Кіт-ласун – господар дитячої бібліотеки

У дитячій бібліотеці Козельця вже три роки живе поважний кіт. Спить він на книжках, а зі смачненького віддає перевагу цукеркам. Відгукується не на Мурчика, як його спочатку прозвали, а лише на Мурчелло. Знає собі ціну. Кіт вже давно розподілив обов’язки між працівниками читальні. Аліна Петрівна носить йому цукерки. Тож коли Мурчику хочеться підсолодити душу він йде до неї і вказує на шухляду, де на нього завжди чекають солодощі. Тамару Дмитрівну, яка приходить раніше за всіх, він зустрічає, бо знає, що жінка привезе йому рибки на сніданок. Коли Мурчелло хоче подихати свіжим повітрям, біжить до Алли Вітаіївни, яка відкриває йому двері і випускає на вулицю. До кабінету завідувачки дитячою бібліотекою Любові Дмитрівни він ходить на обід, а до директора Централізованої бібліотечної системи Віктора Білоуська – відпочити, коли йому набридають жіночі теревені. 

Козелецька бібліотека розмістилася у старовинній будівлі полкової канцелярії (Київська полкова канцелярія — пам’ятка цивільної архітектури XVIII ст., одна із двох збережених адміністративних будівель-канцелярій козацьких полків - Авт.). Переступивши поріг, одразу відчувається особлива атмосфера тих часів. Та навряд домашню тварину привернула ця особливість. Скоріш за все кіт просто відчув, що тут працюють милосердні люди.

«Того ранку було дуже холодно, - розповідає завідуюча бібліотекою Любов Чолован. –  І котик прийшов до наших дверей. Ми впустили, нагодували його, обігріли. Він почав приходити до нас щодня. Вже три роки минуло, як він ось так живе серед книжок і створює теплу домашню атмосферу. Мурчика обожнюють діти. Приходять інколи просто, щоб попестити котика. Менші можуть і за хвостика потягати, але тварина, на щастя, спокійна і добра – ніколи не проявляє агресії. Його годуємо не лише ми, а й наші відвідувачі».

Щоранку бібліотекарі несуть із собою їжу в лоточках для улюбленого котика. Техпрацівниця Тамара Дмитрівна їздить до Києва продавати сільгоспродукцію, а звідти завжди повертається з мороженою рибкою для Мурчика. Попри те, що бібліотечного улюбленця справно годують, киця свої прямі обов’язки виконувати не забуває. З його появою всі забули про мишей, які час від часу забігають у приміщення, особливо з приходом холодів. Вночі, коли всі йдуть додому, Мурчик змінює свою «прописку» і біжить до сусіднього хліва. Там йому теж облаштували теплий прихисток. Ось такий собі господар на два будинки.

«Ми його так полюбили, що здається він тут завжди жив, - розповідають навперебій бібліотекарі. – Якось вранці Мурчик прийшов побитий. Лиходії навіть щелепу коту звернули. Ми так захвилювалися. Купили ліки, антибіотик прокололи. Рани стрептоцидом присипал і наш улюбленець одужав. Мурчелло – душа компанії. Ніколи не набридає. Лагідний, добрий, тільки мурчить задоволено».

Де ж не мурчати, як кицьку тут закормили до 12 кілограмів. Деякі діти ледь піднімають його на руки. А ще Мурчелло особливо полюбляє вистави для малят, які час від часу організовують працівники читальні. Сідає завжди попереду всіх і дуже уважно дивиться та слухає.

«Найуважніший учень, - жартує Любов Дмитрівна. – Ще ми тішимось, коли він обирає якусь із декорацій і може годинами сидіти нерухомо. Так його причарувала наша Червона шапочка, що не відходив від неї, хоч куди ми її переставляли. Проте, Мурчик ніколи не псує бібліотечний інвентар. Бережливий наш господар».

Жінки між собою жартують, що коту приділяють більше уваги, ніж своїм чоловікам. Та інколи Мурчелло стомлюється від надмірної уваги прекрасної половини людства і йде до єдиного в бібліотечному колі чоловіка – директора Віктора Білоуська, який, на диво, теж любитель котів. Здається, пухнастику дуже пощастило і він знайшов найкраще місце про яке тільки може мріяти тваринка.

 

                                                   Сніжана БОЖОК

Розроблено ТОВ "СОТА ЛАБС"