Горіло гніздо, а в нім – пташенята
Ця сільська історія приємно вразила до глибини душі. Адже в сучасному світі, перенасиченому інформацією про трагедії, жахи, насильство, звіряче ставлення людини до людей і до тварин, цей випадок – як бальзам на душу! Є в наших людей і добро, і людяність! Було це рівно рік тому.
Спочатку розповів про цю подію Євгеній Мартіян – один із рятувальників РУ ГУДСНС, що базується в Талалаївці. Одного спекотного червневого дня їм довелося рятувати… гніздо чорногузів. Виклик був із с. Макаренкове Чернецького старостату. На час прибуття пожежників рятувати вже не було чого. Гніздо, яке загорілося, впало. Приїхали працівники РЕМу, адже на стовпі перетинається багато дротів, і без відключення струму та спеціалістів там робити нічого. Обійшлося без жертв. А постраждала сім’я чорногузів. Малі перелякані бузьки звалилися на землю. Їхні батьки кружляли над згорілою домівкою. Двоє місцевих хлопчиків, дуже схвильовані, тримали пташенят. І вже було зрозуміло, що потрапили вони в надійні руки…
У маленькому селі відшукати учасників цих подій було нескладно. Гніздо на стовпі тут всього одне. «Чорногузи живуть тут вже повні 10 років, – розповідає Оксана Москалець, вчителька зарубіжної літератури Чернецької школи, яка з родиною мешкає поряд, – вони облюбували це місце біля нас саме у той період, коли я дізналася, що в мене буде синочок. Моєму Ярославу вже 10. Це так символічно! Він скільки й пам’ятає себе, лелеки живуть на стовпі. Коли прилітають весною, Ярослав завжди найперший радо повідомляє про це всю сім’ю. Одного разу прилетіли, коли було ще дуже холодно. Хоч у хату забирай!.. Ми щороку їх чекаємо… А тут біжить син із сльозами і кричить, що горить гніздо, а в нім – лелеченята. Викликаємо рятувальників, електриків… А що самі можемо вдіяти? Плачемо, серця стискаються… І тут, певно під вагою пташенят, тліюче гніздо перехилилося і малята гупнули на землю. Тремтять, лапи були дуже гарячі, але ще не обгоріли… Ми їх гладили, пригортали до себе…»
Дітки з Макаренкового вийшли на фотосесію зі своїми підопічними
Відтак увесь сільський куток опікується малими. Першу ніч нікому не спалося. Люди переживали і за пташенят і за те, чи не здумається лелекам-батькам помститися за пожежу – бо звідки їм знати, що люди в ній не винні? Люди оточили турботою пташенят. Затишне місце для них знайшлося у родині Маліїв, де ними опікуються троє дітей: Максим, Крістіна і Ваня та їхні батьки, а також щоденно і Ярослав Москалець та його мама, дідусь і бабуся. Бо всі так хочуть, щоб малята виросли. А вони і справді, як то кажуть, ростуть як на дріжджах! Дуже люблять свіжу рибку… Тепер у всіх опікунів одна турбота – де і як прилаштувати лелек надалі. Чи навчаться вони літати? Чи зможуть жити у природі і чи приймуть їх батьки? До речі, ті знову взялися мостити гніздо на старому місці! І як переконати їх, що там таки дуже небезпечно – гілочки із гнізда торкаються дротів і може знову бути замикання. А птахи стараються. Щоб зробити фото, діти винесли малят на вулицю!
«Уявляєте! Батьки-лелеки до них прилітали! – розповідає Оксана Москалець. – Але були вони якісь знервовані. Мабуть, не впізнали своїх дітей… Можливо, хтось підкаже, де їх надійно прилаштувати, адже ми не знаємо, як їх утримувати коли прийде осінь, зима… Та і діти підуть до школи».
Повернулися до рідного гнізда
Ця історія з лелеками відбувалася торік. Люди, які врятували і виростили пташенят, переживали, чи зможуть ті вижити у суворому світі природи. Змогли! Розповідають, що після того, як їх стали випускати у вільну природу, довгенько ходили до хат і випрошували їжу. А восени відлетіли з іншими птахами у теплі краї.
Як же зраділи сільські жителі, коли побачили, що лелеки повернулися, кубляться і відбудовують торік зруйноване пожежею гніздо! Вони ж птахи, їм не можна пояснити, що жити на електроопорі небезпечно. Це їхній дім – і цим все сказано!
– І подумки, і вголос ми міркували, чи ж повернуться птахи. Україна в огні. Вони теж страждають. Думаю, що вони не можуть зрозуміти, що твориться у природі. Вони просто летять додому… І коли в один весняний ранок ми угледіли їх на стовпі, аж плакали від радості! Це так символічно – птахи повернулися до свого зруйнованого дому! Прилітали аж дві пари. Хтозна – чи батьки бузьків, яких люди врятували, чи самі врятовані птахи. Однозначно, що прилетіли вони додому, бо сюди їх вело. Залишилася одна пара. Інша полетіла шукати інше місце. Це треба було бачити, як вони обіймалися крильми, як «гомоніли» закохано одне із одним. Людям би повчитися! – розповідає Оксана Москалець.
Багатодітне лелече сімейство у відбудованому гнізді
Лелеки швидко відбудували своє гніздо. Самка висиджувала яйця. Самець полював на здобич. А людям аж хотілося поглянути у те гніздо. Зазвичай лелеки висиджують двоє дітей. Цього ж разу радість подвоїлася. Із гнізда виглядало аж 4 пташині голівки! Батькам-лелекам трохи важко із таким приплодом, бо відразу чотирьох дітей прогодувати не жарт. Та і у гнізді, коли всі зберуться, тіснувато, тому вся родина збирається лише пізнім вечором.
У погожі тихі вечори селяни люблять спостерігати за цим багатодітним сімейством. І старого, і малого сам факт радує: не залишилися ж бузьки у тих краях, де не стріляють, а додому повернулися, дім свій відбудували, хоч він у небезпечному місці.
Так і ми, українці, повинні з усіх міст повернутися і свої відбудувати! Тільки б вигнати клятого ворога із нашої землі і зажити у мирі!
Олександра ГОСТРА
