Чемпіон з Кобижчі, або Його мета – стати кращим
Днями Олександр Лук’яненко з Кобижчі, що на Бобровиччині, відсвяткував своє повноліття, на яке сам собі зробив незвичний подарунок. Річ у тім, що за кілька днів до Сашиного дня народження у Києві відбувся гучний Міжнародний чемпіонат з пауерліфтигу Eurasian Cup 2019 Gpa-Ipo. Про ці змагання сільський хлопець мріяв уже давно. І ось дві важливі дати майже збіглися у часі. Тож до свого вісімнадцятиріччя Олександр не лише взяв участь у престижному турнірі, а й зайняв перше місце у силовому триборстві, подолавши штангу вагою в 462,5 кілограма!
Олександр на чемпіонаті Кубок Євразії
Своїм результатом хлопець довів, що лише той, хто постійно над собою працює – досягає вершин. Але його мета – стати ще кращим. Він щодня працює над собою. Впевнено й наполегливо. А починалося все зі вправ на примітивному турніку, бо інших у селі немає.
«Мені було років десять. Тоді й на думку не спадало щось більше, ніж просто звичайні підтягування та віджимання. Але після декількох місяців тренувань почав помічати за собою зміни – з’явилося більше сили, потроху збільшувалася і м’язова маса. Тоді-то я і втягнувся в тренувальний процес, та так, що вже і дня не міг прожити, щоб не забігти на турніки», – зізнається мій співбесідник.
Мама Інна часто розповідала малому Сашкові, що його батько теж був спортивним, підтягнутим, з міцними м’язами і у гарній формі. На жаль, хлопчик зовсім не пам’ятає свого тата, адже йому було лише три місяці, коли той трагічно загинув за кермом мотоцикла.
«Мама не раз говорила, що я схожий на батька. І тоді я ще натхненніше працював над собою, щоб мати таку ж форму. Завжди мені імпонувала приказка: «У здоровому тілі – здоровий дух». У школі я постійно брав участь у всіх спортивних змаганнях. За футбол маю кілька медалей. Це, до речі, мені і в навчанні неабияк допомагало, бо вчителі були поблажливіші до мене, адже я захищав честь нашого навчального закладу. Ще у нас в Кобижчі був сякий-такий спортзал у підвалі. Туди я з друзями теж ходив займатися. Але і його закрили. Дуже несправедливо, що сільським підліткам, молоді нема де займатися спортом».
Але й це не зупинило Сашка. Він волів будь-що професійно займатися спортом. Так почав їздити до Бобровиці, відвідував секцію боксу. Два роки присвятив себе цьому бойовому мистецтву, а потім дізнався, що у Бобровицькому коледжі ім. Майнової є досить непогана тренажерна зала з усім необхідним інвентарем.
«Так я прийшов до силового виду спорту. Нині пауерліфтинг – моє хобі, але я мушу працювати і заробляти гроші, аби реалізувати себе у житті. Я у цьому році закінчив школу, вступив до коледжу, але зрозумів, що це не зовсім моя спеціальність. Нині подав документи до Вінницького професійного училища Департаменту поліції охорони. Я все літо після школи працював охоронцем в одному столичному ресторані. Мене туди взяли без жодних проблем, завдяки моїй фізичній формі. В училищі у нас буде казармовий режим, але мене це зовсім не лякає. У мене і у звичному житті є режим. Без нього нікуди», – посміхається мій співбесідник.
Розповідаючи про спорт, Саша кілька разів згадує свою родину. З усього видно, що він дуже любить свою матір і молодшого братика.
«Чим би ти не займався у житті, родину треба поважати, – зовсім по дорослому розмірковує наш герой. – У моїй сім’ї гарні стосунки. Я, наприклад, ніколи не цураюся роботи по господарству. Люблю готувати. Особливо варити борщ. Мама працює у Бобровиці, тож я без жодних проблем можу і приготувати, і порядки навести, і з братом погуляти».
Які б не були справи вдома, але Саша завжди знаходить час для того, щоб електричкою приїхати в Бобровицю і позайматися у спортзалі. Вже й однодумців у Кобижчі знайшов. Тож їздять разом.
«Дуже хвилювався перед чемпіонатом. «Кубок Євразії» – це змагання надвисокого рівня. Але я налаштовував себе не так на перемогу, як на гарний результат. Там було стільки легендарних спортсменів. Для мене велика честь виступати поряд з ними. Чому пауерліфтинг називають триборством? Бо як змагальні дисципліни в нього входять три вправи: присідання зі штангою на плечах, жим штанги лежачи на горизонтальній лаві і тяга штанги – які в сумі і визначають кваліфікацію спортсмена. Підйом штанги у 462,5 кілограма – це мій сумарний результат, бо дехто дивиться на запис у дипломі і дивується, як мені вдалося підняти 462,5 кілограма, це ж, мовляв, якийсь фантастичний рекорд. Ні, це не рекорд, але це дуже гарний результат. Я зайняв перше місце у своїй категорії. І дуже цим пишаюся. А рекорди у мене ще попереду. Де б я не працював, ким би не був, а спорт я ніколи не залишу!», – наголосив Олександр Лук’яненко.
Сніжана БОЖОК, фото автора та з архіву спортсмена
