Лариса Осадчук: «Буде все по-іншому»
Суцільні розчарування та недовіра, віддаленість від простої людини – такою ми бачимо і знаємо владу. І чим далі в глибинку – тим більше свавілля та безкарність чиновників. Борзнянський район – один із небагатьох, де останні кілька років не втихали публічні конфлікти між райцентром і районною владою. Чиновники конфліктують, а страждають звичайні люди. Новопризначена голова Борзнянської райдержадміністрації Лариса Осадчук – у минулому депутат обласної ради та підприємець з багаторічним стажем – каже, що прийшла на посаду, аби все змінити.
– Ларисо Анатоліївно, Борзнянський район не відрізняється особливо від більшості аграрних районів Чернігівщини. Але він нетиповий тим, що це – один із небагатьох районів, де протистояння районної ради та райдержадміністрації з владою райцентру набувало відкритого характеру і призводило не тільки до заборгованостей бюджетникам, але й утрати мільйонного державного фінансування. Справи часто доходили до судів. Чи є у Вас порозуміння з ОТГ?
– Я взагалі роблю все для того, щоб ми вийшли на нормальну співпрацю з громадами. Бюджети у нас у всіх слабенькі, але ж за нами стоять люди, тому я вважаю, що всі проблемні питання варто вирішувати спільно. От, наприклад, сьогодні у нас проблема з будинком культури – там питань дуже багато.
– Ви маєте на увазі будинок культури в Борзні, який міський голова Анатолій Койда відмовляється брати на баланс?
– Так. З одного боку він правий, питань по ньому багато. Анатолій Миколайович – чесна і принципова людина, документів йому на руки не давали, тож і ставити на баланс приміщення без документів він не мав права. Коли я очолила райдержадміністрацію, ми з Койдою ці документи разом передивилися, тим більше, що він – будівельник за фахом. Коли побачили значно завищені ціни, то в нього виникло ще більше питань.
– Мова йде про ремонт?
– Так! Про ремонт даху – його і досі не доробили. До того ж, як виявилось, ми ще й гроші підряднику винні. Сума там чималенька.
На ремонт даху будинку культури з обласного бюджету було виділено півтора мільйона гривень, у співфінансуванні район за 300 з гаком тисяч гривень замовив проект. Вийшло так, що всі кошти були використані, але роботу так і не закінчили. Більше того, ми ще й 600 тисяч гривень винні підряднику. Коли мені підрядник зателефонував і сказав про гроші, я відповіла, що не готова розмовляти з ним на цю тему взагалі. По-друге: як це ми винні, коли я не бачу акту прийому виконаних робіт? Сьогодні я відверто скажу: не знаю, що з тим будинком культури робити, але цю проблему вирішувати треба, бо там працюють люди. Коли приймали бюджет у грудні, то Анатолій Миколайович заклав кошторис на зарплату працівникам будинку культури, районна ж влада не закладала, оскільки вони вже його ніби передали. А міська рада його не приймає, до травня місяця міськрада давала трасферти на погашення зарплати. Я розумію, що коштів у міській раді не вистачає, але ж і в нас їх не вистачає. У нас бюджет прийнято на 10 місяців, далі в нас коштів немає. Коли я прийшла на посаду, у нас в лікарні було 920 тисяч заборгованості по енергоносіях. Я поїхала в обласну раду і нам зробили перекидку із грудня місяця.
– Ви прийшли на посаду і одразу потрапили в пекло пандемії. Лікарня в боргах, грошей немає, як взагалі допомагали громади?
– 25-го я прийшла, а 26-го в нас вже був перший «ковідний» хворий. На сьогодні знову ж таки, хоча я Комарівку не чіпаю, але Комарівка завжди перераховувала гроші на енергоносії. А от що Високе, що Плиски особливої участі брати не бажають. Так само і Борзнянська ОТГ. От Анатолій Койда каже, що 300 тисяч гривень він дав, і більше давати не буде. Але ж давайте подивимось на реальний стан речей. Лікарня сьогодні – це найбільше підприємство в районі. Всі відрахування від заробітної плати йдуть в бюджет Борзни. Я шукаю гроші, я утримую, а майже 3 мільйони з ПДФО йде в Борзну. Місту треба більше допомагати лікарні!
– Тобто дискусія у вас з цього приводу триває?
– Звісно, вона триває, однак не виходить за рамки цивілізованого спілкування. Як такого скандалу та протистояння у нас немає, бо постраждають люди. А як жити? Сьогодні і так купівельна спроможність населення невелика.
З хорошого: у нас запрацював новий рентген, дуже якісний. Тепер лікар може дивитись все на комп’ютері, не обов’язково робити знімок. Апарат купили за бюджетні кошти за рахунок обласної програми.
– Ми бачимо, що медицина надзвичайно хвилює населення. Побутує така думка серед експертів, що як тільки в результаті завершення адміністративно-територіальної реформи припинять існувати районні ради, одразу ж впаде районна медицина, бо ОТГ ще не доросли до того, щоб утримувати районні лікарні, а в області своїх проблем з медичними закладами вистачає.
– Другий етап реформи загальмували, але якщо залишити медицину на тому рівні, який ми маємо, то це буде катастрофа. Приміром, наша лікарня – це орган районної ради, і якщо вона залишиться в районній раді, то стане нікому не потрібною. Можливо, ця реформа мала бути в якомусь іншому вигляді для нас. Але якщо вже почалась реформа децентралізації, то утримання лікарень мала б взяти на себе держава, бо коли не стане райрад і райдержадміністрацій, то районні лікарні дійсно стануть нікому не потрібні.
Про бюджет
– Бюджет залишає бажати кращого, і щодо цього я намагаюсь вибудувати діалог із аграрними підприємствами. Головне, щоб у нас працювали люди – не приїхали, виорали, засіяли, зібрали і поїхали, а треба глибинна переробка, тваринництво. От я нещодавно була на тваринницькій фермі – там донедавна 60 працівників було, зараз вже працює 70, і там люди не почуваються покинутими. Якби сільські підприємства діяли на місцях, то людям було б простіше, і доходи були б у бюджети відповідні.
У мене свого часу були великі плани на Іванівський спиртзавод, який розташований на території Миколаївської сільради в селі Іванівка. Після війни його перевезли із Шабалинівки. Коли працював цей спиртзавод, то район не знав горя. Років 15 тому його закрили. Коли я ще тільки подала документи на посаду, то до мене дійшли чутки, що хтось пакетом викупив ці спиртзаводи. На жаль, коли я вже очолила район, то підприємство купили, а власник заводу вирішив зробити один завод із двох, перевізши потужності у Чемер, у Кіптівську громаду. Хоча Борзнянський район має чималий потенціал із сировинною базою, водогоном, розташуванням. На жаль, процес перенесення потужностей вже закінчився, і єдине, що я хочу попросити, – це те, щоб він залишив майданчик. Можливо, на цій базі він забажає розташувати інше виробництво, бо тільки у виробництві я бачу перспективу.
З цим бюджетом, що сьогодні склався, для мене найголовніше – втримати лікарню, хоча б на теперішньому рівні. Але якщо ми сюди щось купимо, то це буде супер. Хочу особливо наголосити: якщо в нас буде 300 тисяч, то ми купимо обладнання за 300 тисяч, а не купимо за один мільйон те, що коштує 300 тисяч.
Про децентралізацію
– Я думаю, що після осінніх виборів адміністрація залишиться десь до травня місяця. Останній, хто закриває двері адміністрації, – це керівник апарату. У громад буде вибір кадрів, а з ними зараз важко.
Інше питання – наявність роздутих штатів. Коли створювали громади, то говорилося, що адміністративний апарат не буде стільки проїдати, а зараз вони в гіршому становищі, ніж було в районі. Я переконана, що у майбутньому оптимізація потрібна, не всі громади можуть себе утримувати.
Про освіту
– Я – не прихильник маленьких шкіл. Вважаю, що там навчання неякісне. Школа повинна мати сучасне обладнання, сучасні класи, але мають бути й якісні дороги, щоб діти не хитались по ямках, і, звісно, автобуси не в такому стані, які маємо нині. Я сама 11 років їздила в школу автобусом, і це тільки дисциплінує. Але, знову ж таки наголошую, що головне – це дороги та транспорт.
Про основні цілі
–Я йшла з бажанням змін. Я хочу дати людям віру у владу. Мій оклад сьогодні – 15 тисяч, у мене немає ні рангу, ні вислуги, 12 тисяч 300 гривень я отримую «на руки». Зрозуміло, що не через зарплату я йшла сюди на посаду, і ясно, що не красти. Крадіжка – це для мене неприпустимо. Ще будучи депутатом обласної ради, мене обурювали відписки влади, те, що людей чиновники не бачать. Склалося враження, що на місцеві вибори люди взагалі не підуть. Я коли йшла на посаду, то публічно пообіцяла працювати чесно та самовіддано, і ще одне – районний бюджет я розумію правильно: районний бюджет – це районний бюджет. Хочу, щоб люди побачили, що влада може бути іншою, тільки обирати треба не за гроші.
Про стосунки з головою Чернігівської ОДА Андрієм Прокопенком
– По-перше, ми – колишні однопартійці. Ми разом розпочинали кар’єру у «Нашому Краї». Він пішов звідти першим, мене «попросили» пізніше. Можна сказати, що в нас дружні стосунки. В районі Андрій Леонідович нікого не знає, тому запропонував мені стати керівником. Я подумала і вирішила і допомогти йому, і спробувати щось змінити. Попри це я намагаюсь звертатись до нього якомога менше, щоб не створювати проблем. Коли було моє призначення, то я собі сказала: може, багато хто мені сьогодні заздрить, що він мій давній друг, але не з моєю совістю. Коли я цю людину знаю, коли вона вірить у мене, то мені ще важче працювати, бо в першу чергу мені буде соромно перед ним.
Про колишніх
– На рівні району ми питання вирішуємо. Спілкуємось. Але я даю зрозуміти, що так, як було раніше, – не буде. Буде все по-іншому.
Спілкувався Віталій НАЗАРЕНКО
