Хабарника судить... хабарник
Нічого дивного нема в тому, що не тільки в Україні загалом, а й у Дніпропетровській області зокрема, народ забув про більш ніж ганебний випадок, коли суддя Кіровського районного суду Геннадій Підберезний разом зі своєю колегою Наталею Овчаренко безпосередньо у кабінет на той час ще антикорупційного прокурора Назара Холодницького привезли хабар у сумі 50 тисяч доларів.
ХОЧА СВОГО часу це була дуже гучна справа! Телеканали дружно показували відео, на якому Підберезний викладає на стіл Холодницького, не кліпаючи очима і не позичаючи їх у Сірка, пачки доларових купюр. Аби прокуратура, котра судочинців піймала на хабарництві, залишила їх у спокої. До речі, дніпровські судді були готові озолотити Холодницького 300 тисячами зелених, виходить, були вони у них не останніми.
Дивує інше: минуло чотири роки, однак слідство досі не завершене — довести провину фігурантів чомусь не вдається. І це за фактом, який був зафіксований відеокамерою у кабінеті тоді ще головного антикорупційного прокурора країни! Не інакше, як цілковиті нездари, непрофесійні правоохоронці працюють і у найвищих цих органах. Хоч із цим не погодяться, певно, самі тамтешні слідчі.
Хай там як, зрештою справу окремо взятого пана Геннадія Підберезного тільки два роки тому передали до суду. А затим два роки її мусолить у Києві Шевченківський райсуд — ну ніяк не спроможеться розставити очевидні крапки над «і». Тяганина перетворилась, дуже схоже, на довгограючу, чи й зовсім нескінченну та безнадійну. Хіба не ясно, що все йдеться до завершення строків, котрі відведені у подібних випадках на притягнення до відповідальності?
Більше того, три роки тому в статусі лише підозрюваного Підберезний спокійно повернувся до роботи. Тобто знову одягнув суддівську мантію і, ніби нічого не сталось, далі вершить правосуддя від імені держави Україна. Хіба що до випадку в кабінеті Холодницького Геннадій Анатолійович працював головою Кіровського райсуду, а тепер розвінчаний у рядові. У Генпрокуратурі це пояснюють тим, що вони «не встигли подовжити Підберезному термін відсторонення від суддівства». Отака прикрість сталася. Уявіть собі, з якихось, знову-таки дивних чи й загадкових причин, цієї «помилки» по сьогодні не виправлено.
І в результаті українське правосуддя нині спіткав безпрецедентний випадок, який на Дніпропетровщині вже назвали «виродженням правничої справедливості». Ще п’ять років тому(?!) тут на отриманні хабара у розмірі 3 тисячі доларів співробітники СБУ заскочили зненацька і затримали прокурора Петриківського району. Здавалось би, кари прокуророві-хабарнику не уникнути. Але чи великий це секрет, що спершу — чи знов — трьох років не вистачило, аби передати справу до суду? І хіба важко здогадатися, чому майже два роки судять тепер прокурора, ніяк не виносячи йому вироку по заслузі?
Так от, наче знущаючись із суспільства, справу петриківського охоронця порядку щойно передали на розгляд судді Геннадія Підберезного. Отож звинуваченого в хабарництві судить теж звинувачений у хабарництві. Як кажуть, хабарник на хабарнику їде і хабарником поганяє. Підозрюємо, і вельми небезпідставно, що обоє налаштувалися на уникнення відповідальності. То як тут не думати, що скрізь на місцях, у регіонах, подібні «неприємності» з дуже «доблесними» правниками зводять до того ж «логічного кінця»?
Микола ЯСЕНЬ Дніпропетровська область (Газета "Сільські вісті")
Яке суспільство, така й влада, таке й правосуддя
У Румунії владні чиновники надумали пом’якшити відповідальність за корупцію. Були спроби й «натиснути» на принципову жінку-прокурора. Проти цього дружно піднялося румунське суспільство і добилося свого.
А в Україні? Славимося двома Революціями гідності, після яких «хабарника судить… хабарник», світ визнає державу найбільш корумпованою, а суспільство – найбіднішим, з найбільш продажними політиками й державниками, оскільки й електорат такий – продає на виборах голос за 200-300 гривень, більш масово – за так звані благодійні подачки. І на Революцію гідності виходять, погроми з убивствами влаштовують, але не заради того, щоб у владі й правоохоронній системі не стало хабарників, корупціонерів, продажників, ідіотів і дурисвітів, а щоб одних замінити на інших – кращих «патріотів». І тоді вже байдуже, що хабарника судить хабарник, який насправді не судить, а кота за хвоста тягає, поки той не здохне… разом з кримінальною справою. І тишина та благодать у «патріотичному», самославленому суспільстві. Чутно лише голосний лемент про європейський вибір … з порядками найгіршого африканського племені без цивілізованого правосуддя і економічного розвитку.
Найголосніше горлопанять ті, хто протягом п’яти років довгими язиками вів народ до європейського раю, а насправді наплодив стільки хабарників і корупціонерів, що зарубіжні «партнери» за голови беруться, рекомендують все нові й нові антикорупційні органи – на душу українського населення їх уже найбільше в світі, але зарубіжні хазяї радять створювати ще новіші структури з європейськими зарплатами.
А як на мене, українським борцям з корупцією і хабарництвом достатньо мінімальної зарплати для зарахування трудового стажу. Бо їм скільки не плати з державного бюджету, вони все одно на розкішне життя заробляють іншим шляхом. Он і в газетній публікації йдеться, що судді з Дніпропетровщини готові були заплатити головному антикорупційному прокурору Холодницькому 300 тисяч доларів – перший внесок був скромніший, але і до нього куди тій офіційній зарплаті. А скільки з’являється у ЗМІ інших фактів з космічними хабарами, про казнокрадства й «відкати» світових масштабів, – і всі озвучені суми (а скільки їх не озвучено!) спрямовуються-то не на розвиток вітчизняної економіки і покращення життя простого народу, а на райське життя антикорупціонерів і їхніх хрещених батьків із влади і політики. Мільярди там крутяться, а держава ще й із дірявої своєї скарбниці виділяє на їхні офіційні зарплати останні мільярди, відриваючи їх від медицини, освіти, культури, підтримки материнства і старості, зрештою – від підтримки розвитку вітчизняної економіки.
І отой заголовок мого коментаря про суспільство, владу й правосуддя проглядається не тільки десь на Дніпропетровщині чи Києві, а повсюдно – від села до столиці. Нагадаю для прикладу. Обласні правоохоронці на «гарячому» впіймали були голову Бобровицької райдержадміністрації Миколу Супруна при одержанні ним незаконної вигоди від підприємця. Пояснення, що брав ті гроші для спорудження будинку урочистих подій, не взяли до уваги правоохоронці і судді. Оскільки хто хоче щось будувати за благодійні кошти, той відкриває в банку благодійний фонд, а Супрун вирішив замінити фонд власною кишенею, в результаті апеляційний суд підтвердив вердикт – шість років позбавлення волі. Після цього засуджений подався в біга, його ніхто не шукав, а потім і сам з’явився, бо Верховний Суд у порядку касації повернув справу на дослідження обласному апеляційному суду.
На той час дружина Супруна продала дорогий маєточок, а сама перебралася в дешевшу квартиру. У Бобровиці стали шептатися, що різниця в цінах на десятки тисяч доларів потрібна була, щоб представникам засудженого було з чим заходити в Генеральну прокуратуру, де тоді працював керівником Департаменту з підтримання вироків у суді наш земляк Тимченко. Правду чи неправду подейкували бобровичани – стверджувати не стану. А про один збіг обставин скажу: в апеляційному суді прокурори відмовилися від звинувачення, яке було висунуте іншими прокурорами і підтримувалося на всіх попередніх судових засіданнях. Думаєте, громада району обурилася через такі загадкові дії обласних прокурорів? Громаді, як кажуть, до лампочки хабарницьке правосуддя, яке керується не законами, а сумами грошей. Хіба що занепокояться ті, кого торкнеться не правове правосуддя. Але в одиночку безрезультатна боротьба з цим страшним суспільним злом.
А он Новобасанська громада навіть головою обрала фігуранта судової справи Володимира Левченка, котрий також одержав вирок у суді першої інстанції, бо і він був впійманий на гарячому при одержанні хабара – на відео негласного спостереження чітко зафіксовано, свідками доведено. Але для українського правосуддя не це головне. Хоча найбільше лементують про неправильні суди, а в судових справах наших відомих земляків – явно неправильна вся правоохоронна система, з очевидними підозрами на злочинну. Наскільки злочинна – залежить від масштабності і резонансу справи і її «бюджету».
Неважко здогадатися, що значно більший «бюджет» у кримінальній справі ще одного близького нам фігуранта – народного депутата Бориса Приходька, запідозреного в розкраданні мільярдів державних грошей. Тож і тягатимуть його судову справу, як кота за хвіст, довше, як ото тягають на Дніпропетровщині.
Стовідсотково переконаний, що у згаданій Румунії чи іншій країні Євросоюзу таких фігурантів судових справ і на кілометр не підпустили б до законодавчої і виконавчої влади. А наше суспільство на які стандарти й правові норми орієнтується? На закони африканських племен?
Не гнівіть Бога і своїх дітей, не вішайте на них гріх за вашу цинічну брехню. Невже багатовікова історія українського народу в дружніх обіймах татар, литовців, поляків і росіян, та найновіша історія Незалежної, досі не просвітила вам мізки і не втовкмачила туди причини, чому найбагатша на ресурси країна Європи не розвивається, не багатіє її народ, а вироджується і «славиться» в очах інших цивілізованих націй ганьбою. Бо перетворюємо країну на сировинний придаток для економік інших держав, а мільйони освічених і працьовитих українців – на різноробочих, які тікають від правової й економічної божевільні.
А іншої долі й не може бути в того народу, який не дбає про долю нації, а століттями чекає, що хтось озолотить його життя, очистить суспільство від усієї наволочі і на тарілочці із синьо-жовтими квіточками подасть до столу єврорай. Історія цивілізованих країн не знає такої манни з неба. Нормальні суспільства самотужки очищаються від усього того, про що згадав вище, про що написала газета «Сільські вісті», про що розповідають нам вдень і вночі з телеекранів довгі політичні й експертні язики. А «огіднене» майданами суспільство дивиться на те, як на цікавий телесеріал. І не хоче усвідомити очевидного: в Україні й при новому президенту посилюється політична боротьба, цинічна боротьба за владу, а не боротьба з корупцією, – це й гальмує розвиток економіки, отже й зростання добробуту народу.
На це нам вказують провідні світові економісти й політики, визнані експерти. Саме вони називають і головного ворога України – корупцію, що розкошує в правовому безладі. Під час спілкування та з інформаційних джерел довідуюся, що багато українців з цим погоджуються, навіть хвалять мене та інших публіцистів за такі пояснення й нагадування, але щоб самим піднятися на мирний протест проти явно виявленого зла в громаді й суспільстві, – якби це хтось зробив. Натомість не даремно ж ще три століття тому автор першої Конституції Пилип Орлик на папір поклав і нам передав: «Народ завжди має право протестувати проти гніту й безладу». Сучасні ж чотириста українських партій учать і закликають народ на криваві протести за зміну влади на їхню користь. А гніт і безлад вони майстерно замилять патріотичними гаслами й телеекранною боротьбою проти внутрішньої ідіотії й зовнішньої агресії.
Як не прикро, але й на місцевому рівні посилюється політична боротьба за владу. І особливо запекло рвуться до неї не ті, хто вміє розбудовувати економіку заради розвитку громади для покращення життя людей, а ті, хто навчився гарно брехати й підступно все дерибанити. Вони не борються проти корупції і хабарництва, навпаки – вони борються проти мене, бо я публічно висвітлюю факти корупції і хабарництва як на державному, так і місцевому рівнях. Більше того, вони борються проти нашої успішної економіки, яка найбільше в районі годує людей і найбільше підтримує соціальну сферу – поповненням бюджету і благодійною допомогою.
Мені вже остогидла ця боротьба, постійне обливання мене брудом. Тож одне скажу бобровичанам: бажає громада жити у правовому безладі, не дбати про розвиток економіки і соціальної сфери, управлятися бездарними і недолугими «патріотами», торгувати виборчими голосами, – тож, як то кажуть, хай Бог вам помагає. А ми, може, приткнемося до економіки столиці. Адже на переважній більшості бобровицьких земель господарюють київські агромагнати, і їм начхати на якість доріг, на робочі місця, на збільшення офіційної орендної плати за паї, на щорічне збільшення поповнення бюджету і Пенсійного фонду, на житлове будівництво та багато іншого, у що вкладає гроші наш колектив. А ви обирайте до місцевої влади «патріотів», «благодійників» і «волонтерів» – і заживете в європейському достатку, як столичні вожді зажили. Місцеві ж нові обличчя на них орієнтуються. Мені ж буде менше клопотів – нова влада все зробить те, що наш колектив робив і робить. Бо вже набридло цитувати мудрого чоловіка Володимира Черняка: «Бажаючих бути обманутими зупинити неможливо».
Леонід ЯКОВИШИН, Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля», публіцист
