В Україні не до економіки – реформ багато
Совість, честь і гідність – теж не для нашого суспільства?
Недавно прочитав «доленосну» для нас новину: посли семи країн з кращими економіками світу закликали українську владу обновити ЦВК і провести виборчу реформу.
Скажіть, яку честь і гідність вимайданили в 2014 році? Лементували, стрибали, прапорами розмахували… під кулями гинули, щоб через чотири роки після тієї революції молитися на послів чужих країн, щоб вони добилися від нашої влади змін у виборчому законодавстві? Не говорю вже про викорінення корупції, казнокрадства і взагалі очищення від ідіотії в управлінні державою! Тут теж сподіваємося лише на європейців та американців? А самі що - зовсім безмозгі й без честі та гідності? Таку ж і владу обрали, передусім найближчих наших представників – народних депутатів.
На одному економічному форумі народний обранець від президентського партійного блоку, голова Комітету з питань податкової та митної політики Ніна Южаніна безпомічно розвела руками: «Я сказала, що економіка понад усе. Але інші кажуть, що треба реформувати правоохоронні органи, створити нові антикорупційні органи, повністю переглянути підходи в соціальній сфері. Хоча дохідна частина бюджету – це основа основ, але переламати хід подій в уряді, парламенті і в суспільстві мені не вдається». Питається:чого тоді там сидить?
Втім, сказано щиро, може, й з щемом у серці, але те визнання я б назвав «фірмовим» для народних обранців, а також нинішніх та колишніх урядовців. Придивіться: плачуться і безпомічно розводять руками. А світяться від радості з іншої причини: на Росію США буде тиснути ще більше!
А що з того тиску має рядовий український народ? Світові економічні експерти пишуть: Україна залишається однією із самих бідних країн Європи. Державний борг перевищує 80 відсотків від Валового внутрішнього продукту, гірше лише в Молдові. У покращенні такої ситуації покладають надію на 22,5 мільярда гривень, які збираються виручити в наступному році від продажу державних підприємств. Чи реально це, коли цьогорічна надія провалена?.. А про справжній розвиток економіки – здебільшого гарні обіцянки і прогнози.
Загальну причину, чому в нашій державі економіка не понад усе, показую на такому порівнянні. Після вояжу в азіатські країни, президент США 
Трамп похвалився успішними новими економічними угодами, в тому числі деяким збалансуванням на користь своєї держави експорту-імпорту стосовно Китаю. А українські ЗМІ порадували співвітчизників «перемогою» важливішого характеру: у Великобританії погодилися визнати голодовку 30-х років. Але ж ця трагедія давно визнана, про неї можна прочитати навіть у шкільних підручниках ще радянських часів. Що добавило мільйонам українців визнання голодомору парламентом Британії?
Хоча позитив від тих визнань може бути, але в одному – застережливому: не допустити нового голодомору. Щоб наступним поколінням не довелося досліджувати і називати голодомором стосовно 60 відсотків нинішніх громадян України, які, згідно з резолюцією ООН, проживають за межею бідності.
Як таке можливе в країні з найбагатшою в світі землею, ще й щедро наділеною Небесами всіма найважливішими корисними копалинами? У країні з такими працьовитими людьми? Правда, не менш щедро задурманеними нашими недолугими політиками з неабиякими артистичними здібностями. У тому ж парламенті депутати, як один, лементують безперестанку ніби на захист людей, а насправді піднімають собі рейтинг.
Згадаймо, як народні захисники завзято боролися гострими язиками проти підвищення комунальних тарифів? І що вибороли? Тарифи й далі ростуть, як і борги за них – субсидії не допомагають.
Голова Національного Банку Гонтарєва он уже скільки «декретних» відпусток відгуляла десь у найдорожчих готелях, а найбільш горлопані депутати все звільняють її з роботи.
Або стосовно недолугих реформ: спочатку лементують, що вони антинародні, а потім дружно за їх голосують. Це щоб і далі «боротися» з тими антинародними реформами. Ні сорому, ні совісті. Але ж й самому народу більше до вподоби оті афористично-гумористичні розноси влади, ніж безпосередня участь у мирній боротьби за свої права, за свій законний достаток. Соціологи дослідили, що й вулиця, як і її обранці, здебільшого говорять про соціальну допомогу. А що очевидячки розкрадаються мільярди і по-злодійськи «просувають» бізнес – нехай думають європейці й американці?
Ті й думають: нав’язали Україні своє КДБ – НАБУ з окремою прокуратурою, тепер дали завдання створити й спеціалізований антикорупційний суд. Але й самі зарубіжні шефи навряд чи усвідомлюють, як антикорупційно сформувати той суд з антикорупційних суддів? Може, з США таких привезуть? Але і їхні експерименти не увінчуються успіхом. Вже й так наплодили нових антикорупційних структур, які не з корупцією борються, а між собою затіяли війну. Весь світ регоче з того дорогого для бюджету цирку.
Гратися в недолугі реформи, переконаний, великого розуму не треба. Тому й оголосили ту гру найважливішою для суспільства. А знаючі політики, навіть з команди президента Петра Порошенка, визнають: не вдається поставити владу й політику з голови на ноги. І ніколи не вдасться, поки суспільство не докладе до цього своїх рук і мозків.
Пригадується інформація, як 30 тисяч жителів 300-тисячної невеличкої Ісландії вийшли на мітинг з вимогою відставки прем’єра, запідозреного в офшорному скандалі. Вони не палили шин, не трощили вікна в приміщеннях, а просто держали в руках невеличкі транспаранти з відповідними надписами, і добилися свого.
Повчальний випадок був за компартійної влади. Один голова колгоспу, причому з числа непоганих господарників, допік колгоспників своїми принизливими образами. Тож коли на чергових звітно-виборних зборах представник райкому партії виніс на голосування знову кандидатуру цього керівника, обурені селяни піднялися й дружно вийшли з клубу. І районне керівництво не змогло вплинути на дружню громаду.. Через два тижні запропонували іншу кандидатуру.
Наголошу, це було при «тоталітарному режимі». А зараз, при демократичному? «А що ми вдіємо? Від нас нічого не залежить!.. – безпомічно торочимо і не хочемо бачити, як здійснюється суспільний контроль за владою у тій же Європі чи Америці.
Без гідності в квадраті
Колись національний 
пророк Тарас Шевченко намагався розбудити волю, яку, на його думку, приспав цар-деспот. У сучасній Україні, за визначенням провладних «солов’їв», волі – хоч греблю гати. Але чого варта та воля, яка не забезпечує більшості народу країни нормального достатку, правового захисту, взагалі гармонійного розвитку?
Що справжньої свободи в Україні немає – свідчить багатомільйонна міграція українців у пошуках знайти за кордоном хоч яку роботу з елементарним соціальним захистом. Запитайте і в пенсіонерів про радість від української свободи… А попереду ще страшніше: Міжнародний валютний фонд і Світовий банк радять з конкретною вимогою: виставити українську землю на торги. Старт, ніби, уже визначили – лютий 2018 року. І байдуже земельним спекулянтам, що великий захисник українського селянства, класик нашої літератури Панас Мирний застерігав: «Без землі - нема волі».
Не питаючи власників земель сільськогосподарського призначення, активно обговорюють: скільки віддати землі в одні руки, для фізичний чи юридичних осіб відкриють ринок? З’явилася й новинка – можливий допуск й іноземців до купівлі землі.
Нещодавно президент групи 
Світового Банку Джим Йонг Кім «порадував» нас «науковим» відкриттям: земельна реформа з ринком землі втричі підвищить добробут українців. Яким чином – не сказав.
Переважна кількість власників земельних паїв – літні, небагаті люди, які за безцінь продадуть свої ділянки, швидко потратять виручені гроші, а потім на чому збагачуватимуться? Є інший шлях: підняти їм орендну плату, яка дорівнюватиме двом-трьом річним пенсіям. І земля залишиться для нащадків, годуватиме їх.
Має право на життя й ідея щодо запровадження ринку землі, але не в цих корумпованих умовах, які процвітають в Україні. Самі владні структури розгледіли корупцію в Держгеокадастрі, а також те, що існує подвійний реєстр на земельні ділянки, який створює сприятливі умови для рейдерських захоплень землі. В нинішньому недосконалому земельному правовому полі є багато й іншої злочинної недолугості, що періодично висвітлюється в ЗМІ. Як те вплине на прозорість і справедливість ринку землі?
Приховав «друг України» від нашого суспільства й можливі катастрофічні наслідки від запровадження дикого продажу землі. Багато успішних вітчизняних сільгоспвиробників може розоритися, бо на ринку землі вони не конкуренти для грошових мішків, особливо іноземних – багаті арабські держави вже вишикувалися в чергу. На скільки тисяч може поповнитися армія безробітних за рахунок селян?
Згадаймо наслідки від знищення в 30-ті роки минулого століття вмілих хліборобів і насильницької колективізації. Якось уже писав, що вдвічі скоротилося сільськогосподарське виробництво в 90-х роках, коли теж поспіхом реорганізовували колгоспи - шляхом руйнувань. Тепер пропонують селянам нову злочинну чехарду?
Забув світовий банкір сказати й те, що всі цивілізовані країни давно вже повернули більшу частку раніше приватизованих земель у державну власність, і тепер віддають ту землю в оренду, але тільки вмілим сільгоспвиробникам – за цим безпрецедентний контроль від влади і громадськості. Нехай отой земельний провокатор Кім сунеться зі своїми висновками і 
порадами у США, Францію, Англію, Данію… Хоча, переконаний, він може дозволити собі лізти з такими порадами тільки в Україну, бо тут і не таку дурість сприймають як належне, ще й гроші за неї платять.
Не треба шастати по Європі чи летіти за океан, щоб пересвідчитись в тому, що не ринок, особливо дикий, формує ефективність сільгоспвиробництва, те робить виважена, розумна земельна державна політика. При цьому варто пам’ятати й мудре народне прислів’я: «Не земля родить, а руки». Виходячи з нього, навіть без державної підтримки, яка надається в Європі і США, в Україні є високоефективні сільськогосподарські виробництва з високою соціальною відповідальністю.
На жаль, їх мало. Оскільки родючі землі захопили здебільшого не ті виробники, які вміють заробляти на землі, а ті, хто безбожно заробляє, торгуючи чужою землею. Офіційно це називається продажем корпоративних прав на оренду землі. На цьому, буває, заробляють більше, ніж на реалізації виробленої продукції. В якій країні світу щось подібне можна побачити? Або почути від державників, що їм не до економіки, треба в реформи бавитись?..
Не побачите й не почуєте такого в жодній цивілізованій країні світу, бо там джерелом влади, головним контролером є народ, який сам, якщо треба то й юрбою на вулиці, захищає своє конституційне право гідно жити. А не чекає іноземного захисту. Того не буде. Бо неможливо захистити тих, хто організовує Майдани гідності, а потім віддає владу в руки керманичів, позбавлених від природи гідності, честі й елементарної совісті. Вони вміють лише старцювати і все вряд продавати. І матір продадуть, коли добре заплатять. Схоже, що й за матінку-землю вже в ціні сторгувалися. А народ затурканий мовчить… Ні Тарас Шевченко, ні кулі на Майдані гідності не розціпили зуби тому народу, та й гідності не пробудили. Обмежилися досягненням одного «щастям» - надії на європейців та американців. Пора й державним святом це назвати. Звісно, пропозиція гуморна, але в темі для наших євро політиків.
Леонід Яковишин,
Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля»
