Народу ж – лозунги, запозичені у комуністів
«Чернігівщина входить до десятка областей, де найбільш успішно розвивається сільськогосподарська галузь. Область зібрала понад чотири мільйони тонн зерна, що на 280 тисяч тонн більше, ніж у 2016 році. Урожайність – 58 центнерів. Вироблено валової сільськогосподарської продукції на 11 мільярдів гривень», – прочитав днями в обласних засобах масової інформації, які висвітлили гордовиті розповіді керівників області про підсумки минулого хліборобського року.
На перший погляд, тільки б порадіти за успіхи рідної галузі. Підстава й для гордості є: в отих 11 валових мільярдах – вагома частка і нашого товариства «Земля і воля» (майже півтора мільярда за цінами минулого року). Всього ж на Чернігівщині працює 1120 аграрних підприємств, серед яких ціла низка з набагато більшими площами орендованої землі, ніж у нас. Яка ж частка кожного в обласному валу?
Та занепокоїло мене інше, через що не відчуваю особливої радості від рекордних статистичних цифр сучасного сільського господарства. Бо досі пам’ятаю «успішні» рапорти колгоспного виробництва і до якого фінішу вони привели. На жаль, гіркий урок досі не засвоєний, тож суспільство продовжують «годувати» справними рапортами. Історією аргументую…
Так співпало, що 25 січня 1990 року Бобровицька районна газета «Жовтнева зоря» (тепер «Наше життя») опублікувала мою передвиборну платформу кандидата в народні депутати Української РСР, а також звіт з пленуму Бобровицького райкому КПУ. Тож цей номер газети зберігся, і я хочу зупинитися на й досі актуальних проблемах, піднятих ще на пленумі давно не існуючого райкому, не існуючої партії. Стосуються вони найголовнішого – піклування держави про добробут конкретної Людини.
«Голова колгоспу імені Кірова Л.В. Лухта (нині покійний, – Авт.) з болем у серці говорив про ті несправедливості, які випали на долю нашої області: по виробництву м’яса на душу населення на першому місці в республіці, а по споживанню – на останньому. Сільським жителям практично нічого не залишається від того, що вироблено на фермах».
Голова райвиконкому М.І. Горда висвітлив інший аспект цієї проблеми: «Хто їздив з районною делегацією у Драбів, той бачив їхній ринок. Чого тільки там немає. А в нас?... З якого часу йде розмова про те, щоб на місцях організувати торгівлю молоком та іншою продукцією?»
Наголошу, що той пленум проходив під гаслом «Стабілізувати обстановку» і з доленосним занепокоєнням: «Сьогодні вирішується питання про наше майбутнє».
Скільки разів потім виголошувалися й тепер виголошуються подібні «крилаті слова»! До речі, естафету з ними прийняв від комуністів Народний Рух, започаткувавши свою програму: «Відродження села – першочергове завдання». Для її здійснення низка рухівців увійшла і у владні структури. Та в ході «надмірних потуг» стосовно відродження села виконане одне – недолуге розпаювання землі.
Після рухівських ініціатив «лозунговщина» пішла як по маслу: три сотні сучасних партій, всі, без винятку, кандидати у депутати чи президенти, стали «на захист селянства» та всього «рідного народу». От тільки тому народу все гірше й гірше живеться – світові організації визнали його найбіднішим в Європі. Звісно, за винятком лідерів – найбагатших в Європі.
Втім, думаю, в нашому згорьованому суспільстві є і конкретна турбота про людину, але ця тема не в моді для наших ЗМІ. Немає цього і в рапортах про місце Чернігівщини в десятці кращих областей. В ім’я кого й чого досягаються статистичні «рекорди»?
Прочитав у підсумках за минулий рік ще одну «гордість»: кожна п’ята гривня з тих, що область перераховує до бюджету, формується за рахунок діяльності суб’єктів сільськогосподарського виробництва.
Багато це чи мало? І що робиться, щоб більшало тих бюджетних гривень? Лише одним реченням сказано про це у звіті обласної держадміністрації: «Проведена робота серед орендарів дала змогу підняти рівень оплати за оренду земельних паїв на один відсотковий пункт - до 7,2 відсотка». Отже, щось добавиться й до бюджету: слава владі!
Натомість високопосадові чиновники жодним словом не сказали на область, що наше товариство «Земля і воля» без їхньої «проведеної роботи» підняло орендну плату не на один відсоток, а на дев’ять, що вдвічі більше, ніж було в 2016 році. Загалом оплата за паї по нашому господарству збільшилася на 60 мільйонів гривень. Вже практично завершили виплачувати подвійні суми. Відповідно збільшили й бюджетні відрахування. Вважаю, саме це, а також підняття зарплати та соціальних стандартів працівникам, і є головним в підсумках роботи.
Чому обласні чиновники «засекречують» таку інформацію? Повірте, нашому господарству не потрібно, щоб хтось нас хвалив. Та вже й написано про нашу ініціативу в двох обласних газетах. Мене дивує інше: чому представники євро-влади один в один наслідують практику комуністичної ідеології: славлять себе збільшенням валу зерна, підняттям врожайності, місцем області в якомусь змаганні?.. І, як і колись, не звітують, що реально зроблено для покращення життя народу?
Чому не проводять серед орендарів таку роботу, щоб ті не на один відсоток, а до нашого рівня підняли оплату за земельні паї? Адже всі 1120 господарств області працюють на українській землі, в однакових економічно-бардачних умовах. Звісно, підтягнути всіх водночас до світових економічних результатів неможливо, але ми показуємо, які резерви криються у вітчизняному сільськогосподарському виробництві стосовно підняття рівня життя селян та поповнення бюджету, без чого неможливий подальший розвиток сіл. Та в області, видно, переймаються іншим, «більш важливим».
Тому не здивувався, прочитавши, на яку нагальну проблему накинулися, зокрема, заступник голови Чернігівської ОДА Юлія Сидоренко і директор Департаменту агропромислового розвитку Олег Крапивний. Вже й першим результатом пишаються: Чернігівщина стала десятим регіоном, який долучився до проекту 
«Аграрні розписки в Україні». Цей проект нібито прискорює надання аграрникам кредиту, розширює перелік продукції, яку можна заставляти під кредит. Для втілення цього проекту розгорнули велике навчання, передусім нотаріусів, які в разі невиконання умов договору кредитування робитимуть виконавчі надписи та скеровуватимуть їх до приватних чи державних виконавців. Готують і спеціальну команду оцінщиків заставного майна, бо банківські експерти, нібито, дуже придиралися. А, може, то вони рятували декого від повного розорення?
В цілому ж, мова йде не про надання аграрникам кредитів з європейськими відсотками, не говорячи вже про державні дотації, а про нову структуру з новим, спрощеним механізмом роботи з боржниками. Порадували й пом’якшенням: під час виконання цієї роботи (здирання боргів) «також має бути дотримано букви закону». Але це написано і в Конституції…
В області порахували, що на проведення посівних кампаній та збирання врожаю аграрники витрачають дев’ять мільярдів власних гривень і один мільярд – запозичених. А без них, мовляв, і технології порушуються, й строки посівів та збирання врожаю розтягуються. Може, й так. 
От тільки під снігом залишається незібраний врожай на полях не стільки бідних фермерів, як багатих агрохолдингів. Хоч вони не обділені кредитами й без отих аграрних розписок. І їхня мета добре відома: гроші потрібні передусім на розширення банку землі, щоб потім вигідно його перепродати за різними схемами. А деякі «хлібороби» з великими кредитами й за «бугор» драпонули. Уявляю, що творитиметься, коли банки братимуть у заставу й землю – для надання кредитів космічного рівня.
Владні структури не переймаються цією проблемою, як і шляхами запровадження світових моделей економіки сільського виробництва та підняття відповідальності за результати господарювання на землі, відповідно й за соціальну відповідальність перед орендодавцями та громадами, на територіях яких орендується земля. Бо для цього треба і мозки оживлювати, й конкретну відповідальність брати на себе. А, може, й невеликою частиною своїх капіталів доведеться поділитися з народом, адже владні керманичі здебільшого, якщо не всі, присутні в аграрному та іншому бізнесі. Тож навіщо ризикувати зануренням у питання підняття народного добробуту? Головне – не забувати осучаснені гасла кидати в маси?
Реформу в реформу запрягають, а вона не їде
Славиться наша область успіхами і в надто «доленосній» реформі – децентралізації. Утворено 37 об’єднаних громад, в яких проживає майже 35 відсотків населення області. Показники тягнуть на лідерство в державі.
Мене ж зацікавила інша статистика: перші оформлені 16 ОТГ за минулий рік у 2,3 раза збільшили власні бюджетні надходження (490 млн грн), а державних трансферів одержали більше в 4,6 раза (537 млн грн). Тобто, ці об’єднані громади аж ніяк не самодостатні фінансово навіть після того, як держава залишає їм додаткові види податків. Чим пишатись? Місцем у соціалістичному змаганні з кількості створених громад?
У Бобровиці не поспішали з цією реформою і створили одну з найбільших в області Бобровицьку ОТГ, відповідно одержали недавно другу за розміром суму субвенцій на розвиток інфраструктури – 10 мільйонів 190 тисяч гривень. Для порівняння, Линовицька – менше мільйона.
Розумію, що й 10 мільйонів – дуже мало. Наше господарство витрачає на районну інфраструктуру в рази більше, ніж державна субвенція, й ще збільшимо в цьому році. До того ж, у нашій громаді найбільші й власні бюджетні надходження, зокрема наше господарство, яке є основним наповнювачем бюджету, з року в рік збільшує ті відрахування. У звіті області не знайдете такої конкретики, хоча без неї пустопорожня вся ота статистика про досягнення децентралізації. Бо чим будуть гордитися, коли держава значно уріже, або й зовсім відмінить, оті трансфери й субвенції? Невже й досі не усвідомили, з якою метою проводиться децентралізація? Засипати громади бюджетними грошима можна й без реформи. Були б тільки ті гроші. А їх не вистачає навіть на найнеобхідніше: соціальний захист пенсіонерів, багатодітних родин, інвалідів, інших громадян, що опинилися за межею бідності. Вже не говорю про безплатну медицину й освіту, що прописано в Конституції.
Назву й одну суттєву причину бюджетного безгрошів’я: у нашій області так поставлена ідеологія й практика, що згідно з нею найбільшим роботодавцем вважається… обласний центр зайнятості населення – тисячами влаштовує безробітних на роботу. І де тільки бере ті робочі місця? Часом не в Попандопола з кінокомедії 
«Весілля в Малинівці»? Пам’ятаєте, як він роздавав старі гроші, мовляв, бери, я ще намалюю?
Ще один «успіх» – безробіття останнім часом скорочується. Ті факти, що населення на Чернігівщині катастрофічно вимирає, а працездатне потоками виїжджає на роботу за кордон, – не беруться до уваги, щоб «досягнення» не зіпсувати. І на дискусійних майданчиках у Чернігові частіше говорять про успіхи служби зайнятості населення, ніж про проблеми створення нових робочих місць та набутий досвід у цій важливій справі. А вже про конкретні приклади підняття добробуту людей, кращого забезпечення їх медичною здешевленою допомогою, організацію дошкільної та шкільної освіти з допомогою здешевленої батьківської благодійності – такі теми взагалі не для сучасних публічних дискусій. Про що безупинно торочать – самі бачите з телеекранів.
Взагалі «недоторкана» тема для журналістських розслідувань і публічних обговорень – робота «ліфтів» інкасації, що піднімають здобич нагору. Причому, незалежно від того, яку владу обслуговують чи обслуговували ті «ліфти» – теперішню чи колишню. А народу заливають: Революція гідності, єврошлях, реформи, декомунізація, геноцид, ріст економіки, Європа й Америка допоможе…
Не звертаємо увагу й на застереження справді Великих: «Якщо збережеться нинішній рівень інтелектуальної й моральної відповідальності авангарду країни, до якого належать і журналісти, то на Україну чекає одна доля – перетворення на донора: розберуть її на землю, надра, недорогу робочу силу та окремі мозкові клітини». Такими трофеями не погребує ні Європа, ні Америка, ні Росія, ні Китай, ні Арабські країни… А простолюд залишиться з гаслами: «За правду, за народ, за Україну!» та цілою низкою подібних. І найбільш патріотичним: Слава Україні!
Леонід ЯКОВИШИН, Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля»
