А мої Мурка і Дружок чим завинили?

Шановна редакціє ! Ніколи не писала до газети, але тепер вже не можу мовчати. Так хочеться поділитися з кимось своїми сумними думками і, головне, висловити своє обурення тим, що відбувається у нашому суспільстві. Газета тепер для мене єдина співрозмовниця, бо живу самотньо, ні з ким не спілкуюся. Діти роз’їхалися на заробітки і живуть вже дуже далеко своїми сім’ями. Найближчі подруги померли. А в мене нікого немає, тільки кілька курочок залишилося та ще кицька Мурка і песик Дружок.

Я колишня вчителька молодших класів, кілька десятиліть сумлінно відпрацювала, а пенсія така, що ледве зводжу кінці з кінцями. Колись кілька газет і журналів передплачувала, а тепер ледве на одну газету з пенсії можу викроїти. «Чернігівщину» з-поміж інших вибрала, бо дешевша за інші і пишете цікаво саме про те, що й мені болить. Перечитую кожний номер від початку до кінця і все мені цікаво. Особливодумки ЛеонідаЯковишиначитаю й перечитую по кілька разів, бо пише він про те, про що і я думаю. Таких розумних керівників, як він, треба в депутати вибирати. І в уряд, бо ті, хто там у верхах нині сидять, такі далекі від нас, простих людей.

Наче коли на вибори йдуть - такі добрі, золоті гори обіцяють. А коли всядуться у  м’які крісла, то вже зовсім інші люди. Я й сама не раз на зустрічі з кандидатами ходила. І голосувала потім, думала, ну от цей уже точно про нас потурбується. Дорогу прокладе, про магазин на нашій околиці потурбується. Та де там! Тільки й бачили. Хіба що по телевізору іноді мелькне. Бачу, вже й животик наростив, і пика покруглішала. Та нехай, на здоров’я. Та коли б і про нас, так званий електорат подбав. Так ні ж. Наче все навпаки, щоб нам, простолюду, гірше жилося.

До чого це я? А до того, що почула ось по радіо, що збираються депутати прийняти ще один новий закон. Не знаю, як називається. Він  про те, що треба домашніх тварин – наших Мурок та Дружків обкласти податком. Вірніше, не їх самих, а зобов’язати господарів, щоб платили за них. Люди добрі! Невже ті мудрі чоловіки та жінки, яких ми вибрали в парламент, не розуміють, що після такого їхнього закону бездомних котиків і собачок на вулицях стане ще набагато більше. Не кожен господар згодиться платити за тварин. Особливо той, кому на харчі і самому не вистачає.

Я не про себе. Бо ніколи не зраджу своїх улюбленців. Буває, собі не куплю, а їм з магазину щось смачненьке несу – рибку котикові,  костомашку собачці. Але знайдуться й такі, хто вижене на вулицю чотирилапого друга. Або ще один пункт того закону обурює. Мовляв, хочуть заборонитиветеринарам усипляти хворих тварин. Що – краще, щоб мучилися, страждали. Невже це гуманніше?

Знаєте, у зв’язку з цим законом, який хочуть прийняти наші обранці, пригадалися мені сумнозвісні хрущовські часи – тоді обкладали податком навіть  плодові дерева. А тим, хто не заплатив, вирубували садки. Знала я самотню вдову, яка сама виховувала донечку. Не змогла заплатити той податок, от і спиляли яблуні, груші, вишні. Все село кляло ретельних виконавців того жорстокого указу. Плакали, коли ті зрубані яблуні навесні зацвіли буйним цвітом і навіть листочки випустили. А потім засохли. Ну і кому від того користь була?Держава багатшою стала? А вдові горечко. Невдовзі її донечка померла від білокрів’я. Вітамінів не стало.

І ще в ті часи багато дурниць робилося не на користь простих людей. Обкладали податками навіть тих, хто не тримав ніякої худоби.Доводили до кожного двору – стільки-то яєць мусиш здати, стільки-то м’яса, вовни… І нікого не цікавило, тримаєш ти якусь худобу чи ні. Ті, хто не мав господарства, повинен був відшкодовувати вартість грошима.

Невже знову повернуться оті страшні часи, коли робиться все наче на зло людям? Невже в наших народних депутатів не вистачить здорового глузду і вони таки приймуть отой дурний закон про оподаткування домашніх тварин? Хіба вони не розуміють, що ми на свої злиденні пенсії не зможемо виконати те, що вони загадують у тому законі. І щеплення, і стерилізація, і вживлення якихось чіпів… Сусід мій, немолодий чоловік, який ніяк собі роботи не знайде, заявив, що відвезе десь у місто чи в ліс свого Діка, бо, мовляв, накладно буде тримати. І таких знаєте, скільки знайдеться. Питається, а кому це вигідно?

Ну от мені за багаторічну сумлінну працю добавили нещодавно  аж… 180 гривень. При нинішніх цінах, які з кожним днем ростуть – ніщо. Була вчора на базарі в Чернігові і вжахнулася. Яйця вже по 30 і більше гривень за десяток. І це навіть не домашні, а від фермера. За кілограм сиру просять 50-55 гривень. Сало-м’ясо взагалі недоступні. Якби не свої овочі з городу – голодувала б зовсім. Найприкріше те, що урядовці наші, депутати знаходять гроші собі на такі зарплати, які нам і не снилися. Я за рік одержую значно менше, ніж вони за місяць. Ой як гнітить така несправедливість!

Ну от, поділилася з вами своїми невеселими думками і наче на душі полегшало. Хоч знаю, що нічого від моїх слів не зміниться. Але жевріє надія: а раптом хтось із можновладців прочитає і задумається, як полегшити життя таким, як я і не прийматимуть законів, що роблять наше нелегке життя ще важчим.

Ольга Нетребко

Розроблено ТОВ "СОТА ЛАБС"