і Про спецслужби ворога
Слова для заголовку даної публікації взяті з однойменного вірша Тараса Шевченка, написаного в 1850 році. А підзаголовок «виплив» з Інтернет-публікації відомої на Чернігівщині журналістки Ольги Макухи. Її, виявляється, «Дратує міфологема, яку настійливо запускають нам у свідомість – може, і спецслужби ворога – ось ми жили добре, а тепер 80 відсотків – бідні стали. Люди, це фігня повна». Далі авторка публікації пояснює, мовляв, 80 відсотків у нашій області і були бідні … «жили у тісних хатинах з туалетом надворі».
І це чиста правда. Але… Бідні селяни вже й хатин набудували з газовим опаленням і теплими туалетами, за свої кошти споруджували навіть підвідні газопроводи, водогони. У багатьох оселях легкові автомашини появилися. А тепер «очищено-європейська» влада радить селянам відмовитись від газу і повертатися до хатинок-«времянок» з пічками-буржуйками. Бо потрібно затягувати паски… І чим далі – тим тугіше… Передусім, це для тих, чия свідомість «засмічена» спецслужбами ворога.
Натомість не бідніють, а ще 
багатіють на українських труднощах олігархи, урядовці та верховні депутати. Там здебільшого ті самі лиця, «Що з кормушки вже під’їли, знов туди – не все ще з’їли. Жруть і жруть, і все їм мало, брюха обросли вже салом. Совість в дупу заховалась. (Нехай так, - аби зостались). Ти ж, народе, усе стерпиш, сильний ти, іще потерпиш», - написала у своєму вірші «На злобу дня» поетеса-початківець з Бобровиці Марія Герасименко. А народ і справді терпить. Обурюється, плаче, але терпить.
Недавно мимоволі став свідком, як з кабінету судинного хірурга вийшла заплакана літня жінка. Інша, молодша пацієнтка, що сиділа в черзі до лікаря, поцікавилася причиною такого гнітючого стану. А коли довідалася, що «вартість» тих сліз…100 гривень, які треба заплатити за рентген ніг з варикозним розширенням вен, аж здивувалася, мовляв, це ж невеличка сума. «Можливо, для вас 100 гривень – дрібниця, а для моєї пенсії в 1200 гривень – великі гроші, - пояснила бідна пацієнтка. – З пенсії я оплачую комуналку, закуповую на місять найнеобхідніші ліки, і залишається «еНЗе – лише на хліб та молоко, і то не для кожного дня. Спасибі, молодша сестра з села дає картоплю. Горює й моя дочка з хворою дитиною на руках …»
Навіть якби цей випадок був єдиним на всю Україну, то й тоді його не можна назвати «фігнею», бо йдеться про здоров’я і життя Людини. Ще й випадків таких з кожним днем більшає й більшає.
На одній прес-конференції в залі 
чернігівської «Чистої політики» почув інформацію про відомі факти, коли в лікарнях помирають пацієнти, бо в них немає грошей на дорогі ліки. А скільки іншого подібного, і не лише пов’язаного з медициною, можна почути з вітчизняних ЗМІ! Та що там почути – побачити навколо себе!..
Як тут не згадати Шевченкове: Якби ви знали, паничі, де люди плачуть живучи… Тоді, може б, інша «фігня» тих паничів дратувала. До слова, керманич США 
Обама гордиться передусім тим, що за роки його президентства стовідсотковим медичним забезпеченням охоплено 95 відсотків населення, а ще – створенням у державі 14 мільйонів нових робочих місць. А наші керманичі чим гордяться? Тим, що лікування для пересічних людей стає взагалі недоступним? Бо, з одного боку, валютно-курсові махінації з’їли їхні заощадження, і зарплати та пенсії добряче надкусили, а з іншого - багато лікарень, а особливо аптек, з головою поринули у над прибутковий бізнес. Якщо ж хтось насмілиться сказати на весь голос , що колись медицина для простих людей була доступнішою, того можуть звинуватити 
в служінні на Путіна. Причому, першими висувають таку підозру в злочині, як правило, журналісти та інші псевдо-патріоти.
«Підспівує» українська журналістика й недолугим державним реформаторам, яким постійно мало влади, мало грошей. Таку журналістику вчений історик і 
публіцист Іван Забіяка назвав зіпсованою.
Справді, в якій ще країні Європи представник четвертої влади може назвати популістським голосування проти обкладання пенсій податком? А в Україні є такі, один з них – чернігівець, борець за народ Сергій Соломаха, з який я потім дискутував. Бо на його думку вийшло так, що той, хто проголосував за такі поправки, той – патріот, а хто не голосував – популіст, рука спецслужб ворога.
Недавно журналіст-експерт Соломаха видав нові «перла»: «Все, що відбувається в четвертій владі, то є наслідки роботи першої, другої і третьої влади. І якщо немає нормальних політичних партій, то що тоді можна чекати від четвертої влади?». Це він сказав на дискусії в Чернігові про роль журналістики. 
Інтернет-видання ПіК так назвала звіт з тієї дискусії: «ЗМІ на Чернігівщині: не так впливають, як використовуються». Думаю, це можна вважати й відповіддю на «умозаключення» Соломахи, що аж випирає «свіжістю». Якщо ж серйозно так вважати, то навіщо взагалі займатися журналістикою? Щоб підтирати дупи корупційній владі і щедрим олігархам?
На моє щастя чи нещастя, мені доводилось працювати і в радянській пресі. Відтоді багато змін відбулося, останнім часом активно проводиться декомунізація, та, бачу, вона майже не торкнулася самих декомунізаторів. Бо як було при комуністичній владі «вірнолизтво», так і досі залишається. Як використовували страшилки з окозамилюванням про руку ворога, так вони й досі актуальні, поміняли лише образ ворога – з світового імперіалізму на Путіна. Один в один залишилися методи ідеологічної боротьби: заборонити, закрити, громадським осудом заклеймити, під суд віддати, приміщення розтрощити, кров пустити… Чим не більшовизм? Правда, не комуністичний, а «демократичний» - говорити говори, але не забувай і оглядатися. Інакше, щонайменше, - до смітникового контейнера засунуть, передбачена й кримінальна відповідальність. Втім, така «патріотична» боротьба - не суто більшовицько-українська. Швидше за все, запозичена у Китайської культурної революції 1966-1976 років.
З історії відомо, що 
червоний диктатор Мао затіяв ту революцію, щоб відволікти увагу суспільства від проваленої з тріском його ідеї колективізації та індустріалізації за марксистськими принципами. Велику кадрову чистку проводив передусім стосовно тих, хто коли-небудь висловив сумнів у здатності Вождя вести країну до світлого майбутнього. Рушійною силою Культурної революції стала молодь, об’єднана в загони хунвейбінів і цзаофанів. Їм надано було право вриватися в установи й організації, розстрілювати і репресувати без суду і слідства.
Китай давно очистився від тієї революції, і став другою економікою світу. Але скільки в Україні з’явилося бажаючих проводити таку «чистку»? Як правило, не на користь суспільства, а на угоду багатим замовникам. Недаремно навіть серед нових облич у владі знаходяться продажні зрадники народу. Модними стали й нові професії: ідеологічний кілер, тітушка, хамелеон, політичний шулер, «смотрящий», дзвонар та ряд інших. Їхні представники не злазять з телеекранів, Інтернетних та друкованих видань. Не кажуть лише, за які гроші піаряться, задурюючи людям голови. Дійсно, як запитав риторично Соломаха: що можна чекати від четвертої влади? Недаремно, згідно із соціальними дослідженнями, більше половини українців не вірять інформації в ЗМІ. Одержують новини з Інтернету 77 відсотків від опитаних, але довіряють тим новинам – 31 відсоток. Відповідно по телебаченню – 47 і 15 відсотків. Ще гірша статистика по друкованих ЗМІ і соцмережах.
Така то фігня, Ольго Володимирівно. І тут присутня спецслужба ворога? А як на мене, тій службі не потрібно особливо старатися, рублі витрачати, за них все зробить українська журналістика, яка ще довго залишатиметься представницею другої древньої професії. Оскільки, як зазначив політичний оглядач з Чернігова Юрій Паперний, «ЗМІ можуть бути незалежними, коли матимуть гроші від реклами» . Все правильно, й давно не нове. Як і те, що рекламний ринок може розвиватися при найголовнішій умові – коли розвиватиметься ефективна економіка і сфера послуг. А чи достатньо Чернігівські ЗМІ впливають на той розвиток? Чи тема економіки в Україні не модна?
А, скажімо, 
Посол Держави Ізраїль пан Еліав Бєлоцерковські вважає інакше. Ознайомившись з організацією та економікою бобровицького ТОВ «Земля і воля», він запитав генерального директора Леоніда Яковишина, чи бували в них керівники держави. Відразу вточнив і причину такого запитання: «Модель вашого господарства з такими вражаючими фінансовими показниками – це майбутнє України».
Але то Послу Ізраїлю те цікаво, а в українських керманичів інші пріоритети – самим збагачуватися на збідненні народу. Все решта – фігня повна. Не вони так кажуть – журналісти за них стараються.
Григорій Войток
