Добрі справи - невмирущі
Майже три десятки років тому – 2 грудня 1993 року безпосередньо зі свого робочого місця переступив поріг вічності мій незабутній учитель і соратник Леонід Іванович Палажченко.
Відомий громадський і державний діяч, Герой Соціалістичної Праці, депутат Верховної Ради СРСР і Верховної Ради УРСР, колишній перший секретар Волинського і Чернігівського обкомів Компартії, він органічно поєднував у своїй невтомній самовідданій діяльності велику державну відповідальність за доручену справу та за людей, серед яких жив і працював.
І тому нині багатьом його сучасникам, учням і соратникам вкрай образливо й гірко сприймати необ’єктивну, упереджену, а то й зовсім брехливу інформацію, яку поширюють деякі засоби масової інформації щодо такої особистості як Л.І. Палажченко. Мабуть, розраховуючи на те, що за три десятки років вже виросло таке покоління українців, якому буде байдуже до зовсім недалекого минулого Чернігівщини, бо треба дбати передусім як вижити в сучасних реаліях життя.
Але для нас, вдячних учнів, друзів і соратників цієї великої людини особливо пам’ятними залишаться вісімдесяті і дев’яності роки вже минулого століття – той період життя Леоніда Івановича, який цілком був присвячений економічному розвитку Чернігівщини.
Керманич області завжди був з людьми і на людях: вимогливим і прямим до однопартійців, мудрим, щирим і сердечним у стосунках з тими, хто безпосередньо трудився на полях і фермах, новобудовах області, в трудових колективах підприємств, закладів культури, освіти, охорони здоров’я.
Його й досі пам’ятають ветерани праці, з котрими постійно спілкувався, міг розділити, як мовиться, і хліб, і сіль, повсякденні їхні турботи і радощі, надії і сподівання.
В оті, вже багато ким забуті роки, Чернігівщина була схожою на суцільний будівельний майданчик – завдяки організаторському хисту, непогамовній енергії, цілеспрямованості Леоніда Івановича в стислі строки було зведено багато новобудов, які й дотепер послуговуються жителям області, всієї України.
Варто тут згадати перші підземні переходи в обласному центрі, чудовий Палац урочистих подій над Стрижнем, Пагорб Слави, пішохідний міст через Десну в Чернігові, автомобільні – біля Остра й Шестовиці, дві кільцеві автотраси, житлові будинки з поліпшеним плануванням. А особливо життєво необхідним стало введення в дію нових артезіанських свердловин, які на багато десятиріч забезпечили чернігівців чистою водою з підземних глибин. Додайте до цього нові школи, лікарні, клуби, десятки переробних підприємств – всього й не перелічиш…
Ми, вдячні учні Леоніда Івановича, маємо повне право вважати, що ніхто так самовіддано не прислужився Чернігівщині як Леонід Іванович Палажченко. І економіка, і соціальна сфера розвивалися стрімко, як ніколи. Правда і те, що радянська Україна передала Україні незалежній завдяки сумлінній праці мільйонів українців, організаторському і фаховому хисту таких керманичів у регіонах шосту за потужністю економіку в Європі з відповідно розвиненою соціальною інфраструктурою в містах і селах. Болить серце від того, що наступні представники української влади не змогли скористатися як слід такою спадщиною.
Але відрадно, що характерною особливістю людської пам’яті є та пам’ять, яка піднімає всіх нас на висоту, з якої лише й можна об’єктивно усвідомити справжню, а не надуману, не декомунізовану ціну тому, що залишили нинішньому й прийдешнім поколінням ті, хто розбудовував нашу державу на зламі бурхливих двадцятого і двадцять першого століть. Аби неупереджено і не на догоду кон’юнктурникам згадати славні імена вірних синів і патріотів України, котрі передавали її своїм нащадкам могутньою та багатою.
Добрі і пам’ятні сліди праведних трудів Леоніда Палажченка на благо суспільства ніколи не змиють брудні хвилі, які, бува, галасливо здіймають новоявлені «просвітителі» нашого складного і драматичного минулого.
Трудова і духовна звитяга вірного сина України Леоніда Івановича Палажченка підніматимуть його ім’я від покоління до покоління на висоту всього нинішнього століття. Бо добрі справи – невмирущі.
Микола Петренко,
вдячний учень Л.І. Палажченка
