Іван Іваній: «І птиця підніме економіку, якщо верхи почують село»
Через багато років він повернувся до того, з чого і починав – до вирощування птиці в інкубаторах. Нині його ТОВ «Борзнаагроптахопродукт» залишається унікальним підприємством в області, яке утримує інкубатори.
Розмову з Іваном Іванієм ми розпочали в його офісі, що розташований на в’їзді в Борзну. Підприємець, який ледь не половину свого життя провів у полі, нині з ноткою розчарування в голосі розповідає про несправедливість, яку чинять верхи по відношенню до низів. Особливо вразило аграрія останнє урядове ноу-хау, яке стосується підвищення мінімальних заробітних плат до 3200 гривень.
«Чи розуміє більшість, яким чином подібне рішення Уряду відіб’ється на економіці? – риторично запитує Іван Іваній. – Піднімати мінімалку за такого стану економіки рівнозначне зашморгу на шию малому та середньому бізнесу. Навіть з точки зору справедливості це рішення не є справедливим, оскільки фактично зрівнює, скажімо, прибиральницю з педагогом».
Іване Григоровичу, як ви, людина з колосальним досвідом роботи в бізнесі, що тісно пов'язаний із селом, оцінюєте урядову політику щодо українського села та аграріїв?
Те, що відбувається в Україні в останні роки, можна охарактеризувати наступною сентенцією: «верхи не чують низів». А й справді, як може зрозуміти просту людину той, у кого в декларації стоять мільйони? За таких розкладів наша держава не має перспектив. Адже для того, щоб почати справу, треба мати стартовий капітал. А де його взяти? У банку? Банки дають кредити під 28 відсотків річних. За рік ці гроші успішно проїдаються і залишаються тільки борги. Якщо держава не зробить доступними кредити, то наша країна не матиме перспектив. Бо як раніше не було погано, але ж давали кредит під відсоткову ставку 18-20 відсотків, з яких держава компенсувала 8-12 відсотків. Тоді й бізнес потроху розвивався, і про майбутнє можна було думати. Нині ж держава нічого нікому не компенсує. Фактично немає ані найменших умов для розвитку малого та середнього бізнесу, а кожен хоче, щоб орендна плата зростала.
До речі, про орендну плату. Колись Ви орендували та обробляли чимало землі. Чи змінилася ситуація за останні роки?
Колись ми обробляли близько шести з половиною тисяч гектарів. Наразі обробляємо близько 500 гектарів для власних потреб. Коли я прийшов на це підприємство, то тут був лише інкубатор. На сьогоднішній день ми відновили підприємство і залишаємося єдиними в області, хто вирощує молодняк птиці. Знаєте, інкубаторна справа – це великий ризик. Усім відомо, що від моменту закладення яйця і до моменту, коли вилупиться пташеня, має пройти певний час. Так, наприклад, курча вилуплюється через 21 день, каченя – через 28, а гусеня – через 31 день. Але ж я не можу знати, що станеться протягом цього часу. Ми робимо закладки, вилупилися пташенята, а пішов дощ і люди не їдуть їх купувати. Ми ж можемо тримати пташенят не більше, ніж дві доби. Якщо за цей час не встигнемо їх продати, то зазнаємо збитків. Раніше з цим було простіше, адже в районі вистачало господарств, які розводили птицю. Навіть якщо в господарства не було за що купити пташенят, ми домовлялися на умовах бартеру. Наприклад, восени з нами розраховувалися зерном, гречкою тощо. Спочатку в нас працювало всього 12 чоловік, між ними й розподіляли частину отриманої продукції, тож кормів було в надлишку. Це спонукало зайнятися переробкою. Отак із інкубатора я «вріс» у землю.
Ви пройшли шлях від інкубаторного підприємства до аграрного господарства. Наразі ж повернулися до того, з чого починали…
Приблизно так. Дійсно, пройдено нелегкий шлях. Бо, окрім інкубаторів, маємо курячу, качину та гусячу ферми. Тримаємо трохи свиней. Заводимо такі породи, які є перспективними. Починаючи з кінця лютого робимо закладки яєць. До речі, наше господарство завжди йшло назустріч людям, які можуть замовляти птицю на давальницьких умовах. Якщо замовник приходить з власними пташиними яйцями, ми їх інкубуємо і продаємо йому значно дешевше. Приміром, якщо добове гусеня на базарі коштувало 50-70 гривень, то людина, яка нам здавала яйця, платила за нього всього 10 гривень. За каченя – 8 гривень, за курча – 6.
Іване Григоровичу, маючи потужні інкубатори, ваше підприємство могло б вплинути на селекційну роботу?
Так склалося, що у людей репродукція птиці здебільшого народна. Ми ж спеціально завозимо нові породи. Не так давно завезли велику полтавську сіру гуску, яка росте до 8 кілограмів. Завезли качку-благоварку. Доросла качка важить до 4 кілограмів. Ми пропонуємо ту птицю, яку вважаємо продуктивною. Хочемо, щоб люди завели в себе в господарствах перспективні породи. До речі, качок і гусей у нас беруть мешканці сіл Придесення. Взагалі, гуску дуже вигідно вирощувати, бо вона дешева в кормах, а качка росте швидко – вже за 60 днів можна мати дорослу птицю.
Як ви вже згадували, інкубатор – це сезонне виробництво, а де потім працюють люди?
Дійсно, наше виробництво сезонне. Фактично ми працюємо з березня по серпень, але ж людям далі десь треба заробляти на життя. Тому окрім інкубатора, ми тримаємо ще й ферму. Утримуємо до тисячі гусей, 600 голів качок та півтисячі курей. Стосовно курей, то ми нещодавно завезли дуже перспективну породу ломан лайт. Це несучі курочки, які мало їдять і несуть прекрасні яйця. Якщо вага стандартного яйця дорівнює 45 грамам, то ці курочки несуть яйця вагою до 70 грамів, до того ж несуть багато – до 340 штук у рік!
Окрім цього всього, ТОВ «Борзнаагроптахопродукт» випікає ще й власний хліб. Стараємося, щоб він був не лише смачним, але й дешевшим. Його продаємо в Борзнянський, Ніжинський та Сосницький райони. Далі возити нерентабельно, бо треба мати великий автопарк. Надзвичайним попитом користується наш млин. Мелемо борошно для населення на умовах переробки. Наприклад, привезла людина пшеницю, ми видаємо їй зі 100 кілограмів зерна 50 кілограмів борошна вищого ґатунку. Решту залишаємо на власні потреби. Або ж замовник просто платить гроші – 60 гривень за центнер зерна. Ми єдині в нашому регіоні, хто переробляє гречку на крупу. Тому до нас їдуть люди з багатьох куточків Чернігівщини. Так само переробляємо на крупу кукурудзу, ячмінь, пшеницю. Млин працює, бо це вигідно. Щомісяця до нас на переробку завозять до 20 тонн зерна.
Можу з упевненістю сказати, що наше підприємство – єдине на Борзнянщині, хто доморощений і тримається на плаву. Решта вже давно під кимось. Тому й по допомогу люди йдуть не до агрохолдингів, а до нас.
Іване Григоровичу, ми почали з політики, тож, можливо, нею і закінчимо? Які ваші прогнози на майбутнє села та аграрного сектору?
Будучи депутатом Чернігівської обласної ради, я працював у постійній аграрній комісії. Все своє свідоме життя працюю на землі, тож мені, як нікому, болить саме аграрна тема. А в агарному секторі економіки, який фактично годує всю Україну, цілковитий безлад. Якщо держава прибере спеціальний режим оподаткування, не дасть доступних кредитів для аграріїв, то галузь не виживе. Увесь світ дотує сільське господарство, а в нас міністри думають, що ми ходимо по золоту.
Хто поцікавився в аграріїв про відміну спеціального режиму ПДВ? Ніхто. Аграрії виходять на акції протесту, але б’ються лобом об стіну. Влада нас не чує! Наприклад, я не можу вийти на ринок за межі України і сподіватися на те, що мені повернуть ПДВ. Мені його ніхто не поверне. Повернуть тим, хто їм повертає.
Ми всі тішимося безвізом із Європою, якого нам досі не дали. Так в Європу за першої ж ліпшої нагоди втече краща молодь, наука втече, майбутнє наше втече. А хто тут залишиться? Пенсіонери, п’яниці, наркомани і…корпорації, яким люди не потрібні. Влада каже: треба створювати об’єднані громади, а я кажу, що це – окозамилювання. У Борзянському районі має бути одна громада – Борзнянська! Інші громади безперспективні, в них немає ані засобів, ані інфраструктури. Замість недолугої адміністративно-територіальної реформи краще б зробили якісні дороги і дали транспортне сполучення у віддалені куточки. Це обійшлося б значно дешевше, ніж ота нісенітниця з об’єднаними громадами. Владі треба повернутися обличчям до людей, підтримати село і аграріїв, бо без села не буде України!
Віталій НАЗАРЕНКО,фото автора
