«Колишні» і «теперішні» намагаються вижити пенсіонерку з її подвір’я
Десятирічна судова тяганина за півсотки приватного подвір’я, що належить 80-річній пенсіонерці зі Сновська, може стати лакмусовим папірцем з перевірки на чесність місцевих чиновників. Дружина учасника бойових дій Ганна Онищенко наводить незаперечні факти фальсифікації державними посадовцями документів, які стали підставою для рейдерського захоплення її двору та приватного майна на користь сусідки – колишньої депутатки міської ради. Пенсіонерка та її захисники стверджують: у схемі з «віджиму» приватного майна задіяні високопосадовці на чолі з колишнім та діючим міськими головами, місцеві депутати, представники БТІ, головний архітектор та колишній начальник райдержкомзему і навіть деякі судді.
Війна за привілеї
Мешканка Сновська (колишнє місто Щорс) Ганна Онищенко довгоочікуване житло отримала у далекому 1989 році. Будинок на два входи містянам збудувала райспоживспілка. Її ж представники і розподілили житло між квартирантами: 51 відсоток родині Онищенків, 49 відсотків їхнім сусідам. У 1992 році Ганна Семенівна разом зі своїм чоловіком викупили квартиру у приватну власність. А наступного року, тобто через три з половиною роки після заселення, Онищенки встановили біля будинку огорожу. Із сусідами весь час вони жили дружньо, конфліктів з приводу подвір’я, землі чи будинку в них ніколи не виникало. Та після смерті чоловіка Ганни Семенівни її сусідка мов з ланцюга зірвалася.
Будучи депутатом Щорської міської ради, Людмила Борсук заявила про власні претензії на частину подвір’я пенсіонерки. Аргументувала це тим, що воно є спільним і що їй нема як дістатися до власного входу в будинок. Ганні Семенівні такі претензії здалися щонайменше дивними, адже її сусідка давно мала власний заїзд на подвір’я. Свідченням тому – двометрові ворота! Але після більше ніж дев’яти років судової тяганини сумніви стосовно абсурдності ситуації остаточно розвіялися. Нині 80-річна жінка твердо переконана: сусідці потрібне не стільки подвір’я, як додаткові привілеї та переваги на випадок продажу будинку. Адже зручне житло з окремим дворищем значно дорожче, ніж поділене між сусідами.
Злощасний сервітут
Історія із захопленням двору та майна 80-річної пенсіонерки бере початок з 2007 року. Так, на сесії Щорської міськради 30 серпня 2007 року було прийнято рішення про встановлення сервітуту на території двору Ганни Онищенко. Рішення підписане колишньою головою Щорської міської ради Тетяною Кліщенко. Забігаючи наперед зауважимо, що вся судова тяганина пов’язана з тим злощасним словом «сервітут», що фактично визначає право користуватися чужим майном. Це право було визнано на користь сусідки тодішньої депутатки міської ради Людмили Борсук.
Розуміючи всю безглуздість ситуації, Ганна Онищенко звернулася до суду з адміністративним позовом про скасування рішення щодо введення земельного сервітуту на право проходу чи проїзду через її двір. Оскільки у престарілої жінки не було досвіду участі в судових засіданнях, вона звернулася по допомогу до громадських захисників. Єдиною людиною, хто зголосився допомогти літній жінці, виявилася тодішня депутат Щорської райради Любов Удод. Вона добре розумілася на земельних питаннях та питаннях планування житла.
«Міська рада не має владних повноважень на встановлення сервітуту, – переконує Любов Удод. – На момент прийняття рішення цей муніципальний орган не мав і не має до сьогоднішнього дня ні технічної документації, ні Акту узгодження меж. Факт відсутності вказаних документів у суді підтвердили представники Щорської міськради, – переконує громадська захисниця. – Існує лише «чорновий варіант» технічної документації та Акт узгодження меж без підписів сторін».
За словами колишньої депутатки, без указаних документів міська рада не мала права виносити на розгляд сесії питання встановлення сервітуту.
«Я впевнена, що рішення сесії сфальсифіковане і було прийняте за домовленістю поза межами сесійної зали на користь Людмили Борсук, яка у 2007 році була депутатом міської ради», – додає Ганна Онищенко.
Громадська захисниця переконує, що жодні «компетентні» органи не мають повноважень на встановлення сервітуту, в тому числі й міськрада, оскільки встановлення сервітуту можливе лише за наявності нотаріально засвідченого договору власниками сусідніх ділянок або за рішенням суду. Ні договору, ні рішення суду не існує! Тим паче, що договір, на який посилається Людмила Борсук, надрукований на комп’ютері і не підписаний жодною стороною.
«Чорновик» технічної документації, який апріорі за жодних обставин не міг бути врахований як офіційний документ, з’явився у міській раді тільки 04.10.2007 року, тож 30.08.2007 року Щорська міська рада не могла його навіть бачити, не те що затверджувати. На момент прийняття рішення технічної документації просто не існувало.
«Упродовж багатьох років я навіть не здогадувалась про наявність рішення сесії від 30.08.2007 року. Бо довгі роки мене «засипали» іншими рішеннями, вимагали дати згоду на сервітут. У 2010 році Щорська міськрада навіть прийняла нове рішення про надання мені дозволу на повторне виготовлення технічної документації, – каже Ганна Онищенко. – А моя сусідка Борсук у 2010 році через суд намагалася встановити сервітут на моєму дворі, жодним словом не згадуючи, що сервітут уже встановила міськрада. Суд їй відмовив».
Кругова порука «колишніх» і «теперішніх»
Розуміючи, до чого може дійти, коли виявиться, що рішення про встановлення сервітуту визнають незаконним, на захист своїх колег по цеху стали їхні наступники.
Так, уже у 2016 році на захист колишньої міської голови Тетяни Кліщенко став нині діючий міський голова Олександр Медведьов. Не сам, а з працівниками апарату міської ради.
За словами Любові Удод, вони спільно сфальсифікували Акт від 16 лютого 2016 року. В Акті мова йшла про те, що будинок Ганни Онищенко перебуває у спільній-частковій власності з Людмилою Борсук, тому і двір, мовляв, спільний.
«Я надала їм копію договору купівлі-продажу будинку, де чітко вказано, що і мій будинок, і будинок Борсук райспоживспілка продала у приватну власність разом із господарськими спорудами та половиною дерев’яної огорожі, – стверджує Ганна Семенівна. – В реєстраційному записі БТІ теж чітко вказано факт того, що будинки належать нам на праві особистої приватної власності».
Втім, жоден документально підтверджений доказ, наданий пенсіонеркою про те, що вона є єдиною власницею свого нерухомого майна, міський голова Олександр Медведьов не взяв до уваги. Відтак у суди різних інстанцій потрапили недостовірні докази, що жодним чином належно не підтверджені жодним офіційним документом. Ці словесні твердження з дивних причин суддями всіх рівнів (окрім Київського апеляційного адміністративного суду) були зараховані на користь Борсук.
Ворон ворону око не виклює
Ще одними підробними документами справи, за словами жіночок, стали висновки головного архітектора Михайла Шила та колишнього начальника райдержкомзему Михайла Поцелуєва. На факт фальсифікації даних висновків указав Київський апеляційний адміністративний суд у липні нинішнього року.
У довідках від 2009 та 2016 років начальник Щорської пожежної частини Андрій Терещенко засвідчив, що у випадку пожежі пожежники не зможуть проїхати на територію двору Людмили Борсук. У той час як у самої Людмили Михайлівни стоять двометрові ворота і є під’їзд до її двору.
Головний лікар Щорської санітарно-епідеміологічної станції Людмила Первакова у 2006 та 2016 роках видала довідки про порушення пенсіонеркою санітарних норм, хоча вигрібна яма пані Борсук – на вулиці, прямісінько перед її воротами. Навіть у двір заїжджати не треба.
Не «заіржавіло» і за БТІ. Коли почалися суди, в державній установі видали довідку про те, що половина приватної огорожі Ганни Семенівни належить її сусідці.
«На вимогу моєї довіреної особи надати мені ксерокопію цього документа вона отримала категоричну відмову, – коментує пенсіонерка. – Працівник БТІ заявив, що отримати довідку можна тільки через суд. Хоча згідно з установленими в БТІ правилами, вони зобов’язані були мені надати ту злощасну ксерокопію. Довідка коштує 123 гривні, я згодна була сплатити цю суму».
І найголовніше. Людмила Борсук подала на розгляд суду (всіх судів, які були) абсолютно безіменний план забудовника, який не має інформації ні кому він належить, ні ким розроблений, ні кому і для чого він виданий. Жодної інформації! Бо це частка робочого проекту первинного забудовника – райспоживспілки. Це те, що забудовник хотів збудувати. Фактично ні такого будинку, ні таких господарських споруд, ні воріт, ні таких межових ліній, які зображені на поданому Людмилою Борсук плані, за адресою вулиця Неретіна, 44 не існує.
«Ми подавали в суд цей робочий проект у підшивці для порівняння з оригіналом генерального плану (схеми), виданого Ганні Онищенко і Людмилі Борсук при отриманні квартир, де чітко видно, що нічого спільного із робочим проектом первинного забудовника і тим, що райспоживспілка спромоглася збудувати, немає. Але все марно», – обурюється захисниця Любов Удод.
До речі, на генеральному плані чітко вказано, що угіддя із забудовами поділені між Онищенко і Борсук на 51 та 49 часток. Відтак, згідно з законом, при переході будинку до нового власника, до набувача будинку переходить і право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлями або спорудами та на частину земельної ділянки, що потрібна для їх обслуговування.
Суддівська вседозволеність
Вищезгадані міські голови, архітектори, пожежники, санепідеміологи і решта дрібних апаратних чиновників видаються пухнастими зайченятами порівняно зі сновськими служителями Феміди. Людям у мантіях настільки все дозволено, що вони можуть запросто нехтувати рішеннями вищих інстанцій, не приходити на судові засідання, не повідомляти про них сторони конфлікту.
Наприклад, суддя Сновського районного суду Максим Чігвінцев при розгляді цивільної справи щодо знесення міждвірної огорожі, зведеної пенсіонеркою 23 роки тому, за позовною заявою її сусідки Людмили Борсук заявив, що, незважаючи на надані докази фальсифікації рішення сесії Щорської міськради від 30 серпня 2007 року, він визнає це рішення дійсним, бо воно підписане міським головою і завірене печаткою міської ради.
Останнє засідання в адміністративній справі суддя Чігвінцев призначив на 12 годину 8 червня 2016 року, але засідання не відбулося з причини неявки до суду самого судді. Як пояснила його секретар, у нього захворіла дитина і він терміново мусив везти її до обласної лікарні в Чернігів. Ситуація житейська і позивачі, звісно ж, не образилися. Секретар пообіцяла повідомити про дату наступного судового засідання. Наступного дня, так і не дочекавшись дзвінка із суду, довірена особа Любов Удод поїхала туди сама. Там їй пояснили, що суддя Чігвінцев начебто провів засідання ще 8 червня, як і мало бути, за відсутності секретаря та учасників процесу. Але коли Ганна Семенівна отримала ухвалу, то на титульному листі було зазначено, що на судовому засіданні були присутні всі учасники процесу.
Позовну заяву до Щорської міської ради про скасування окремих положень рішення 14 сесії міськради від 30 серпня 2007 року суд залишив без розгляду. Пані Ганна, звісно, ж погодитися з такою ухвалою не могла, тож подала апеляцію до Київського апеляційного адміністративного суду з проханням скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу на додатковий розгляд. На початку липня цього року столична апеляція скасувала ухвалу, прийняту суддею Чігвінцевим, і направила справу про сервітут для продовження розгляду до Щорського районного суду.
Дивним чином справа знову потрапила до рук того ж таки судді Чігвінцева.
«Враховуючи ступінь його об’єктивності, я написала клопотання про відвід, – коментує Ганна Онищенко. – Але Чігвінцев відмовив мені у задоволенні клопотання і перше засідання провів сам. Точніше сказати, оголосив про його закриття у зв’язку з відсутністю відповідача».
Відкривши вже друге засідання суду, представник Феміди попросив повторити клопотання і таки взяв відвід. Справу передали судді Зої Шаповал. На першому ж судовому засіданні пані суддя заявила, що бачить справу про сервітут не адміністративною, а цивільною.
«Ми заявили, що заперечуємо проти такого висновку, адже закон порушила міська рада і позиватися слід саме до неї», – каже Любов Удод.
Не встигли позивачі отямитися, як суддя Шаповал стукнула по столу молотком і оголосила рішення про закриття адміністративного провадження та перевід справи у цивільну. Про виконання ухвали Київського апеляційного адміністративного суду не було навіть і мови. Суддя її просто проігнорувала. Більше того, власним рішенням вона фактично скасувала ухвалу суду вищої інстанції. Втім, у Київському апеляційному адміністративному суді не побачили порушення законодавства і залишили без задоволення оскарження Ганни Онищенко. Таким чином вони позбавили жінку можливості позиватися до Щорської міської ради. Адже за цивільною справою міська рада не може бути відповідачем. Хто ж має вирішувати питання про скасування рішення, якщо відповідача усунули від відповідальності, судді так і не сказали.
Вибороти справедливість!
Останнє, на що просить звернути увагу Ганна Онищенко, так це на небачену щедрість суду. «Ухвалу щодо закриття моєї адміністративної справи суддя Чігвінцев датував 8 червня 2016 року, а цивільну справу за позовом Людмили Борсук – 6 червня 2016 року, тобто на два дні раніше. Базується ця ухвала на рішенні сервітуту, – говорить жінка. – Тобто мені суд ще не відмовив, а сусідці вже подарував мій двір, хоча вона про це не заявляла і не сплачувала судового збору за розгляд даного питання».
Результатом такого рішення стало знесення огорожі між сусідськими подвір’ями. «Справедливий» суд визначив право користуватися земельною ділянкою, що належить Ганні Семенівні, її сусідам.
Попри кричущу несправедливість, без перебільшення, мужня 80-річна жінка не здається. Вона подала касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Ганна Семенівна і досі вважає, що в скарзі наведено достатньо доказів для скасування ухвали Київського апеляційного адміністративного суду. Вона все ж сподівається повернути своє подвір’я, бо, як сама каже, справа не в клапті землі. Ганна Онищенко переконана, що сусідці потрібен не двір, а переваги у випадку продажу будинку.
Розповідь про півсотки спірної території могла б видатися надто вже тривіальною, якби не один суттєвий аргумент… Мова йде навіть не про вдову учасника бойових дій, не про 80-річну беззахисну жінку, милосердя і справедливість, мова – про неспростовні факти фальсифікації службової документації та кругової поруки «слуг народу». Ці посадові особи мали б, за визначенням, захищати інтереси платників податків, натомість вони, відчуваючи власну безкарність, відверто насміхаються над тими, хто все своє життя невтомно пропрацював на непосильних роботах аби вони, «слуги народу», могли сидіти у затишних кабінетах і вершити долі людей.
Віталій НАЗАРЕНКО,фото Ярослава КАРАНДИ
