Єдине в області, одне з кращих в Україні
Навчаються в училищі як після 9-ти, так і після 11-ти класів. Усі – безкоштовно та ще й отримують щомісяця стипендію. Іногородні забезпечуються гуртожитком, а в їдальні кожен отримує безкоштовний обід.
Училище готує єгерів, лісників, лісорубів; озеленювачів; штукатурів, лицювальників-плиточників, малярів; столярів, верстатників деревообробних верстатів; секретарів керівника (організації, підприємства, установи), операторів комп’ютерного набору; кухарів, кондитерів, техніків лісового господарства. Крім того, співпрацюючи зі службою зайнятості та лісгоспами області, навчальний заклад проводить перепідготовку та підвищення кваліфікації спеціалістів.
Трохи з історії
Стрімкий розвиток агропромислового комплексу Чернігівщини в середині ХХ століття потребував кваліфікованих робітничих кадрів. Відтак у липні 1967 року в місті Щорс було створене професійно-технічне училище №7 з підготовки спеціалістів у цій сфері. Першим директором навчального закладу був призначений Микола Михайлович Крипець. Уже через два роки в училищі відкривається навчання за новими спеціальностями: машиніст баштових кранів та токар з металообробки. А для покращення житлових умов іногородніх учнів збудували гуртожиток на 400 місць.
Ринкові відносини змінювали спеціалізацію навчального закладу. Зважаючи на те, що область має великі лісові масиви і потребує кваліфікованих робітників лісового господарства, директор Віктор Гріненко, який очолював училище з 1994 року по 1999 рік, ініціював підготовку в училищі лісників, єгерів та вальників лісу. Це рішення знайшло підтримку в об’єднанні «Чернігівліс», і ось уже не один десяток працівників лісу – випускників Сновського ПТНЗ – примножують зелену скарбницю України.
І хліб печуть, і рибу розводять
«Ми щороку проводимо профорієнтацію, – розповідає очільниця училища Лариса Дубина. – Наші викладачі та майстри їздять по школах області і розповідають дітям про наш навчальний заклад, про переваги навчання саме в нашому училищі».
Нині воно на балансі області. Тому на розвиток закладу грошей, на жаль, не завжди вистачає. Матеріальна база оновлюється дуже рідко, що не може не турбувати керівника.
«До нас восени минулого року приїздила делегація з Латвії. Гості дивувалися, як ми на такому обладнанні можемо готувати достойних спеціалістів, – каже пані Лариса. – Адже у них такого не використовують з 80-х років минулого століття».
Та в Сновську знайшли вихід і тепер отримують додаткові кошти, які вкладають у розвиток навчального закладу.
«У кондитерському цеху випікаємо хлібобулочну продукцію і продаємо її, – розповідає директор. – Постійно співпрацюємо з місцевим дитячим будинком, щоранку учні разом з майстрами випікають для них свіжі булочки. Часто надходять замовлення на весільні короваї та торти. Ціни у нас трохи нижчі ринкових, а продукція смачніша.
Також у нас є підсобне господарство, де тримаємо для власних потреб (в основному для їдальні) свиней та овець. На 100 гектарах вирощуємо корми для живності».
Є власне кафе, збудоване за ініціативи попереднього директора.
«Тут учні проходять практику. Часто у нас замовляють банкети, весілля, дні народження, – продовжує розповідь нинішній директор. – Ціни нижчі, ніж в інших подібних закладах у Сновську, а кухня – найкраща. Наші студенти дуже добре готують».
Та це ще далеко не все, з чого мають кошти. У Нових Боровичах є озеро, яке належить училищу – там розводять коропів і на продаж, і для власних потреб. Мають і свій розсадник, де проходять практику озеленювачі та лісники, вирощуючи різні декоративні рослини, які також ідуть на продаж.
«А наші столяри виготовляють на замовлення дерев’яні меблі, – далі розповідає директор. – Зараз, наприклад, роблять ліжка для нашого гуртожитку. У цьому році учнів більше, ніж звичайно, набрали, тож місць у гуртожитку не вистачає. По п’ять-шість чоловік туляться в кімнатах. Отож вирішили зробити реконструкцію четвертого поверху».
На навчання – до Латвії
Нещодавно між Сновським вищим професійним училищем лісового господарства і Огрським державним технікумом в Латвії уклали договір про співпрацю в рамках налагодження міжнародного співробітництва між навчальними закладами в сфері підготовки робітничих кадрів шляхом обміну передовим досвідом, організацією стажування викладачів, майстрів виробничого навчання, учнів та реалізацією спільних наукових проектів. Тепер наші учні матимуть змогу навчатися в Латвії. Все, крім проїзду, оплачуватиме латвійська сторона. А їхні студенти перейматимуть наш досвід. І у нас, виходить, є чому повчитися, незважаючи на застарілу матеріальну базу.
«Нас у першу чергу цікавить підготовка спеціалістів лісової галузі, – наголошує директор. – У латвійців усе на дуже високому рівні. Одне обладнання чого варте! А їх зацікавили наші кондитери. До речі, вони запросили кількох наших учнів взяти участь у конкурсі лісорубів «European Students Championship in Forestry Skills», який проходитиме в кінці травня в Швейцарії. Ми вже відібрали найкращих претендентів на конкурс. В Україні подібні змагання серед учнів не проводилися, ми навіть приблизно не знаємо, як це все відбуватиметься. Отож поїхати потрібно, бо це в першу чергу досвід».
Орієнтир на нову спеціальність
«Взагалі матеріальна база з підготовки фахівців лісового напрямку в нашому училищі дуже слабка. У Латвії побачили, як навчають цій професії у них, яка там сучасна матеріальна база. І нам би таку, – зітхає директор. – Там прогрес не стоїть на місці, і вже давно використовуються новітні технології заготівлі лісу. А точніше кажучи, машина-комбайн «Харвестор». Вона сама захоплює стовбур дерева, зрізує його, очищає від гілок, нарізає на заданий асортимент та складає весь матеріал у штабель. Якщо порівняти, то одна бригада, яка займається заготівлею лісу, може за рік звалити до 20 тисяч кубів, а з комбайном – до 150 тисяч кубів деревини. Одна хвилина – одне дерево. Добре було б, якби ми мали змогу готувати спеціалістів з управління цією машиною. Але в Україні жодний заклад не готує таких спеціалістів. Хоч на Волині в лісгоспах уже використовують таку техніку, тож підготовка таких фахівців має сенс. Упевнена, що мине ще п’ять-десять років, і ці машини стануть звичними у лісових господарствах. Отож заздалегідь державі варто подбати про підготовку спеціалістів. Це як ото у сільському господарстві «Каас» та «Джон Дір» ще 15 років тому були дивиною, а тепер така техніка стала звичною. Упевнена, що так буде і з «харвесторами».
Марія ПУЧИНЕЦЬ, фото автора та з архіву училища
