«Десна» перемогла «Олімпік»


 

Після розгрому від «Шахтаря» та ганебної поразки від «Дніпра» нашій «Десні» потрібно було неодмінно реабілітуватися перед вболівальниками. Бо інакше криза в чернігівській команді тільки б поглиблювалася, а становище в турнірній таблиці погіршувалося… «Олімпік» не надто вдало проводить і нинішній сезон у Прем’єр-лізі. Донецький клуб радше виживає в чемпіонаті. Раніше «Десна» без особливих проблем вигравала у цієї команди, зокрема і в першому колі.

 

Цікаво, що головний тренер «Олімпіка», у минулому – прославлений футболіст київського «Динамо» та збірної України Юрій Калитвинцев цього разу змагався зі своїм сином Владиславом, який тепер виступає за «Десну». Нині він може порадіти за сина, натомість розчарований діями донеччан, які не встояли перед чернігівцями.

Наша команда грала агресивно та впевнено. З обороною у «Десни», в принципі, все гаразд. А ось атака нарешті порадувала! Отож спочатку на 44 хвилині ворота суперників вразив Тотовицький, а в середині другого тайму Безбородько подвоїв рахунок. Отож у підсумку – 2:0 на користь чернігівців. Таким чином, «Десна» поліпшила своє турнірне становище. Але тепер, після втрати очок у попередніх матчах, нашій команді конче потрібні перемоги. Бо «Зоря» наразі досить впевнено займає третє місце, причому луганчани поки що провели на гру менше, ніж чернігівці… А буквально в потилицю «Десні» дихають водночас кілька невгамовних переслідувачів. Хоча посісти четверте чи п’яте місце в чемпіонаті для такої амбітної команди, як наша, – це не той результат, на який очікують рідні вболівальники. Треба постаратися, значно ефективніше, тактично грамотно зіграти в атаці, не забуваючи про оборону. І це – цілком реально, маючи таких гравців, як Тотовицький, Будковський та Конопля і майстерний, надійний воротар Паст, що міг би й за національну команду нашу успішно виступати, якби йому Андрій Шевченко довірив…

Збірна України з футболу приймала вдома слабку команду Казахстану. У попередні роки українці чотири рази зустрічалися з казахами і незмінно, без особливих проблем вигравали. Втім, нині, після провальної, безвільної нічиєї з фінами, побоювання за результат цієї зустрічі були. Надто вже наша національна команда виглядала блідою, розбалансованою і неорганізованою, розтринькала величезну кількість гольових моментів і безславно пропустила гол на останніх хвилинах матчу… І це – після сенсаційної нічиєї з чемпіоном світу, збірною Франції, на її полі. Як таке могло трапитися?

Здавалося б, тренерський штаб на чолі з таким досвідченим Андрієм Шевченком мав би зробити відповідні висновки й не перетворювати ще одну важливу гру відбору на чемпіонат світу на якусь недоладну навалу, де просто не було справжнього, яскравого лідера, який взяв би гру та відповідальність на себе. Тобто, знову ж таки, не було чітких стратегії й тактики та належної організації всієї гри, не було ефективного і розумного капітана команди.

Українці 28 разів били по воротах суперників, але спромоглися влучити тільки раз – після пасу Олександра Зінченка не схибив Роман Яремчук. І на цьому – все. Натомість казахи мали, по суті, єдиний шанс сквитати рахунок у другому таймі і скористалися цим – після грубих помилок нашої оборони відзначився їхній гравець із колоритним прізвищем Мужиков… У підсумку – ще одна сенсаційно провальна гра з тим же самим рахунком – 1:1.

Чомусь запам’яталася слабка посмішка на губах Андрія Шевченка – мовляв, усе під контролем, все буде гаразд, ми їм ще покажемо… Можливо, збірна України теоретично ще може посісти у своїй групі прохідне друге місце. Але не з такою грою, яку продемонструвала наша команда в матчах з фінами та казахами! В усякому разі, тренер українців «заслужив» у цих двох протистояннях лише «двійки».

Також другу поспіль гру провалив захисник Матвієнко. Можливо, під прапори збірної нарешті пора запрошувати дійсно найкращих гравців?! Адже експериментувати ліпше у другорядних товариських матчах, які наразі нічого не вирішують, а не у таких важливих двобоях, котрі, до речі, дуже негативно впливають і на загальний рейтинг команди у європейській кваліфікації. Є над чим замислитися панові Андрієві, у минулому – одному з найкращих гравців світу. Бо хіба такої слави йому хочеться на посаді головного тренера?

Кажуть, коней на переправі не міняють… Сумнівне твердження. Якщо справді хочуть перемогти, то міняють, ще й як! «Двійка» і нашим недолугим спортивним функціонерам, які абсолютно невмотивовано перенесли домашні ігри української збірної зі щасливого та комфортного Львова до невезучого Києва. Можливо, і ці чиновники – не на своєму місці?! Міністри у нас тепер змінюються, немов погода, натомість спортивні бюрократи чомусь тривалий час залишаються на своїх теплих і затишних посадах. Але чи правильно це?!

 

Сергій КВІТНИЦЬКИЙ

Розроблено ТОВ "СОТА ЛАБС"