Їхній спів «паралізував» роботу аеропорту «Бориспіль»

Учасники унікального етно-гурту «Джерело» з села Золотинка Чернігівського району, більш відомого як «бабусі з Борисполя», вже давно стали зірками Інтернету і підкорюють все нові й нові сцени. Два роки тому жіночки полонили угорську публіку, тепер мріють про Францію та Німеччину.

Фольклорний етно-гурт села Золотинка, яке входить до складу Іванівської ОТГ, був створений у 1954 році. Тоді в колективі було 14 учасниць – навіть важкувато було вміститися всім на одній сцені. Усі вони жили в селі і працювали у колгоспі. У ті часи гурт багато виступав, їздили на різні районні конкурси, в сусідні села на всі свята. Навіть коли був розлив і не можна було доїхати, то плавали на човнах і співали.

«Колись усі співали, – згадує Ольга Артюх, яка в колективі від самого початку. – Бувало, вийдуть на вулицю – і пісні ллються. Або на фермі – ми ж майже всі доярками працювали. Корови подоїмо – і нумо співати! Або натомилися, пообідали, затягнули пісню – і пішли далі працювати».

Сьогодні колектив зменшився наполовину і налічує всього сім учасниць. Та від свого стилю вони не відходять. Як і п’ятдесят років тому, співають лише старовинні народні пісні без жодного музичного супроводу. Жінки кажуть, що багато хто намагається переспівати їх пісні, але мало в кого виходить, адже мотив тих пісень дуже складний, має багато переходів. Ніхто з учасників ніколи не займався музикою професійно, не мають і музичної освіти. Зате мають талант.

«Наші пісні не схожі на всі інші, – розповідає художній керівник гурту, завідувачка Золотинського будинку культури Ольга Селюченко. – Ми співаємо перш за все пісні своїх мам, бабусь та прабабусь. Вони виконуються без жодного музичного супроводу. Якщо пісня новіша, то граємо на баяні чи вибиваємо в бубен, але це дуже рідко буває».

Одна з особливостей «Джерела» – їх костюми. Вони унікальні, старовинні і всі – ручної роботи.

«У нас унікальні костюми, які ніколи й нікого не лишають байдужими, де б ми не виступали, – говорить Ольга Селюченко. – Всі сорочки вишиті в нашому, чернігівському стилі вручну. Вони дісталися нам від мам та бабусь. Так само й спідниці та жилети. Колись нам пошили гарні однакові українські костюми та навіть чобітки. Та це вбрання ми одягаємо лише на районні або обласні огляди творчості, де є, так би мовити, свій дрес-код. На всі інші виступи ми одягаємо лише наше автентичне вбрання».

 

Репетиції – на першому місці

У селі справ багато, але час на репетиції дівчата знаходять завжди. Кажуть, що з піснею і жити веселіше. Та от тільки репетирувати доводиться чи то на вулиці, коли гарна погода, чи вдома у Ольги Григорівни. Адже місцевий будинок культури перебуває в аварійному стані. Там немає опалення, а стіни та стеля обвалюються.

«Як правило, ми проводимо репетиції у мене вдома, – розповідає Ольга Селюченко. – Я не можу вести людей в аварійний клуб. Ми навіть всі свята намагаємося провести навесні або влітку, щоб на вулиці виступати. На репетиції час завжди є, тим паче, що майже всі учасниці гурту вже на пенсії. Зазвичай, якщо на носі концерти, то можемо й через день, або і взагалі щодня репетирувати. Ми намагаємося збиратися частіше, адже це необхідно для гарного співу. Якщо мало співати разом, то голоси будуть розходитися і не звучатимуть».

 

«Угорщина сподобалась, хочемо в Францію»

Етно-гурт «Джерело» залюбки запрошують на різноманітні концерти, виступи та фестивалі. Вони вже об’їздили всю Чернігівщину і частину України, а влітку 2018 року навіть підкорили Угорщину. Спів бабусь з Чернігівщини записав угорський музикант Міклош Бот, який був ініціатором їхнього приїзду на фольклорний фестиваль в Угорщині. «Дівчата», недовго думаючи, погодилися на його пропозицію. Адже жодна з них ніколи за кордоном не була.

«Нас запросили в Угорщину, в Будапешт, – згадує Ольга Селюченко. – Та до того, як ми отримали це запрошення, довго співпрацювали з угорським музикантом Міклошем Ботом та Іллею Фетісовим з етно-колективу «Божичі». Вони неодноразово приїздили до нас в Золотинку, записували наші пісні. Ми навіть не чекали і не думали, а вони запропонували нам поїхати на щорічний угорський фестиваль. Всю організацію, підготовку документів і фінансові витрати на подорож покрили за рахунок європейського гранту. Нас на той час було п’ять чоловік, але одна не змогла їхати – їй вже 93 роки було. І ми поїхали вчотирьох. Пам’ятаю, приїхали до Борисполя, чекаємо на свій літак. Коли вже треба було сідати в літак, ми заспівали пісню «Чорна хмара». Там було багато людей, і всі враз почали знімати нас на мобільні телефони. Навіть на 5-10 хвилин зупинилася реєстрація».

Шість днів учасники гурту «Джерело» перебували в Угорщині, але й досі не можуть забути, як їх там приймали.

«Переживали, звичайно, щоб нормально долетіти, – згадує Олександра Макатер. – Думала, як помру, то хоч в літаку! Та переліт витримали нормально. Їхали з аеропорту до готелю, то всю дорогу співали. Ми ніби побували в іншому світі. Там все так гарно, чисто, а люди які привітні!»

«Ми були там шість днів, – підхоплює Ольга Григорівна. – У нас були концерти через день у різних населених пунктах. Дуже приємно те, що людей зацікавив наш спів. А яке було здивування і в той же час гордість, коли угорці заспівали нашу пісню своєю мовою! Ми коли їхали звідти, то там всі плакали. Та на цьому наша співпраця з Міклошем не закінчилася. Минулого року він разом з представниками різних країн приїздив до нас в гості. Всього 21 чоловік. Ми їх приймали прямісінько у мене вдома. Був серед них представник Франції – молодий хлопчина, який дуже майстерно грав на баяні. Ми співали, а він відразу підхоплював мотив наших пісень. Ми не покидаємо зв’язків, завжди зіздвонюємося з ними. Сподіваємося, що на цьому наше спілкування не закінчиться. Адже дуже хотіли б побувати у Франції і в Німеччині».

Марія ПУЧИНЕЦЬ, фото Миколи ОЛЕКСІЄНКА

Розроблено ТОВ "СОТА ЛАБС"