Чернігівський Стрижень крізь спогади й віки
Притока Десни річка Стрижень, яка, немов природній ніж, крає Чернігів навпіл, була різною у різні періоди. Пишуть, що сформувалася вона близько 11 тисяч років тому в періоді післяльодовикового потепління. Та найважливіше, мабуть, те, що багатовікова історія Чернігова нерозривно пов’язана саме зі Стрижнем, вперше згаданим у Лаврентіївському літопису як «Стрежень», що схиляє до думки про його повноводність, від якої, можливо, й пішла назва. Ще в середині XVIII століття річка починалася з потічків на узвишші північніше села Сибереж, що на Ріпкинщині, а до Чернігова доходила повноводною судноплавною артерією. Звісно, в тогочасному розумінні річкові судна були явно не такими, як зараз, та все ж деякі чернігівські історики і досі можуть показати, де колись на її берегах стояли лабази купців, до яких причалювали баржі з крамом. Мине якихось сто років – і Стрижень у Чернігові можна буде перейти убрід. Саме так – убрід! Спогад про це залишив кореспондент журналу «Русское слово», який у 1863-65 роках писав для журналу в Чернігові.
«Ріка настільки мілка, що через неї курка перейде»
Чернігівський краєзнавець Олександр Близнюк опублікував уривок статті з журналу «Русское слово», в якій автор розповідає про те, як він збирався купатися в Десні. Шлях до купелі пролягав через Стрижень. Саме в цій частині автор дає уявлення про тогочасний стан не лише річки, але й деякі аспекти життєдіяльності Чернігова, що в той час перебував в окупації російської імперії. Прізвище та ім’я кореспондента дослідник, на жаль, не вказав.
У статті журналу кореспондент розповідає про те, як він намагався дістатися лугу, але перейти туди не мав як, оскільки «маленька річечка Стрижень не мала ні єдиного мостика».
Він також вказував на те, що річка була неглибокою.
«Ріка настільки мілка, що через неї курка перейде. Але ж то курка…. Мені розповідали, що всі чернігівці постійно клопочуть про цю нестачу мосту. Особливо посилюється клопіт, коли доводиться, знявши чоботи, пускатись убрід. В цю хвилину кожен чернігівець піддається таким судженням: «А от всього б по копійці б… 14 тисяч мешканців… 14 тисяч копійок…»
Тут міркування обриваються, оскільки чернігівець на тому березі, і йому треба подати чоботи, – йдеться у журналі. – Нам довелося їхати через Стрижень на возі, – продовжує свою розповідь автор статті, повертаючи вже її в соціально-національне русло. – Вздовж берега Десни було розташовано декілька купалень. В одній із них над вхідними дверима була приклеєна об’ява, в якій спочатку говорилося, що «я, мовляв, такий то такий віддаю в оренду жиду свою купальню на нинішнє літо. А, якщо він, жид, вчасно грошей не предоставить, то іншому віддам».
Таким чином можна сміливо припустити, що цей вид бізнесу активно експлуатувався тодішнім єврейством.
Вздовж Стрижня були ставки, де розводили коропа
З того часу мине ще сто років. На зміну московському царизму прийде імперський комунізм і небачений до того новий устрій агропромислового планування, який в погоні за збільшенням земельного банку реалізує масштабний проект із будівництва меліорацій, що, безумовно, матиме незворотні й непоправні наслідки для нашої екосистеми. У той час колгоспники бездумно розорють витоки Стрижня, а в самому місті річка перетвориться на стічну канаву, в яку зливатимуть міські стоки і звалюватимуть сміттям. Тоді вже заговорили про екологічне лихо та необхідність порятунку річки і взялись за розчистку русла.
Щільна житлова забудова побережжя Стрижня. У будинку ліворуч обзавелись житлом чиновники міської ради
Чернігівець Валентин Лісовський розповідає про глибокі місця, які у 50-х роках ХХ століття мала ріка: «У 50-ті роки в районі «Першої загати» – це трохи далі від переїзду через Стрижень по Бойовій – я навчився плавати... Там були ями дуже глибокі. В одній з них я ледве не потонув – хотів пірнути до самого дна, але не вийшло. А коли підіймався на поверхню, заледве вистачило повітря. Переляк залишився до сих пір. Місця були дуже гарні: чиста зелень, вода, осоки... Було чисто, хоча відпочивало багато людей. За лісом починались поля пшениці, там збирали волошки... (нині на тому місці – торгівельний центр «Голівуд» та пологовий будинок). У лісі збирали ліщину, гриби, дички-груші, шипшину, а ще великі жовтого кольору метелики (забув назву) – таких давно-давно не бачив. Звісно, ловили рибу вудкою та «топтухами». Вздовж Стрижня по правому березі були ставки, де розводили коропа. А від Бойової до «Другої загати» (приблизно до Льотки) – стояла компресорна станція, яка подавала до ставків воду, збагачену киснем... Восени воду зливали і «збирали» рибу. Величезних рибин, до метра завдовжки, переносили у ношах, оббитих металом по одній-дві штуки. Можливо, рибу відбирали для подальшого розведення. Ми були малі й нічого толком не розуміли, але все це нас цікавило і все це запам'яталось...».
Ще один чернігівець Георгій Швець пригадує розливи ріки: «В 1970-му році був сильний розлив, ми купались біля ДЮСШ в Стрижні. Глибина була неймовірна – 4 метри! Пірнали прямо з мосту! Води було дуже багато, вона вимила все русло».
Чернігівці пригадують, що в 70-му році води було настільки багато, що під мостами не можна було пройти.
Поступово Стрижень знову замулювався. Причиною тому екологи називають розорані витоки ріки та осушені болота, що живили Стрижень. Так, колись судноплавна артерія стала схожою на вигрібну яму, а заклики урятувати Стрижень стали просто черговим пунктом у стандартному піар-наборі місцевих народних обранців. У Чернігові й досі з посмішкою згадують, як колишній мер міста Микола Рудьковський перед телекамерами цілу годину катався річкою на човні й збирав пластикові пляшки. Зараз, щоправда, на човнах ніхто з градоначальників не плаває, однак щільна забудова побережжя водної артерії свідчить про те, що реанімація їй не світить. Принаймні поки що.
Віталій НАЗАРЕНКО, фото автора
