Кому заважає сновський хліб?
У минулому номері «Чернігівщини» була опублікована кореспонденція «Не настільки добрий, як стверджують», в якій начальник відділу освіти, сім’ї, молоді та спорту Сновської міськради Тетяна Булденко аргументувала відмову навчальних закладів міста на постачання до них хлібобулочних виробів хлібозаводу місцевого підприємця Володимира Єрмоленка. Він сприйняв таку відмову як спробу незаслужено витіснити його з ринку хлібобулочних виробів на користь заїжджих чернігівських виробників. Хоча саме від місцевого виробника надходять кошти від сплати податків до бюджету міста і району. Він також надає й додаткові робочі місця саме для жителів міста.
Конфлікт, що виник поміж місцевим виробником і владою міста, далеко не вичерпався попередньою публікацією, бо її неоднозначно сприйняли деякі освітяни, батьки, школярі, інші споживачі саме сновського хліба. Отож у сьогоднішній публікації мова про альтернативну позицію щодо суджень Тетяни Булденко стосовно сновського хліба і діяльності місцевого підприємця Володимира Єрмоленка.
Обурює, перш за все, той факт, що чиновниця, яка займає посаду начальника управління освіти, не мала ніякого права в своїх коментарях давати оцінку діяльності Сновського хлібокомбінату, вказувати на неналежні умови виробництва, обговорювати матеріально-технічну базу, давати інформацію про кількість працюючих робітників, заявляти про погану якість хліба тощо. Тим більше, що ці висловлювання містять неправдиві дані.
Почнемо з якості сновського хліба. Вся продукція хлібозаводу випускається належної якості, процес її виробництва постійно контролюється власною лабораторією і відповідними санітарними службами. Інша справа, що у споживачів різні вподобання. Комусь подобається сновський, комусь – чернігівський чи київський хліб. Про смаки не сперечаються. Те, що Тетяні Булденко не подобається сновський хліб, зрозуміло, але яке право вона мала говорити й вирішувати за інших споживачів?
Далі чиновниця завила, що з 2005 року на підприємстві жодного разу не вдосконалювалася і не оновлювалася матеріальна база. Це неправда, заперечують виробники. За роки перебування заводу в оренді була придбана ротаційна піч, встановлено свій млин, реконструйовано печі, придбано спеціалізований транспорт, встановлено комп’ютерне обладнання, систему відеоспостереження за процесом виробництва, постійно оновлюється дрібний інвентар (форми для випічки, кондитерські листи, лотки, ящики тощо), регулярно робиться поточний ремонт.
І ще про одне. Заявляючи про те, що сновський хліб не потрібно далеко возити, а тому він повинен бути дешевшим, Тетяна Булденко знову виявила свою некомпетентність у питанні про те, як формується ціна виробленої продукції, бо транспортні витрати – це не основна частина ціноутворення. Насправді ціна підвищувалася всього один раз через здорожчання сировини і енергоресурсів.
Тепер щодо неукладання угоди з боку управління освіти на постачання сновського хліба до шкільних закладів. Пані Булденко некомпетентна і в цьому питанні, адже сновський хліб завозився завжди, але це робилося через підприємців – постачальників продуктів у шкільні їдальні, й без укладення якогось договору з районним відділом освіти. І не самі школи, як стверджує Тетяна Булденко, вирішили купувати привозний хліб. Рішення йде від неї особисто. Навіть голова місцевої громади Олександр Медведьов спочатку намагався підтримати місцевого виробника. Але не зміг подолати спротиву чиновниці від освіти. Крім того, у січні Володимир Єрмоленко мав розмову з усіма директорами шкіл та завідуючими дитсадочків громади, і всі запевняли, що віддають перевагу сновському. Але виступити проти начальника управління освіти, можливо, бояться.
Відстоюючи свою позицію, пані Булденко заявила, що «є у нас декілька шкіл, які купують виключно продукцію Київського хлібокомбінату»… Але вона не озвучила, за якою ціною, бо дешевше 7 гривень 74 копійки він у Сновський район не постачається. А це вже на 1,34 грн дорожче сновського хліба! А як же тоді її «принципова»цінова політика – мовляв, закуповуємо там, де дешевше? Схоже, що чиновниця протирічить сама собі, підмічає Володимир Єрмоленко.
І нарешті про неналежні умови випікання сновського хліба. Хочеться спитати у Т. Булденко, а умови, в яких перевозиться та перевантажується чернігівський та київський хліб, що постачається у школи і садочки, є належними?! Схоже, чиновниця вважає, що перевантажувати хліб у колишньому гаражі автошколи – це нормально? А везти хліб до Смяцької школи попутками – теж правильно? А ще перевізник, який розвозить хліб по школах і садочках, навіть на має спеціалізованого транспорту.
А втім, повернімося до багаторічного виробництва сновського хліба і діяльності хлібозаводу загалом, з його сьогоденними труднощами і перспективою розвитку.
Ще у далекому 2005 році підприємливе подружжя Єрмоленків зі Сновська вирішило взяти в оренду тоді вже закритий Щорський хлібокомбінат, який і нині належить місцевій споживспілці. На свій ризик Володимир та Алла Єрмоленки наважилися розпочати власну хлібопекарську справу.Чоловік із 1989 року працював на цьому заводі, пройшовши шлях від слюсаря, оператора, механіка до інженера. А коли завод закрився у лихі часи, виникла ідея орендувати його і відновити виробництво в районному центрі.
Тоді ще й місцева влада (чи не єдиний раз) посприяла у вирішенні численних проблем з документацією, а облдержадміністрація допомогла вирішити питання відновлення газопостачання, відключеного за борги. На той часбула висока конкуренція, оскільки місцевий хліб не вироблявся, ринок був наповнений привізним чернігівським та київським стратегічним продуктом. Сновським хлібопекарям довелося відвойовувати свою частку на ринку збуту завдяки якості власних хлібобулочних виробів, яка доведена часом.
Завод має свою лабораторію і випускає хліб з натуральної сировини з дотриманням належних стандартів. За якістю слідкують постійно. Підприємством укладена угода з санітарними службами, які контролюють якість хліба і сировини.Загалом випускається більше 40 видів різноманітних хлібобулочних виробів. Є і свій млин, на якому мелють зерно на борошно, аби бути впевненими в якості сировини і не натрапити на недобросовісного її постачальника. Зміна на хлібокомбінаті починається о другій годині дня і вже зранку споживачам пропонується найсвіжіша продукція. Десяток пекарів нині працюють лише вночі, оскільки обсяг випічки не такий великий, як хотілося б. А потужності дозволяють випускати 30 тонн хліба на добу і забезпечувати потреби свого та сусідніх районів. Нині ж, окрім Сновського, хліб постачають у невеликих обсягах до Городнянського та Менського районів.
Як розповіла головний технолог і завідуюча виробництвом Алла Лапа, яка працює на заводі вже два десятиліття, ніяких сторонніх домішок у їхньому хлібі немає. Він повністю на натуральній основі. Опара ставиться на 5-6 годин і бродить (рідкі дріжджі самі вирощують), тісто доходить у відстійній шафі, а потім іде у піч на дровах (що теж певним чином здешевило собівартість продукції).
– Якісний хліб, фактично, виготовляємо за ще радянською технологією. А от спритні конкуренти часто-густо печуть безопарним способом: усього накидали, замісили і в піч. Сновський хліб – справжній, традиційний, – запевняє головний технолог. – Випікаємо і буханець-«цеглинку» чорного, і білий пшеничний, і «Дарницький». А ще – понад 30 найменувань булочок по 50-100 грамів з начинкою і без. Здоба місцевих пекарів поза конкуренцією, бо завжди свіжа, якісна й смачна: здоба оригінальна, булочка «Мілка» зі згущеним чи із топленим молоком, слойка з маком, рулетики, крученики з маком, пиріжки з повидлом, плюшки, витушки, плетінки… На будь-який смак, усе свіже і за помірну ціну.
Скарг на хліб досі не було жодних! Найсвіжіша продукція зранку надходить на прилавки і розпродується без залишку. На місцевому базарі лише одна торгова точка, до якої часто чимала черга. А там, де продають хліб привозний, таких черг чомусь немає. Жартома місцеві жителі кажуть, що з огляду на економію коштів свій хліб їм «невигідно» купувати, бо смачний і швидко з’їдається.
За словами Володимира Єрмоленка, донедавна їхній хліб постачали у школи міста, дитсадки, центральну районну лікарню, стаціонарне відділення для тимчасового і постійного проживання одиноких та інвалідів у селоНові Боровичі, до закладів торгівлі. Однак несподівано ситуація змінилася. На жаль, не на користь місцевого виробника, котрий сплачує до бюджету громади близько 20 тисяч гривень податків і зборів щомісяця.
У відділі освіти заявили, що з лютого переходять на дешевший хліб від виробників, які сплачують податки в бюджет Чернігова. Вони, мовляв, запропонували привабливу ціну – 4,88 грн за буханець білого хліба! Це нереальна ціна. Згодом і в лікарні відмовилися від сновського хліба, посилаючись на приписи компетентних органів щодо дешевшої цінової пропозиції.
Володимир Єрмоленко, який білий хліб може запропонувати щонайменше по 6,40 грн за буханець, вбачає у такій демпінговій ціні від конкурентів лишень їхній намір витіснити Сновський хлібокомбінат з ринку. А потім, коли на ньому поставлять хрест, ціна для всіх покупців стане адекватною. До речі, як вдалося з’ясувати, до чернігівських шкіл хліб чорний постачають за ціною5,30 грн, а батон нарізний – по 8 гривень. Хліб чорний у Сновську школам пропонують по 4,35 за буханець, а білий – по 4,88 грн. Цікаво, чим сновські школи заслужили таке особливе становище? І чи відстежують ситуацію з ціноутворенням відповідні органи?
– Нині бюджетні організації та установи району, на жаль, витрачають кошти громади на придбання хліба не місцевого виробника, й відтак – не на його підтримку, – ділиться наболілим Володимир Єрмоленко. – Чомусь наша влада, можливо, й через недосконалість чинного законодавства, підтримує чернігівських виробників, які завдяки своїм великим потужностям та обсягам виробництва можуть запропонувати нижчу ціну. Можна вбачати у цьому ознаки недобросовісної конкуренції. Скажімо, в якомусь регіоні вони пропонують свою продукцію за вищою ціною, а в нашому краї, щоб витіснити нас із ринку, пропонують за значно нижчою ціною – по 4,88 грн за хлібину. Хіба в самому Чернігові зараз можна знайти такий дешевий хліб? Схеми з посередниками і «відкатами» від конкурентів спричинять занепад нашого підприємства, яке, на відміну від них, наповнює місцевий бюджет. Це не може не обурювати.
– Колишній Щорський електромеханічний завод, де трудилося більше тисячі працівників, стоїть. Залізничне депо ще працює, але не з тим навантаженням, як раніше. Маслозавод закритий, хоча це було досить перспективне підприємство. Завод продтоварів хтось орендує. На лісових ресурсах заробляють декілька пилорам… І це весь наявний промисловий потенціал Сновщини. Відверто кажучи, хотілося б, щоб керманичі громади більше підтримували таких, як ми,підприємців-виробників, які ледь виживають, – висловлює свої сподівання Володимир Єрмоленко. – Однак, мені здається, що ми просто плутаємося під ногами у великих корпорацій, які прагнуть мати монополію на певних територіях і задля цього використовують нечесну конкуренцію. Наші ж чиновники обирають хліб за параметром «найдешевше», бояться перевірок, системи закупівель «Прозорро», відповідальності. Але ніхто не цікавиться, чому привозний хліб дешевий… У конкурентів великі обсяги виробництва – до 15 тонн, свій млин, своя сировина. Та якби нам удалося наростити обсяг виробництва, то й ціна хліба знизилася б суттєво.
– Чомусь в інших громадах місцеві бюджети підтримують місцевих виробників, – продовжує Володимир Єрмоленко. – От, наприклад, у Києві соціальний хліб дотується з місцевого бюджету, і там не бояться перевірок. Не про виділення підприємцям коштів йде мова, а про те, щоб за рахунок бюджетних коштів підтримували розвиток місцевого виробника, замовляючи його продукцію. Ми не претендуємо на якусь матеріальну допомогу, а прагнемо чесно заробити.
Щоб краще розібратися в «хлібному» питанні, ми завітали до найбільшої школи району, де навчається понад 500 дітей. У Сновській школі №1 І-ІІІ ст. вчителі й учні одностайні щодо своїх уподобань: місцевий хліб усім смакує. І хоча батьки школярів не дуже цікавляться, який саме хліб дають їхнім дітям, педагоги охоче діляться своїми спостереженнями. Вчителі початкових класів були неприємно здивовані, що до школи перестали возити місцевий хліб.
– Ми споживаємо якісну хлібобулочну продукцію нашого міста, – під час перерви діляться вчителі початкових класів Оксана Ворошило, Світлана Хведченя та Ніна Шевченко. – У магазинах, на ринку черги за цим хлібом. І булочки такі пухкі й м’якенькі. Короваї та паски теж чудові! Якось неправильно, що до школи перестали завозити смачний місцевий продукт. Гроші громади хай краще ідуть нашому місту і району. Чесно кажучи, нам не зрозуміле рішення місцевої влади.
– Свій хліб кращий і без хімічних домішок, завжди свіжий, – підтримує колег учитель української мови та літератури Галина Латишева. – Іноді навітьу кухарів декілька шматочків добавки діти просять. А привозний часто залишається на столах. Білий сновський я й додому купую.
– Справді, дуже смачний хліб, – висловлює свою думку і вчителька зарубіжної літератури Ірина Павленко. – На ринку завжди велика черга до того кіоску, де наш продають, а за хлібом київським чи чернігівським – одиниці. Мені самій доводиться стояти в черзі, щоб купити і хліб, і булочки, і коржики. Наприклад, «зірочки» з повидлом, смак яких ще з дитинства пам’ятаю.
– Наш хліб – натуральний продукт, без шкідливих добавок. І скоринка смачна, як у дитинстві, – підтверджує вчитель Валентина Василенко. – Я за те, щоб громада підтримала нашого виробника. Інакше будуть втрачені робочі місця. Допустити таке – велике глупство.
– Якщовідверто, – зізнається вчитель географії Ігор Дейнеко, – моя сім’я вживає тільки наш хліб. Крім того, я вдячний хлібозаводу за спонсорську допомогу, яку він надає туристичному гуртку нашої школи. Хліб і батони сновського виробництва, без перебільшення, є запорукою продовольчої безпеки туристів під часїхніх поїздок та походів. Дивуюся, чому нашого хліба не стало в їдальні. Переконаний, що місцевих виробників треба підтримувати, бо у нас промислових підприємств і так уже обмаль…
Роман ПЕКУР
