«Чернігівський Дуремар»
– Чи можна їсти п’явки? А, чи можна лікуватися п’явками? Не знаю, тут без півлітри не розберешся...
– Я коли чую слово «п’явка», то у мене зразу «гусяча шкіра» робиться. Ви знаєте, якби оце у річці побачила ту п’явку, то я б так верещала, мабуть, дуба б врізала, їй Богу!
– П’явки? Фу, бридота яка!
– П’явки? Та я в цьому нічого не петраю. Ось якби ви мене про кохання запитали...
– Коли людина капосна, то кажуть, що вона – п’явка...
(З опитування на вулицях Чернігова)
Вирушаючи на бал, панночки прикладали п’явок, щоб ті посмоктали кров за вухами...
У чудовій казці та не менш відомій кінострічці для дітей «Золотий ключик, або Пригоди Буратіно» один із найколоритніших персонажів – Дуремар (чоловік, який ловив і продавав п’явок) – зображений особою, м’яко кажучи, неприємною. Здавалося б, це – лише казка. Але, поспілкувавшись із чернігівцями на вулицях міста, можна одразу пересвідчитися, що до п’явок більшість мешканців ставиться не вельми привітно, або просто нічого не знає про них.
Втім, і мій співрозмовник, якого дехто жартома називає чернігівським Дуремаром, спочатку на розмову з журналістом не погоджувався. Відверто кажучи, я ледь вмовив його на це інтерв’ю.
Олександр Петрович – добродій обережний, навіть загадковий. Родини не має. Живе тихо, спокійно, непомітно. Нікуди не поспішає. Ні на що не нарікає. Нікому не бажає зла. Телевізор взагалі не дивиться, радіо майже не слухає, Інтернетом не користується. Газет теж не читає, крім «Чернігівщини». Власне, це й допомогло мені заприязнитися з таким дивовижним чоловіком.
– Олександре Петровичу, чули, мабуть, як вас іноді називають?
– Дуремаром? – посміхається. – Ради Бога, хай називають, я не проти. Я й сам люблю цю казку, у дитинстві не раз її читав. А фільм теж разів десять дивився. Весела і повчальна кінострічка!
– Скажіть, будь ласка, чим вас привабили п’явки? Чому саме вони?
– А чому – ні? – примружує очі. – Чим вони гірші за всіх інших істот, що населяють нашу Землю? Як на мене, то, навпаки, це – дуже працелюбні й чудові цілителі, наші справжні друзі! От що ви про них знаєте?
– Про п’явок? Чесно кажучи, майже нічого…
– А про гірудотерапію?
– Чув якось краєм вуха. Це – лікування п’явками?
– Авжеж. Взагалі, лікування гірудотерапією відоме з давніх часів. Це підтвердили, зокрема, археологічні розкопки, які здійснювалися на території Давнього Риму та в Середній Азії. У XVII-XIX століттях експорт п’явок приносив шалені прибутки російській імперії. Тож і ставилися до них інакше. Наприклад, досвідчені панночки, вирушаючи на бали, власноруч прикладали п’явок, щоб ті посмоктали дещицю крові за вухами. Після цього у світських левиць з’являвся неповторний, магічний блиск в очах, який так приваблював кавалерів.
– Дивовижно! А в наш час?
– Нині таке лікування п’явками успішно застосовують за кордоном – у багатьох країнах Європи та Азії. В Україні вже досить цікавий досвід мають, наприклад, медики Львова, Тернополя й Рівного, а ще – військового шпиталю в Ірпені…
У природі існує близько чотирьохсот видів п’явок!
– Олександре Петровичу, гірудотерапію використовують у Чернігові?
– Авжеж. Я теж від багатьох хвороб п’явочками лікуюся. А як інакше? Для мене це значно ліпше, ніж усілякі пігулки пити та робити уколи! І, до речі, дешевше, зважаючи, як тепер подорожчали імпортні ліки, відколи так стрімко підскочив курс долара…
– Але ж не всі п’явки – цілющі?
– Взагалі, в природі існує близько чотирьохсот видів п’явок, і тільки два з них – це саме ті медичні п’явки, якими можна ефективно лікуватися.
– Втім, це все-таки не панацея…
– Звісно, вони – також не всесильні. П’явки, при всіх своїх позитивних результатах, це – допоміжне лікування. Однак гірудотерапія – актуальна й сьогодні, в сучасній медицині. Всі сучасні лікувальні засоби, як правило, викликають побічні ефекти. Це – і алергії, й дисбактеріози. Так от, п’явка не має цих побічних дій. Власне, одним пацієнтам таке лікування підходить, іншим – ні… Тому, звичайно, найкраще порадитися з досвідченими медиками.
– Які захворювання можна лікувати гірудотерапією?
– Це – лікування серцево-судинних захворювань, таких, як гіпертонія, стенокардія, захворювання легень. Особлива увага приділяється лікуванню хворих із тромбофлебітами. Зазвичай дуже багато людей із цією проблемою до лікарів звертаються, але не завжди в тій стадії захворювання, коли можна реально допомогти.
– Медики – не всесильні…
– Авжеж, коли вони розуміють, що гірудотерапія в тому чи іншому конкретному випадку не дасть бажаного ефекту, одразу говорять про це хворим. Звісно, я маю на увазі справжніх, висококваліфікованих фахівців, яким можна довіряти. Адже, на жаль, зараз вистачає й усіляких пройдисвітів, котрі прагнуть лише одного – вибити з довірливої, стражденної людини, що у відчаї чіпляється буквально за соломинку, якомога більше грошей, анітрохи не переймаючись її недугами.
– Так, тепер розвелося немало спритних шахраїв, які навіть не мають медичної освіти!
– Вони просто спекулюють на людському горі, обіцяючи стражденним «золоті гори» – швидке одужання від усіх хвороб за допомогою п’явок. Таких «цілителів», що тільки видурюють у людей гроші, хоч насправді не мають жодного поняття про гірудотерапію, треба обходити десятою дорогою, а натомість звертатись лише до професіоналів! Наприклад, я ніякої медичної освіти не маю, тому періодично, в разі потреби, лікую тільки себе. Просто не дозволяю собі експериментувати на інших людях. Хай тут цим займаються фахівці.
– Однак у вас, настільки я знаю, вистачає роботи…
– Авжеж. Тільки я не лікую, а постачаю п’явочок медикам. Відчуваєте різницю? Власне, цим же теж хтось має займатися. От я й стараюся. Відверто кажучи, виходить не завжди…
«Десять тисяч п’явок живуть у моїй квартирі...»
– Олександре Петровичу, скільки років ви розводите п’явок?
– Дванадцять… Але зараз дуже складно, – зітхає місцевий «дуремар». – Адже розведення п’явок – це надзвичайно клопітка праця! Уявіть собі, п’явку потрібно вирощувати для використання близько чотирнадцяти місяців… Вони – дуже вимогливі, за ними потрібно доглядати, мов за дітьми! На жаль, зараз все зводиться до ентузіазму, – сумно стинає плечима.
– Тобто вам потрібна допомога?
– Просто в ідеалі для цієї важливої справи у кожного «дуремара» – такої людини, як я – має бути власна простора ділянка землі – з копанкою, а також своє вільне приміщення, де постійно були б і гаряча, й холодна вода.
– А у вас цього всього немає?
– Поки що ні… Я вже не один рік намагаюся знайти таке приміщення, начебто й приятелі-медики, з якими зараз співпрацюю, обіцяли допомогу. Проте минуло вже немало часу, а віз, як то кажуть, і нині там... Не виходить! Тому я роблю, що можу. Інколи доводиться й тимчасово призупиняти свою таку бурхливу діяльність, – іронічно посміхається, розводить натрудженими руками. – І все ж, я не втрачаю надії, що перспектива є, й мені неодмінно поталанить. Адже це потрібно не лише мені, а багатьом людям!
– Цікаво, скільки п’явок мешкають зараз у вашій оселі?
– Точно полічити складно, самі розумієте… – на мить замислюється. –Думаю, близько десяти тисяч. Живуть дружненько разом зі мною в невеликій двокімнатній квартирі.
– Де ж вони там мешкають?
– Ну, як де? У трьохлітрових банках… – погляд мого співрозмовника одразу тепліє. – Живуть, ріднесенькі, потроху підростають!
– І як до цього ставляться ваші сусіди?
– Ніяк. Вони про це не знають, – підморгує, невинно посміхаючись.
– І чим ви їх годуєте? Я, звісно, про п’явок, а не про сусідів…
– Як чим? – дивиться зачудовано. – Звичайно, кров’ю…
– Якою кров’ю?
– Придбаною на м’ясокомбінаті… Бачу, я вас неабияк спантеличив!
– Якось раптом мимоволі подумалося: кров, вампіри, – даруйте за такі містичні асоціації…
– Та нічого страшного, – посміхається до самих вух. – Можна звикнути. Насправді, вони – зовсім сумирні, я б навіть сказав, симпатичні!
– То, кажете, доглядати ваших підопічних – доволі складно?
– А ви самі спробуйте, – завзято киває. – Нерідко прокидаюся о п’ятій ранку, а лягаю спати аж о першій ночі. І практично увесь день думаю про своїх улюблених «монстриків». Як вони себе почувають? Чи не голодні? Чи їм затишно, добре? Зазвичай вони задоволені, тобто почуваються, мов удома!
– Про що ви тепер мрієте? Пам’ятаю, про копанку й окреме просторе приміщення з гарячою та холодною водою ви вже сказали…
– Мрію, що колись чернігівськими п’явками лікуватимуться у Франції, Англії та багатьох інших країнах. Ну, як же можна ними не захоплюватися? – щиро дивується мій співрозмовник. – Вони ж – такі корисні й гарнесенькі!
Спілкувався Сергій ДЗЮБА
