Іван Ремболович – земляк, петлюрівець, козак…
Історія народу – це зв'язок поколінь, історична спадковість традицій. Для збурених українців на початку 20-х років минулого століття носіями 
національно-визвольної боротьби стали люди, які збройно протистояли агресії «старшого брата», котрий ніс на червоних багнетах жорстоку окупацію, голод та репресії. Етнічна Сіверщина уславлена багатьма отаманами та борцями за національний суверенітет України. Одначе імена більшості з них до цього часу залишаються несправедливо забутими. Одним із таких борців є уродженець Городні Іван Ремболович – підполковник петлюрівської армії, творець вільного козацтва на Чернігівщині, сотник дивізії «Галичина», командир УПА.
95 років тому, 7 листопада 1921 року, Волинська група Повстанчої армії Української Народної Республіки (УНР), очолювана Юрієм Тютюнником, яка рухалася на Київ, щоб визволити його з-під влади окупаційної московської комуни і встановити в ньому владу УНР, зробила спробу здобути Коростень. На той час Коростень був важливим залізничним вузлом, через який представники більшовицької окупаційної влади вивозили в Росію зерно. Станція була вщерть забита військами московської комуни. Попри значну перевагу ворога, малу кількість патронів, кулеметів та цілковиту відсутність гармат, командири групи Тютюнника рвалися в бій. Вони сподівалися, що в результаті відчайдушної атаки захоплять Коростень, а відтак здобудуть ще більше зброї та знайдуть там багато добровольців. І, що найважливіше, перемога у Коростені значно зміцнить дух українських бійців та додасть селянам віри у повстанців.
Справжніми героями бою виявилися підполковник армії УНР, уродженець Городні Іван Ремболович і його 15 козаків. Ремболовичу вдалося увірватися на станцію, дійти до в’язниці й звільнити захоплених чекістами українських селян. Але до Коростеня вже прямували радянські підкріплення і два панцирні потяги. Під шквальним вогнем повстанцям довелося відступити. Перегрупувавшись під Коростенем, вони збиралися знову кинутися в бій. Одначе генерал Тютюнник відмовився ризикувати і наказав продовжити марш, оминаючи Коростень. У подальші дні група Тютюнника з боями просувалася селами, сподіваючись з’єднатися з іншою партизанською частиною підполковника Сергія Чорного. В одному з боїв Ремболовича поранили в ногу, тому він уже не міг брати активну участь у поході й пересувався в обозі – на санях. Подальша доля партизанських з’єднань була сумною. Відступаючи, повстанців атакувала добре озброєна кавалерія Котовського. Частині учасників походу (більше 120 осіб) вдалося вирватися з оточення. Решта потрапили в полон. Більшість полонених із групи Тютюнника у кількості 360 осіб було страчено у містечку Базар.
Одначе бойовий шлях Івана Ремболовича на цьому не закінчився. Поранений офіцер, діставшись кордону, перейшов на територію Польщі і до початку Другої світової війни працював у різних організаціях. Потім була служба в лавах добровольчої дивізії «Галичина», головним завданням якої було сформувати офіцерську еліту для продовження боротьби за незалежність України. Сучасники стверджують, що командир саперної сотні змушував говорити українською з ним навіть командування дивізії, що складалося переважно з німців.
Після тяжкого поранення та загибелі своїх двох синів у битві під Бродами Іван Ремболович потрапляє в повстанське підпілля, до УПА. Там наш земляк організовує старшинську школу, яка встигла здійснити кілька випусків.
У документах НКВС сказано, що шостого листопада 1949 року в селі Космачі тодішнього Яблунівського району Івано-Франківщини Івана Ремболовича захопили органи МДБ. 15 травня 1950 року полковника засудили до розстрілу. Вирок оголосив Військовий трибунал Прикарпатського воєнного округу: «Визнаний винним у тому, що після Жовтневої революції 1918 р. служив в армії гетьмана Скоропадського, а потім у петлюрівській, боровся проти Червоної Армії»…
Так обірвалося життя українського офіцера і борця за незалежність України.
Справа Ремболовича була закрита для істориків упродовж 20 років української незалежності. Можливо, через те, що в нашій державі продовжують діяти імперські закони, згідно з якими всі, хто виступав зі зброєю в руках проти червоної Москви, довіку вважатимуться «контрреволюціонерами».
Історична довідка:
Підполковник петлюрівської армії, творець вільного козацтва на Чернігівщині, сотник дивізії «Галичина», командир УПА Ремболович Іван Семенович народився 1897 року у містечку Городня Чернігівської губернії. Іван Семенович походив із родини священиків. Учасник Першої світової війни. Учасник українізації частин російської армії, за що був заарештований. Перебував у в'язниці 5-ї пішої дивізії, з якої вдалося втекти. Як зазначає дослідник Роман Коваль, Ремболович був командиром пішої півсотні української охоронної сотні міста Городня (весна 1918 року). Делегат 1-го, 2-го і 3-го всеукраїнських військових з'їздів (Київ, 1917 рік). Учасник Другого Зимового походу під проводом Юрія Тютюнника, командир саперної сотні дивізії «Галичина», засновник старшинської школи УПА. Розстріляний більшовиками 8 вересня 1950-го року.
Підполковника Івана Ремболовича, як і інших учасників визвольної боротьби у складі УПА, досі офіційно не реабілітовано.
Віталій НАЗАРЕНКО, фото з архіву
