Хто кому і що докаже?
У «Літературній Україні», прочитавши статтю Генерального директора товариства «Земля і воля» Яковишина Леоніда Григоровича і другу – поважного письменника Яворівського Володимира Олександровича, я ніколи не думав, що гуманітарій пан Яворівський так скособочено трактуватиме виробничу діяльність генерального директора Яковишина Л.Г. Викликає велику тривогу, що зціпились дві фігури, про яких знає вся Україна. Обидва лідери, борці, трударі, депутати Верховної Ради минулих скликань. Один на ниві практичній, пов’язаній з сільським господарством, а другий – на ниві ілюзорній, пов’язаній з написанням книг. Я ж більше мовчун, але тут «нить обірвалась», і дещо скажу, бо терпіння не безмежне.
Ви пишете, пане Володимире, що ніколи не опускалися до приниження людської гідності вашого опонента і тут же вступили в полеміку, назвавши Леоніда Григоровича чернігівським удільним князем, латифундистом, за сумісництвом Героєм України. То, може, Ви ображені, що не Ви герой, і вишкребли слово за «сумісництвом»? Вас чогось заїдає і мулить те, що Леонід Григорович орендує 33 тисячі га землі. А ви б подивилися на його поля, на врожаї, подивилися б – і заспокоїлись би. А чого б, їдучи з Києва, і не заїхати до друга?
Як Ви рятували газету «Літературна Україна» – всім відомо, але я хотів би у Вас запитати інше. Скажімо, куди зникло кафе «Еней», де можна було поїсти борщу письменникам у відрядженні? Куди поділась лікарня письменників, і хто її зняв з балансу НСПУ? Після чого у Вас залишився запущений, подекуди розвалений будинок письменників у м. Ірпіні і розвалений будинок письменників у м. Одесі? І куди поплив Коктебель? Чого Ви у своїй діяльності більма не бачите, а у проминулих друзів дрібниці фіксуєте?
І трохи скажу про себе. Моя справа про вступ до НСПУ при Вашому керівництві була загублена, шукали її три роки, а потім ще відкладали справу не раз. Водночас приймали у спілку молодих землячок-дівчаток і хлопчаків, Де вони тепер – невідомо, розчинились у земному просторі, а я уже написав і видав 14 книжок, бо пишу з 14 років. Мене дивує, що Ви погрожуєте Леоніду Григоровичу: «Я не все скажу, що знаю про Вас як про людину, дещо залишу на потім, якщо Ви спробуєте на нервах займатись політичним кілерством». І продовжуєте ображати журналістів, називаючи їх продажними. Я не журналіст, і знаю, що це не про мене, бо проживаю у Києві. Про мене ще буде.
Тож заодно згадаю й про таке. У наметовому містечку за звільнення Юлії Тимошенко з тюрми, де я чергував, до мене підходили прохожі, зупинялись, бо на наметі зверху було написано: «Приймальня депутата Верховної Ради Яворівського». Я людям пояснював, що я – не Яворівський, але немало їх хотіло потрапити на прийом до депутата. І таке було декілька днів, поки з дозволу керівників наметового містечка ця вивіска не була знята. На жаль, за всі дні існування наметового містечка Ви там ні разу не були.
У своїй публікації Ви запевняєте, що не заступили за межу, то чого ж називаєте Леоніда Григоровича «навідним снарядом»? Дивуюсь, що Ви все до дрібниць знаєте, глибоко вболіваєте про виснаження землі, але наче не знаєте, що з вісімдесяти років життя шістдесят Яковишин пропрацював у сільському господарстві. Кому ж тоді давати Героя? І далі недоладно пишете бридню, що трішки відтулите завісу, що хтось від когось кудись тікав. Про якусь бариню і іншу маячню. Чи воно вам оце все треба ? Викликали б на дуель і – мирову.
І насамкінець. Я тільки одне хотів би у Вас попросити: не спотворюйте більше нашої дорогої української рідної мови, як це ви зробили у романі «Вічні Кортеліси», за який одержали Шевченківську премію. Чи можна писати у статті ілюзорії про те, що хтось десь колись щось комусь за щось давав і дарував? Ви мене просто насмішили, коли написали, що Бортник випускав на трибуну Яковишина, щоб покритикувати Фокіна, – оце так відтулили завісу!
Я знаю, після цієї статті Ви також будете колотити мою душу і зважитесь приперти мене до стіни. Але ми з Вами в одній партії, і треба визначитись, хто і де наші вороги. Чого не зупинена повзуча окупація України? І чи не пора знову громадою обух сталить?..
Іван МАРЧЕНКО, письменник
