ГОСПОДАРСТВО
Козяча міні-ферма Ніни Альохіної
Молоко у кози на язиці
Ніну Альохіну знає заледве не весь Борзнянський район. Свого часу, ще коли була приватним підприємцем, на власному авто об’їздила ледь не кожне село в районі. Вийшовши ж на пенсію, взялася за розведення кіз.
«Спочатку розводила звичайних, а потім поїхала до Полтави, де купила шість маленьких кізочок і одного козлика полтавської молочної породи, – розповідає Ніна Іванівна. – Згодом вони привели потомство, і я їх усіх (і великих, і маленьких) поступово продала».
Деякий час підприємлива пенсіонерка кіз не тримала, а потім попросила онуків знову привезти козенят з Лохвиці. За п’ять з лишком років господарство Ніни Альохіної розширилося до міні-ферми.
Своїх вихованців тримає в спеціальних загородках, в яких завжди чисто. Аби кози, бува, не застудилися, на землі лежать спеціальні підстилки.
Посеред козячого вольєру стоять ночви з вельми дивним кормом.
Господиня пояснює: «Це зерно, залите гарячою водою – для того, щоб кози молока давали більше. Взагалі, якщо хочете віддачу від кози, то треба кожній із них щодня давати до двох кілограмів зерна».
У господарстві борзнянської пенсіонерки 28 дорослих і 26 малих кіз – всього 54 тварини. Простих немає – всі якоїсь породи або ж мулати – результат самостійної селекції.
«Ось дивіться: оцей козел зааненської породи, – показує пальцем на білого безрогого красеня. – Ця порода – одна з найбільш високопродуктивних молочних порід у світі. Зааненські кози відрізняються довголіттям і міцним 
Ніна Іванівна не нахвалиться своїми улюбленцями: «Тулуб у зааненок подовжений, груди широкі, ноги високі. Голова середньої величини, мордочка злегка витягнута, шия довга та витончена. Дають такі кози більше шести літрів молока».
Ніна Альохіна за багато років вивчила всі козячі недуги, перечитавши чимало спеціальної літератури. Знає, як вилікувати тварин і досягти, за її словами, п’ятилітрових добових надоїв від однієї кози. Навіть консультує покупців своїх кіз.
«Головне, – ще раз нагадує, – давати тварині не менше двох кілограмів зерна на день. У кози, як і в корови, молоко на язиці. А ще треба тварину тричі подоїти».
Кози-«ельфи»
Більшість кіз у господарстві – зааненської породи. Деякі – з домішками полтавської. А нещодавно вирішила Ніна Альохіна завести ще й Ламанчів.
«Мабуть, кози породи Ламанча є одними з найбільш стійких до умов утримання, – вважає Ніна Іванівна. – Вони пристосовуються практично до будь-яких умов, не маючи «козячого» запаху. Характер цих тварин навдивовижу прекрасний: спокійні, лагідні і ніжні. Лагідність – головна якість цієї породи».
Та визначальна якість цих кіз — їхня продуктивність. Так, за словами пенсіонерки, середня вага дорослого цапа 60-70, а кози – 55-65 кілограмів. Іноді, хоч і рідко, вага козлів може сягати центнера і більше. До того ж, кози породи Ламанча є багатоплідними – за один окіт коза може привести до п’яти козенят. Головною ж позитивною особливістю Ламанчі є її молоко.
«Середній удій кози цієї породи за добу — 4-5 літрів, але іноді удій може сягати і 9 літрів, – хвалиться господиня. – Молоко відрізняється високими смаковими якостями».
На жаль, таких високих удоїв Ніна Альохіна ще не досягла, бо доїть своїх вихованок всього двічі на день. Каже, сил не вистачає доїти тричі. Все надоєне молоко віддає козенятам. Найменших із них з перших днів життя вона відокремлює від стада в спеціальне приміщення. Коли ж козеня підростає, випускає його до гурту.
«Молоко нині нічого не коштує, – скаржиться жінка. – Мені простіше віддати його козенятам, щоб потім їх продати».
За тримісячних породистих козенят Ніна Альохіна просить тисячу гривень.
«Ви знаєте, вони того варті! – переконує жінка. – Люди, які беруть у мене козенят, не шкодують».
Тож якщо комусь потрібні племінні кози, не гайте часу, а їдьте в Борзну і, як кажуть, беріть козу за роги! Контактні дані Ніни Іванівни можна знайти на сторінці оголошень цього номера.
Віталій НАЗАРЕНКО, фото автора
