І дихати тяжко, і лікуватися важко

Довелося мені нещодавно лікуватися у пульмонологічному відділенні першої міської лікарні Чернігова. Даються взнаки хвороби, зароблені під час ліквідації аварії на Чорнобильській атомній. І хоч давно те було, а до лікарів звертаюся досить часто. Скажу відверто: не всі лікарняні заклади залишав з таким настроєм, як цього разу. Колектив відділення, яке очолює досвідчений лікар Олександр Олександрович Случук, надзвичайно доброзичливий, чуйний, а головне – тут працюють справжні професіонали. Відділення розраховане на сорок ліжко-місць. Із них тридцять для хворих із пульмонологічними захворюваннями і десять – для алергологічних.

Лікують тут органи дихання і верхніх дихальних шляхів нетуберкульозного характеру – хронічні бронхіти, тонзиліти, ларингіти, залишкові явища бронхіальної астми та багато інших. Хворим надають допомогу висококваліфіковані лікарі Ніна Олександрівна Співак, Марина Володимирівна Марченко та лікар-алерголог вищої категорії Олена Василівна Ільченко.

У цьому році у пульмонології вже пролікувалося більше тисячі людей. Як відомо, вибух на ЧАЕС залишив по собі дуже багато недуг. Це і проблеми зі щитоподібною залозою, пухлини, захворювання крові. От і пульмонологи говорять про віддалені наслідки тієї катастрофи. «Хоч багато хвороб пов’язано не тільки з радіацією, – каже завідувач відділення, – а й із палінням, стресами та іншими факторами. Для нас, лікарів, ці люди теж є постраждалими і хворими, і вони у нашому відділенні теж повинні обстежуватися. Тому огляд усім варто проходити регулярно і своєчасно».

Окремо хочу відзначити сестринський корпус відділення на чолі зі старшою медичною сестрою Любов’ю Дмитрик. Завжди ввічливі і дружелюбні Людмила Савченко, Єлизавета Реутська, Валентина Соловей, Інна Дзюбинська і Наталія Пінчук, Людмила Демиденко, Наталія Кравець, Тетяна Марцева, процедурні сестри Марина Мархотько, Олена Єрмалаєва і Ольга Бурдина. Відчувається, що всі вони обрали медицину за покликом душі, про кожного з пацієнтів піклуються, як про рідного. Бо не забувають про те, що від Чорнобильської катастрофи постраждало аж 74 тисячі жителів нашої області. Чотири з половиною тисячі, як і я, стали інвалідами.

Також дякую уважним до хворих, доброзичливим Наталії Пильник, Ніні та Олені Вовк, Риті Грищенко, Світлані Кручко, Ларисі Анопрієнко, Галині Васько, Валентині Басланській та їхній керівниці – діловій і сумлінній сестрі-господині Олені Купі.

На думку молодої лікарки Марини Марченко та за прогнозами фахівців, кількість хворих буде збільшуватися й надалі. Адже легеневі недуги напряму пов’язані ще й із погіршенням якості питної води та різними екологічними забрудненнями.

Як відомо, не останнє значення під час лікування має і повноцінне харчування. У відділенні пульмонології першої лікарні на добове харчування хворого виділяється лише десять гривень. Кухарі Світлана Литвиненко та Інна Харісова і раді б годувати смачно, але мусять готувати з того, що є. На сніданок зазвичай пісна юшка з макаронами, на поверхні якої зрідка плавають тоненькі пластинки моркви, бувають макарони і склянка кип’ятку. На обід подається капустяний борщ або гороховий суп і шматочок хліба. На друге – надто рідка вівсяна каша, а частіше – перлівка з борошняною підливою і склянка чаю з цукром. На вечерю – манна каша на воді і традиційна склянка кип’ятку.

Таке харчування є посміховиськом, знущанням над хворими. Думаю, що навіть злочинців у тюрмах годують краще. Добре, якщо у когось є родичі, котрі відвідують і постійно приносять їжу. А ті, у кого нікого з рідні немає, йдуть до найближчої крамниці, щоб купити якісь харчі, або просто голодують. У сусідній палаті лежав самотній дідусь – всю пенсію витратив на ліки, а на їжу вже нічого не залишилося. Добре, що серед хворих було багато добрих і чуйних людей. Вони підгодовували дідуся, котрий вже зовсім охляв на лікарняних харчах.

Чув, що у нашій області у рамках програми «Здоров’я нації» діє благодійний фонд «Європа». Цей фонд спрямовує зусилля на придбання для лікувальних закладів медикаментів, витратних матеріалів, медобладнання, діагностичної апаратури. Проте пульмонологічне відділення першої міської лікарні, як кажуть медики, такої допомоги жодного разу чомусь не отримувало. Хоча за свідченням лікарів, дуже потребує нового обладнання процедурний кабінет, а особливо камери штучного мікроклімату, вкрай потрібної для лікування обструктивних бронхітів та бронхіальної астми. На восьмому поверсі відділення функціонує лише один інгаляторій. А їх потрібно значно більше. Немає можливості готувати такі необхідні хворим кисневі коктейлі.

І медики, і пацієнти чекають на поліпшення медичного захисту з боку нашої місцевої влади. Тож коли депутати Чернігівської міськради прийматимуть бюджет на наступний рік, хочеться сподіватися, що не обійдуть увагою і пульмонологічне відділення першої міськлікарні.

Адже ліквідатори рятували від смертоносної радіації і рідний нам Чернігів, і Україну, і Європу. Не так вже й багато їх залишилося на білому світі. Отож заслуговують вони значно більшої уваги від місцевої та центральної влади. Невже ж і далі буде нам і дихати тяжко, і лікуватися важко? Справді, хоч лягай та помирай…

Олег ВОЛОВИК, член Національної спілки журналістів України,

ліквідатор наслідків аварії на ЧАЕС першої категорії

Розроблено ТОВ "СОТА ЛАБС"