявилося, певне відношення до іграшок у Сергія було ще до АТО. Після навчання у Козелецькому ветеринарному технікумі працював у приватного підприємця в Омелянові (Козелецький район) – набивав м’які іграшки. Та коли перебрався до Києва, пішов, як не дивно, служити до правоохоронних органів. Зрозумівши, що це не його, вкотре змінив фах і почав ремонтувати взуття. Нині до чоботарської справи повертатися не бажає, бо набагато приємніше створювати «живих» ляльок і дивитися у щасливі та вдячні обличчя своїх замовників.

«Багато пишуть, цікавляться, захоплюються... і мене це тішить, – зізнається мій співбесідник. – Нині отримав замовлення з Америки. Цікаво виходить... Саме звідти я замовляю матеріали, на які чекаю місяць. Туди ж повернеться мій витвір...».

Створені диво-майстром ляльки не «засиджуються» на місці. Їх охоче розкуповують. Цієї осені Сергій хотів взяти участь у Всеукраїнській виставці модної ляльки, але не мав «експонатів» – всі знайшли собі родини. Але у нього, без сумніву, ще все попереду. Отож, всім читачам газети «Чернігівщина» наш земляк бажає віри в себе і успіху в усіх починаннях.

«Не варто боятися експериментувати. Треба вірити у свої сили, свої можливості. Отримує бажаний результат лише той, хто докладає для цього максимум зусиль!», – наголосив Сергій Бондар.

Скромний, працьовитий, патріот своєї країни... Він із тих простих людей, які самостійно досягають успіху в житті. Віримо, що це лише початок. І про нашого земляка Сергія ми ще не раз почуємо як про відомого на весь світ майстра!

Сніжана БОЖОК

Розроблено ТОВ "СОТА ЛАБС"