Лихо з розуму – і від освічених, і від зовсім не освічених «патріотів»

 

            Пустопорожні теревені політиків – як казочки для дітей

Почув недавно з телеекрану розумні думки сивоголового вченого, народного депутата Володимира Литвина стосовно децентралізації. Мовляв, якщо в об’єднаних територіальних громадах не створюються нові бюджетоутворюючі підприємства, то рапорти про значні збільшення бюджетних надходжень – як казочка для дітей перед сном. Бо з’явилися ті збільшення від змін розподілу державних подачок: колись видавали на райони, а тепер видають на об’єднані громади. Але тих грошей як не вистачало, так і не вистачає для розвитку територій, для поліпшення життя людей. Більше того, в багатьох новостворених громадах виникає проблема з виплатами зарплати працівникам соціальної сфери, не кажучи вже про нормальний розвиток тієї сфери. Та й самих кадрів не вистачає. Найкраще вміють у самостійних громадах встановлювати керівному складу високі зарплати, дерибанити землю й «оптимізувати» школи, медичні та культурні заклади.

На цьому наголосив народний депутат, колишній голова Верховної Ради. Але нічого нового він не сказав: про недолугість децентралізації я, виробничник, писав у «Чернігівщині» ще на зорі тієї реформи. Причому не просто робив модні заяви з «дзвіниці» опозиціонера, а доводив факти безглуздя з олівцем і калькулятором у руках.

Звісно, моїх аргументів, як і доводів низки інших думаючих практиків та вчених, не почули такі, як Литвин, а тепер вилазять на телеекрани й демонструють свої знання. Думаю, замість пустопорожніх теревенів про те, що давно відомо електорату, литвини мали б привселюдно покаятись у своїй неспроможності виконувати обов’язки представників народу і скласти повноваження.

Вдумаймося, депутати формують провладну коаліцію та уряд, приймають закони, контролюючі функції виконують лиш тоді, коли їм вигідно для власного збагачення, але не несуть ніякої відповідальності за таку роботу. На телеекранах же – що не виступ, то горлодранне звинувачення за державний бардак когось, тільки не їх – слуг народу. Вони – найправильніші, найдемократичніші, найбільш сміливі – не бояться різати правду у вічі. От тільки, в народі помічено, що правду-матку ріжуть з піною на губах, як правило, брехуни. Саме такими укомплектована Верховна Рада. Мало того, що потрапили туди на цинічній брехні, так ще й мільйони заробляють там за свою брехню й продажність.

Правду у вічі колегам сказала Надія Савченко: мовляв, а що такого ми тут вирішили, щось таке відстояли для покращення життя простої людини, для наведення елементарного порядку в державі? За цю правду й здали її ті, хто з нею, як з прапором, перемагав на виборах, хто з її ім’ям піарився на весь світ.

Повірте, Надія Савченко ніколи не була в моїх очах героєм, я не дурманів на майдані у «боротьбі» за її звільнення з російського полону, але вона перша насмілилась сказати так прямо. А ще своїми діями відтворила сюжет відомої кінокомедії «Весілля в Малинівці», що поширився на всю Україну. Що правоохоронці інкримінують цій жінці, – організацію теракту проти всієї владної верхівки з метою державного перевороту?

Виходить, що колишній злочинний режим Януковича насилу повалили півмільйонним озброєним Майданом, принісши в жертву Небесну сотню, а тепер з «очищеною» владою спроможна так розправитись одна жінка в парі з так званим правозахисником та при підтримці віртуальних прихильників? До речі, справу Савченко назвав «Весіллям в Малинівці» в Україні» не я, а генерал-полковник, професор, колишній голова СБУ Ігор Смешко.

Та повернімось до наших, ображених на Надю, обранців. Згадаймо, скільки лементу було з трибуни парламенту й телеекранів проти підвищення комунальних тарифів! А що вибороли? Проти «антинародних» бюджетів як завзято воювали, потім голосували дружно за дивіденди та хабарі.

А якої колосальної шкоди завдають нашому суспільству та державному будівництву політичні призначенці, котрі служать не нації, не законам, а своїй політичній силі заради одного – якнайдовше утриматись при владі, щоб якнайбільше нагребти собі! Хто те узаконює, як не самі наші обранці?

З Верховної Зради бере початок вся корупційна й казнокрадна система! Саме звідти без упину розказують й гарні казки для електорату. Ті казки, приправлені політичною дурістю, фахово виправдовують продажні засоби масової інформації. І це цілком закономірно для українського суспільства. Бо й електорат не задумується над тим, що конкретно зробив, відстояв для нього народний обранець. У виборця душа співає від того, як гарно виступив у парламенті чи на телеекрані «благодійний» обранець, як він прокричав на всю чорну горлянку: «Я вимагаю!», «Я засуджую!», «Ганьба!», «Рука Кремля!», «Заявляю від імені народу», «Ні – олігархам!» – набір такої боротьби «за народ» досить широкий, але увесь безтолковий, дешевший за енергію, витрачену політичними горлопанами на висловлення різнопланової маячні. Її продукують як високоосвічені, так і зовсім не освічені народні депутати. Користь для народу від них однакова – ніякої користі. Самі вже почали те визнавати, але продовжують управляти державою.

 

На брехні – у феодальне середньовіччя?

Якось вичитав, що створення іменних партій – це середньовіччя, феодальний устрій: є партійний «король», є й челядь. Згодом натрапив на нове «відкриття». Виявляється, в древній Греції владну й навіть військову еліту виховували вчені й філософи. Вони й суспільну вимогу сформували: торговці та ремісники не лізуть у владу, а військова та наукова еліта не лізе в торгівлю.

Який же устрій будує українська змішана-перемішана еліта при безпосередній участі своєї челяді? І хто займається вихованням владної еліти?

Поставив запитання, сам і відповідь даю: ніхто не займається таким вихованням. Бо, видно, нікому серйозно ним займатися та й особливої потреби в цьому немає. Головніше для керманичів – одурманення народу «успіхами» на шляху до єврощастя. І жодного слова про те, що шлях намітили надто довгий – через феодальний устрій. Правда, то для народу, а самі Європу давно переплюнули.

Шкідливе для суспільства «пудрення мозків» Майданом, героїзацією якого нас годують вже більше чотирьох років. Але й майданні, й післямайданні лідери не хочуть усвідомити того, що майдан здатний зупинити диктатуру, але він не здатний будувати справжню демократію, без якої не буде бажаного для простолюду достатку та правового захисту.

Ця істина прийшла до нас від Французької революції, але ще яскравіше засвітилася на нашій землі від більшовицьких переворотів, потім, через століття, від найновіших революцій. Одначе європейської демократії не побудувала ні Помаранчева революція, ні Революція гідності – про наступ на демократію в «очищеному» українському суспільстві заговорили в Європі і США. Та й самі щоденно чуємо зі ЗМІ про насилля над людиною. Навіть вбивства людей без слідства й суду «заслуженими» патріотами виправдовуються революційною доцільністю. Це ще одна риса феодалізму.

Моду ж на замилювання очей та пудрення мозків задають, очевидно, ідеологи з команд президента та прем’єра. Хтось із лідерів ляпне десь про вступ до Євросоюзу й НАТО, й мусолиться це днями на телеканалах та в пресі. Просте з простого: для оголошення та поширення благих намірів великого розуму не треба, як і не потрібні вчення великих філософів, економістів та інших інтелектуалів. Та й немає вченої еліти – емігрувала. Не виїхала маленька сірість, яка не здатна на великі вчинки й справи. Такого рівня й ідеологи. Вони не доколупуються до справжніх причин економічної й правової недолугості в найбагатшій в Європі країні на природні та невибагливі трудові ресурси. Та навіть позитивні приклади розвитку економіки й соціалки окремими підприємствами й холдингами – не модна тема для владної обслуги. Бо до тих випадків не приліпиш «велику заслугу» лідерів влади – позитив формується здебільшого всупереч недолугості керманичів.

Україна передусім славиться гучними заявами про підтримку курсу й дій Євросоюзу та США. До слова, я теж у захваті від досягнень цих країн в економіці на благо підняття життєвого й правозахисного рівня всіх громадян. Але не заяви тиражую, а мудрості в них учуся. Пишаюся й результатами від тієї науки, передусім стосовно підняття добробуту працівникам і родинам пайовиків землі та участі в розбудові району.

Державні ж керманичі й політики аж підстрибують від радості, що США вдарили по Сирії. Мене ж обсіли думки іншого характеру: та сирійська операція більше схожа на бойову «утилізацію» застарілих технологічно натовських крилатих ракет і російських комплексів протиповітряної оборони ще радянської доби. Пройшла та «утилізація» без людських жертв і трагічних руйнувань, і попередню домовленість ніхто не приховував, лише маскували обопільними погрозами.

Таким висновком не претендую на тверду істину, але й не вважаю взагалі безпідставним. Тож поміркуймо. «Удар по Сирії – виправданий крок» – відзначився наш президент на весь світ, його слова підхопили вітчизняні ЗМІ. Тим часом, Путіна могла роздирати інша радість: старі системи утилізовані, тепер на поставках нових можна мільярди заробити. Про відправку у Сирію С-300 вже відкрито заявлено. Доларами, нафтою або іншими преференціями розплатиться Асад. Та й інші країни Сходу вже кидають оком на новітні російські комплекси – кращої реклами їм важко придумати. Днями на виставку зброї в Кувейт Росія направила найбільшу делегацію з 200 видами озброєння. На світовому ринку США збільшили продаж зброї на 4 відсотки, другою йде Росія – 3,8 відсотка.

Звісно, операція по «утилізації» цинічна, але… й Трамп показав свою владу над союзниками, й окремі високоточні ракети випробувані в бойовій обстановці…

Перед цим Путін допоміг Трампу більш людяно: похвалився на весь світ новими зразками озброєння. І тоді українські керманичі та політики гучно реготали над агресором, а Трамп кинувся «видавлювати» з вітчизняного бюджету та бюджетів країн НАТО додаткове фінансування на нове озброєння, чим догодив власникам оборонки й генералам. Ще й тисячі додаткових робочих місць мають з’явитися в США.

Не вписуються в українську ідеологію мої думки стосовно останніх санкцій проти російських олігархів. Одним вухом чув, що їхні втрати стосуються передусім капіталу, який «крутиться» за кордоном. У Росію ж після тих санкцій повертаються сотні мільйонів валюти. Та й деякі олігархи не зовсім ручними були для Путіна.

Ні, я не радію за Путіна, але й не радію від того, що санкціями якось там прищикнули Росію – від того ні мені, ні всьому простому народу України не стало легше жити. Моє серце, добряче ремонтоване, кров’ю обливається від української ідіотії. Зокрема, й від того, що наша держава постійно збільшує завезення товарів і зменшує продаж своїх за кордон. Навіть наше господарство може підключитися до поліпшення цієї ситуації, але сертифікований за євростандартами круп’яний завод простоює, бо ринки Росії й Білорусі втратили, а на європейські не пробитися, й нашим керманичам не до такої проблеми. А вона – загальнодержавного масштабу.

Я весь світ об’їздив, і бачив, як країни, набагато бідніші на ресурси, ніж Україна, без революцій розбудовують вітчизняну економіку до рівня забезпечення гідного життя своїм громадянам. Україні ж давно можна було побудувати в себе хвалені Емірати. Для цього є все, бракує лише клепок у головах як лідерів, так і в багатьох представників рядового народу. І мудрості не поспішають вчитися. Хоча лікар-психолог світового рівня з Канадського університету Ігор Гроссманн науково довів: мудрості можна вчитися. Тільки не переплутайте з нашим прем’єром Гройсманом – не доведи, Господи…

Такі не вчаться мудрості, тож з їхнього розуму тільки лихо для суспільства: самі не здатні підняти країну з колін, ще й каламутять розум співвітчизникам, засліплюючи їх від вирішення реальних справ, які можуть допомогти людям зажити по-людськи, а не в обіцяних мріях про європейський рай.

 

Леонід ЯКОВИШИН, Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля», кандидат економічних наук

Розроблено ТОВ "СОТА ЛАБС"