Як хазяйка сказала, так і оптимізацію почали
Змагання – в кого більше безробітних?
Мене вкрай здивувало те, як Чернігівський обласний центр розпочав «реорганізацію і оптимізацію» своїх районних підрозділів. Оскільки навіть голова правління Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття С.Кондрюк назвав той початок «не належно обґрунтованим і не достатнім».
Це він помітив з Києва. А як миритися з цим нам, хто формує фонд на випадок безробіття, заодно фінансує й небідне життя та роботу в непогано обставлених кабінетах працівників того ж обласного центру зайнятості?
Втім, у «неналежно обґрунтованому» початку реорганізації базових центрів зайнятості Чернігівської області проглядається й один «позитив»: як на рентгені показана «кухня» діяльності цієї служби. Вона, та «кухня», вималювана в листі заступника директора обласного центру С.Роговця керівництву Бобровицького району. Вдумаймося, якими аргументами чиновник пояснює причину того, чому саме з Бобровицького центру розпочалася оптимізація, тобто – приєднання до Носівського центру.
Перший «вбивчий» факт з листа: «Протягом 11 місяців 2015 року чисельність безробітних, які перебувають на обліку у Бобровицькому РЦЗ, становила 1062 особи, що на 5,3% менше, ніж за відповідний період минулого року».
Ну просто якесь соціалістичне змагання: «намалював» більше безробітних – і ти «в шоколаді». Правда, існують ще з півтора десятка показників оцінювання «виснажливої» роботи служби зайнятості. Згідно з ними й розподіляються місця в тому змаганні. Офіційно воно називається «місце в кадастрі». Проводить той кадастр Київ. Так от, згідно з оцінюванням за січень-листопад 2015 року Бобровицький РЦЗ посів … перше місце, а Носівський, куди його приєднують, - шосте.
Та більше мене вразила жахаюча уява - який це апарат чиновників у Києві і Чернігові треба тримати для того, щоб проводити регулярно оцінювання роботи більш як півтисячі низових структур за численними показниками! І для чого? Щоб мати «законні» підстави для виписування премій своїм чиновникам зверху донизу? Це не риторичне запитання – так воно є насправді. А що від того кадастру-змагання має конкретний безробітний? Трудові колективи? Держава в цілому? Чи не тут треба починати оптимізацію?
Не допомогло лідерство в змаганні й Бобровицькому РЦЗ - він перший в області потрапив під реорганізацію. Бо таке рішення прийняла і в столичний Центральний апарат з ним звернулася … хазяйка обласного центру зайнятості. Чув, що так величають свого директора Лідію Падалку її підлеглі. Може, й не безпідставно.
Та добре відоме й інше: ще в давнину хазяїном називали того, хто добре вів господарство, вміло керував виробництвом. Про такого казали: «Де хазяїн проходить, там сто кіп уродить». А що родить там, де ходить із своєю командою хазяйка обласного Центру зайнятості?
Що ж вариться на «кухні» в доброї хазяйки?
Як відомо, слова «хазяїн(йка)» та інші - багатозначні. Багатством української мови і я скористаюся: назву директора Лідію Падалку хазяйкою державного офісу, а її службу – «кухнею». «Варяться» на тій «кухні», як уже зазначав, півтора десятка показників роботи. Недавно у «меню» увели нові «страви». Офіційно вони називаються аргументами для пояснення причини, чому саме з Бобровиці почали «оптимізацію». «Кухар» нових «страв» - заступник директора ОЦЗ С.Роговець. Про один, «зварений» ним аргумент стосовно зменшення кількості безробітних на 5,3 відсотка, вже сказано. Тепер звертаю увагу читачів на інший. У підписаному Роговцем листі зроблений висновок, автор якого, певно, на велику премію претендує. Йдеться про те, що в 
Бобровицькому районі «… лише 15 підприємств, установ та організацій мають чисельність працюючих більше 50 осіб, що вказує на низьку вірогідність руху кадрів, появи вільних та створення нових робочих місць».
Так от, через отаких «кухарів», що працюють на «кухні» Лідії Падалка, у мене язик не повернеться назвати її доброю хазяйкою. У Бобровицькому районі найбільшим роботодавцем є наше ТОВ «Земля і воля», де зайнято роботою до 1300 людей, а в сезон буває й більше. Не потрібно бути великим фахівцем у питаннях зайнятості населення, щоб додуматися, що саме з такого колективу треба починати вивчення «вірогідності руху кадрів, появи вільних та створення нових робочих місць». До того ж є й конкретні підказки, щоб до такого додуматись, – господарство невпинно створює нові робочі місця.
Скажімо, побудували термінал для зберігання цінного азотного добрива – одержали роботу оператори, охоронники і водії автоцистерн для доставки безводного аміаку. Недавно увели у експлуатацію свою, майже семикілометрову, залізничну вітку з пунктами завантаження та зважування залізничних вагонів, отже тепер маємо новий колектив залізничників. Сертифікували за євро стандартами круп’яний завод, розширюємо виробництво біологічних засобів (трихограми) боротьби з шкідниками рослин, продовжуємо промислове і соціальне будівництво – саме тут можна побачити реальну картину нових робочих місць, живу чергу бажаючих одержати в нас роботу.
Розумію, що з високого чернігівського історичного валу того всього не побачиш. Але знаю, що С.Роговець не так давно особисто приїздив у Бобровицю. Та, розповідали мені, в нього було інше завдання – підправити показники змагання. Ті роботодавці, з якими він «працював», говорили, що «кухня» його роботи ще та – радянська.
Не поцікавився фахівець з питань зайнятості населення й ходом реалізації меморандуму, укладеного Бобровицькою міською радою з «Асоціацією індустріальних парків України». А той меморандум передбачає створення на 35 гектарах території колишнього цукрозаводу Індустріального комплексу з глибокої переробки зерна кукурудзи на карамельну патоку, крохмаль, глюкозу, харчові добавки. Інвестором виступає канадська фірма. В кінцевому результаті це може означати створення до тисячі робочих місць і перетворення району з експортера зерна у виробника готової продукції.
Я не говорю, що реалізація проекту вирішена на всі сто відсотків, але район над цим працює. Чому це не зацікавило обласний центр зайнятості? Може, виникла потреба і в якійсь його допомозі?..
Коли читаю статистику про велику кількість працевлаштованих службою зайнятості, з’являється бажання спересердя сплюнути у супроводі «крутого» слова. Бо надають роботу людям роботодавці, а служба здебільшого лише оформляє те для своїх високих показників. Вона більше опікується безробітними – видає їм допомогу і різні довідки.
Ще на одному прикладі покажу «кухню» служби зайнятості. Здавна і донині сільгоспвиробники зіштовхуються з проблемою зайнятості працівників, що виконують сезонні роботи. Взимку для частини з них немає роботи, тому вони вимушені звільнятися на два-чотири місяці і ставати на облік в центри зайнятості. Переконаний, що в тому числі й для таких випадків формуємо ми, виробники, фонд соціального страхування на випадок безробіття. Не утримувати ж на наші внески лише чисельний апарат служби зайнятості та тих, хто свідомо довго шукає роботу?
Втім, бачу, як чиновників центрів усіх рівнів влаштовує будь-яка ситуація на ринку праці, оскільки вони стали великими фахівцями у боротьбі за бажані статистичні показники. А чи чув хто від них діловий аналіз з пропозиціями, наприклад, стосовно вирішення питання зайнятості сезонних працівників? Або хоча б поширення чийогось досвіду, чиєїсь ділової ініціативи?..
Окремі великі сільгоспвиробники по-своєму працюють із сезонниками: набирають «лівих» працівників на кілька місяців і платять їм неофіційно. Скільки від цього втрачають бюджет і фонд страхування на випадок безробіття? Кого таке цікавить?
Цілком реальний й інший шлях: створення додатково «зимових» робочих місць. Наше господарство зробило дві спроби організувати нові виробництва на базі колишнього цукрозаводу, але кожного разу корупційно-бюрократична владна система ставила нам перепони. Тож тепер думаємо впрягтись до канадського інвестора, якщо тому не відіб’ють бажання працювати. Не складаємо рук і стосовно власних проектів розвитку виробництва, що неодмінно передбачають нові робочі місця. Думаєте, «борці» з безробіттям коли-небудь подали нам руку допомоги у нашій боротьбі з бюрократією на шляху створення нових робочих місць? Десь у області чи столиці забили тривогу, звернули чиюсь увагу?.. Можуть сказати, що це не їхні функції. Та й навіщо їм зайві клопоти – гроші на їхню службу стягуються з виробників примусово. А хто не вчасно заплатить – перевірять і штрафами обкладуть.
Кажуть, хазяйка ОЦЗ любить наголошувати, що вона високий професіонал у своїй справі, бо вже протягом 11 років очолює обласний Центр. На це скажу своє: в Бобровиці я протягом 45 років працевлаштував на роботу не одну тисячу людей, створив для них більше тисячі нових робочих місць і не припиняю створювати. То хто краще знає про ринок праці в районі, появи вільних та створення нових робочих місць – я чи Лідія Падалка із своїм заступником?
До речі, на базі нашого господарства проводиться й реальне перенавчання кадрів, здобуття ними нових професій, чого вимагає наше багатопрофільне виробництво. Цифра з отого перенавчання потрібна й для підсумків змагання служби. Знову ж, по Бобровицькому РЦЗ і цей показник вищий, ніж по Носівському. Але «куховари» з Чернігова й тут знайшли «недолік»: з 137 перенавчених, 122 – на базі ТОВ «Земля і воля», а по інших роботодавцях – по 1-2. Натомість, статистика «соціалістичного» змагання не бере до уваги той факт, що не тільки в Бобровиці, а й у Носівці чи навіть інших районах, немає 
такого великого місцевого сільськогосподарського роботодавця, як ТОВ «Земля і воля». Тож і диву дивуюся, чому замість тісної співпраці з перспективним роботодавцем і всім районом, що недавно визнаний кращим у області, хазяйка обрала конфлікт в угоду якомусь своєму принципу? Явно не врахувала Лідія Василівна одного: без оглядки вона може господарювати у себе вдома, а на службі, яку фінансуємо ми, роботодавці, - потрібно б і на нас оглядатися, коли приймаються неординарні важливі рішення.
Не оглянулась. 
Навіть думкою керівників району не поцікавилась. А нам безперестанку торочать з телевізорів про якусь децентралізацію влади, передачу повноважень на місця… Хто проводитиме ту децентралізацію, коли навіть у другорядних державних структурах засідають он які «Хазяйки»!
Та все ж наш трудовий колектив, що є головним у районі платником внесків до фонду страхування на випадок безробіття, а також депутати районної ради і керівництво районної держадміністрації , не погодились з рішенням про приєднання Бобровицького РЦЗ до Носівського. Ця незгода оформлена листом, який надіслали у відповідні структури області і столиці. Наш аргумент: у Бобровицькому районі більша вірогідність появи вільних та створення нових робочих місць, краща база й для досягнення інших конкретних результатів роботи служби зайнятості населення. Що не кажіть, а на місці краще видніше, ніж у Чернігові. Та і в Конституції чітко написано, хто в Україні є джерелом влади, хто насправді повинен бути хазяїном у державі. Почитайте!..
Леонід Яковишин
Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля», кандидат економічних наук
