А поліція навідалася аж через 10 днів
«Ми всі говоримо про бездіяльність правоохоронних органів, але стикнувшись сам на сам з проблемою, відчуваєш цю бездіяльність, як мовиться, на власній шкурі, – каже Сергій Нестеренко. – 80 відсотків випадків, за якими мали б бути відкриті кримінальні провадження, поліція намагається не реєструвати. Як захисник можу навести приклад: якщо чотири-п’ять років тому я захищав більшість осіб, котрі підозрювалися у вчиненні злочинів, то тепер 80 відсотків моїх підзахисних – це потерпілі, які не можуть добитися того, щоб їхні права захищалися, а злочини розслідувалися. Таку бездіяльність правоохоронців відчув на собі. Майже місяць тому на мене напали хулігани – зупинили транспортний засіб і жорстоко побили мене й мого товариша. А поліція приїхала аж через 50 хвилин, хоча я її викликав відразу, як почався словесний конфлікт. Тим паче, що відділок від того місця лише за 500 метрів. Ні патрульна поліція, ні слідчий навіть не затримали хуліганів, які перебували неподалік. Після побиття ми потрапили до лікарні, але за 10 днів до нас з поліції так ніхто і не прийшов. Лише коли один із моїх клієнтів виклав мою фотокартку в соцмережі, справа набула розголосу, тоді до нас із товаришем в лікарню прийшли правоохоронці. Мені іще пощастило, а от товариш і досі в лікарні. З боку поліції – жодних дій. А особи, котрі вчинили напад, телефонують і погрожують…».
Марія ПУЧИНЕЦЬ, фото автора
