Для Львівського «Меморіалу» винахідник Яків Рощепій – гордість нації, а для рідної Чернігівщини – його місце в шухлядах обласного музею
У Львові вийшла з друку книга «Визвольна боротьба. Новітні часи», в якій зібрані статті відомих учених і громадських діячів про боротьбу за незалежність, становлення і розбудову Української держави в історичних періодах. Упорядкували збірник голова редколегії видання «Визвольна боротьба», голова правління ГО Львівського ОВПО «Меморіал» ім. В.Стуса Роман Гунда і заступник голови редколегії Юрій Пушненко. До редколегії входить і наш земляк, уродженець села Веприк з Бобровиччини Анатолій Сєриков.
Видання присвячене 30-й річниці Незалежності України, видрукуване за сприяння Міністерства культури України та Українського інституту книги. У збірці поміщена й моя стаття «Винахідник Яків Рощепій. Чи пишається Україна видатним українцем?» Наголошу: тим українцем, про якого в книзі «Из истории отечественного оружия» російські дослідники Мавродіни написали «По сути дела создателем первой русской автоматической винтовки является Я.У. Рощепей, черниговский крестьянин, солдат-оружейник».
Колишній голова колгоспу імені Якова Рощепія Володимир Павленко єдиний з Чернігівщини спеціально їздив у російське місто Тулу і привіз із музею зброї фотографії автоматичної гвинтівки Рощепія і центральної експозиції музею, де поруч з фотопортретом Володимира Федорова, основоположника школи автоматичної зброї, професора, генерал-лейтенанта інженерних військ, – розміщений портрет Якова Рощепія, рядового царської армії, винахідника-самородка. Працівники музею сказали посланцю з України Володимиру Павленку, що вони пишаються передусім двома зброярами – Федоровим і Рощепієм.
А Україна як пишається тим сином, який нікому не продав своєї душі, навколо якої постійно крутилися «усілякі підступні дияволи», – наголосив радянський журналіст Іван Волошин в 1950 році в публікації центральної тоді газети «Радянська Україна». Там же конкретними фактами доводив, як царський і радянський режими принижували й обкрадали видатну людину і лише через те, що він не захотів ділитися своїми геніальними винаходами ні з царськими генералами, ні із шпигунами європейської воєнної промисловості щодо авторства на автоматичну зброю. Не пішов на змову з радянськими бюрократами, які злочинно, десятиліттями перекривали дорогу винаходам самородка для сільськогосподарського машинобудування.
На 130-річний ювілей дальні родичі винахідника випустили розцяцькований плакат, на якому титуловані чиновники називали Якова Рощепія «гордістю нації», який здійснив «життєвий і воістину творчий подвиг в ім’я народу України, всієї планети». Але ще в 1990 році згадана газета «Радянська Україна» в публікації на першій шпальті про нашого земляка-самородка ставила риторичне запитання: «А як би виграла наша пам'ять, коли б вулиці імені Я. Рощепія були і в Чернігові, Києві?» Цю пропозицію підтримали на ювілейному плакаті в 2009 році голова Верховної Ради України Володимир Литвин, голова обласної ради Наталія Романова та низка інших столичних і обласних чиновників. Вулиці ж імені знатного земляка-винахідника досі немає навіть у Бобровиці, а в Чернігові пам'ять про нього зберігається на кількох листочках паперу в шухляді обласного музею. Натомість інформація про «чернігівського селянина, солдата-зброяра» занесена в енциклопедію України та низки енциклопедій світу, пам'ять про видатного українця зберігається в музеях Петербурга й Тули. Виходить, віддаємо агресору й ім’я славного сина України?
У ювілейному збірнику «Визвольна боротьба. Новітні часи» чільне місце посідає стаття видатного вченого, Президента міжнародного університету «Україна» Петра Таланчука «Коли діждемося Вашингтона». Написана вона ще до подій останнього Майдану. «Я вірю в Україну, в її щасливе майбутнє, – йдеться в публікації. – Для цього треба небагато. Кожен із нас, на своєму місці, повинен передусім добре робити свою справу і намагатися здійснити хоч малесенькі зміни на краще в рамках своєї структури, у психології людей, з якими працюєш. І якщо це буде у кожного з нас, тоді ці маленькі потічки намагань зіллються у велику потужну ріку державотворення, у потік прогресу і бурхливого розвитку».
Мудра настанова вченого актуальна сьогодні, буде актуальною й завтра-післязавтра. Як актуальною залишається й подвиг українського селянина, родом з Чернігівської губернії. Ще за царського режиму він не продав свою душу економічному шпигуну з Бельгії, не продав своє авторство винаходу царському генералу-запроданцю, хоч в обох випадках міг озолотиться, але він залишив наступним поколінням своє ім’я – українського винахідника світового рівня. Самородка обкрадали радянські аферисти, але наш земляк продовжував творити розробки для сільськогосподарського машинобудування, для полегшення тяжкої праці односельців, – до його золотих рук з’їжджалися по допомогу хлібороби з великої округи. Саме на таких прикладах відданого служіння Вітчизні й своєму народу, на прикладі непродажності своєї душі селянином Яковом, – очевидно, треба формувати совісну психологію й тверду цивілізовану мораль українця. І тоді, як написав Петро Таланчук, «до нас прийде свій Вашингтон, український Вашингтоненко. Водночас досвідчений вчений і застеріг нас від ганебних помилок на цьому шляху: «А щоб не опинитись ще в глибокій ямі, треба перестати її копати».
Передусім це стосується тих, хто кидається нав’язувати нації свою недолугу, продажно-зажерливу мораль, знівечену з дитинства «голубокровну» титульну психологію. А народ безперестану дивується: де той давно обіцяний незалежний добробут, справжня гідність і свобода? Збірка статей «Визвольної боротьби» допомагає українцям роздивитися, на яких внутрішніх і зовнішніх базарах все те виставлено на повійні торги. Але справжні вчені й борці вірять, що, як зазначив Петро Таланчук: «Незалежність до великого Українського народу стане престижною! Але це буде потім. Можливо, навіть скоро». Треба тільки пам’ятати, що навіть Господь потребує в досягненні цієї мети допомоги десятків мільйонів українців.
Григорій ВОЙТОК, журналіст, письменник
