Чи бути місту з пам’ятником меру?
Ні, мова не про нинішнього міського голову… А про те, що далекого нині 1875 року на посаду голови Чернігівської міської думи було обрано викладача словесності чоловічої класичної гімназії Василя Михайловича Хижнякова. Навряд чи хто тоді здогадувався, що простий учитель виявиться саме тим мером, якого Чернігів вдячно згадуватиме і через століття після його смерті.
Василь Хижняков увійшов в історію Чернігова як рішуча людина. Зламати тодішній устрій життя «губернського хутора», як влучно назвав місто байкар і колега Хижнякова по викладанню у гімназії Леонід Глібов, було непросто. Звиклі до неробства місцеві депутати, основу яких складали скупуваті купці, сприймали будь-яку новацію неохоче, сповідуючи кредо «діди наші жили без цього, й ми якось проживемо».
Кожний проект просувався зі скрипом, і коли б не витримка та наполегливість мера Хижнякова, який відстоював свою позицію і перед думцями, і перед губернатором, багато благ цивілізації, напевне, обминули б місто. А втілені проекти й справді вражають: за його каденції на посту мера та голови губернської земської управи місто розпочало процес електрифікації вуличного освітлення, було запущено першу телефонну станцію, засновано громадський банк та страхове товариство, впорядковано й замощено центральну Красну площу, створено міські училища, приведено до ладу міську лікарню та створено медико-санітарний нагляд.
Основною ж заслугою Василя Хижнякова є спорудження міського водогону та влаштування водозабору не з річок, як було раніше, а з артезіанських свердловин, якими місто користується й понині. Всього Хижняков присвятив керівництву містом та земською управою 21 рік. І навіть після того продовжував свою невтомну діяльність на посту гласного думи та повітової і губернської управ. Однією з його заслуг як гласного була й поява у місті двох перших пам’ятників. Їх було встановлено у серпні 1897 року. Власне, саме один із цих об’єктів й став приводом до того, аби пригадати мера-новатора.
Історія розпочалася 30 серпня 1897 року. Тоді на новенькому постаменті, спроектованому академіком архітектури Робертом Марфельдом, перед очима чернігівців постало погруддя імператора Олександра ІІІ. Простояло воно 20 років, а буремного 1917-го цар вирушив у останню путь до ливарної майстерні на переплавку. Його ж місце згодом, у дусі часу, зайняв більшовицький полководець Фрунзе.
На Покрову 2014 року, згідно з декомунізацією, «вірний ленінець» теж покинув насиджене місце, а 120-річний постамент з рідкісного фінляндського плямистого граніту лишився стояти. Проте нещодавно за допомоги новітнього сервісу місцевого самоврядування – системи електронних петицій – міській владі запропоновано відновити історичну справедливість, а заодно й столітню пам’ятку, провівши реставрацію постаменту з подальшим установленням на ньому погруддя колишнього мера Василя Хижнякова.
Такий крок обумовлений не лише тим, що гола гранітна маса при в’їзді до міста, м’яко кажучи, псує панораму. Тим паче, що одним із важливих факторів для реалізації пропозиції сучасних жителів міста є те, що цьогоріч виповнюється рівно сто років, як шанованого градоначальника не стало – Василь Михайлович Хижняков помер 27 лютого 1917 року. Мабуть, символічно і те, що йому не довелося побачити занепад міста, хаос безладдя більшовицької революції…
Тож, чи бути місту з мером? – на це питання тепер мають відповісти самі чернігівці. Якщо їхня петиція до міської ради набере 250 голосів, то її таки мають розглянути на засіданні виконкому. Тоді знатимемо напевно, чи повернеться мер Хижняков до Чернігова знову, та чи стане його повернення символом новітнього відродження міста над Десною.
Анатолій НОВАК
