У мери і депутати - як по щось на халяву
Справжня демократія тримається на двох «китах»: правах і відповідальності. В Україні однобока демократія: прав багато, а відповідальності в рамках закону – по суті, ніякої. Тож і граються тими правами, як кому заманеться.
Проявляється це й на виборах. Погодьтеся, якби в нашій країні права й обов’язки були рівнозначними поняттями, то наспіх створені партії й безвідповідальні кандидати не сунулися б у виборчі перегони. Їм довелося б зважувати свої можливості – розумові, професійні, комунікаційні, організаційні, «тилові», моральні, фізичні – для практичної реалізації свого права бути обраним, і відчути відповідальність за результати роботи обраного. Така вимога і практика присутня в кожній цивілізованій державі. Тому там й не йдуть двісті партій на вибори, і по півсотні кандидатів не реєструються на одне депутатське місце чи посаду мера, як в Україні - не вибори, а якась любительська вистава.
Оце познайомився з списком кандидатів на посаду міського голови Бобровиці. Багато дивного там побачив, що охарактеризую одним реченням: зібралась команда не в мери балотуватися, а йти разом по щось на халяву.
Згоден, що на виборах повинна бути конкуренція, але я категорично проти передвиборчої забави, в якій беруть участь всі, кому не ліньки. Бо це серйозна справа державної ваги. Та нею, скажімо, захотів «погратися» в Бобровиці якийсь художник з Чернігова. Більше всього, він талановита людина, але райцентру потрібен хороший господарник й управлінець. Чи є таким художник? Бобровичани не знають і не взнають, оскільки він записався в кандидати, вочевидь, щоб пропіарити себе і певну політичну силу.
Ще один кандидат у мери сам колись казав, що у нього є спеціальна медична довідка. Є серед претендентів на міського голову безробітна, партійний популіст, взагалі «сіренькі» особи. Навіщо вони заявляються на мера, якщо собі не можуть ради дати? Керувати містом, вони думають, – це щось простіше, ніж працювати вчителем, охоронником, трактористом, торговельником? Такого шоу-підходу до державних виборів треба ще пошукати у світі.
Балотуються у мери Бобровиці й серйозні кандидати. 
Один з них – Олександр Приходько. Цей має досвід сільгоспвиробника, одначе загадковий фінал того досвіду: спочатку переуклав з пайовиками угоди на оренду землі на винятковий термін – на 25 років, а потім передав невідомим чужим людям корпоративні права на оренду тієї землі. Чи знайдеться хоч одна людина, яка повірить, що такі юридично-господарські «операції» проводяться без винагороди? Ті, хто працює на чорному ринку землі, розповідали мені, що вартість покупки корпоративного права на один гектар з 25-річним терміном оренди в приміській зоні поблизу комунікацій коштує більш як 500 доларів. Приходько передав свої права оренди на 900 гектарів.
Коли укладали довготривалі угоди, власники паїв бачили перед собою Приходька, не гіршого в районі керівника, йому й вірили. Нового ж хазяїна Травкіного й у вічі не бачили, навряд чи й побачать коли. Обмануті пайовики або їхні спадкоємці колись довідаються, що земля вже не їхня.
Сам же Приходько не забув про своїх спадкоємців – залишив їм 300 гектарів землі. Ще по Травкіно пішли чутки, що в банку якоїсь Прибалтійської країни поклав на рахунок солідну суму. Звісно, це лише балачки, тому і я не можу це підтверджувати. Як і те, скільки одержав чи не одержав Приходько від продажу корпоративних прав на оренду чужої землі. І скільки втратив від цього бюджет? Не моя це справа – розслідувати і давати юридичну оцінку. Мене непокоїть інше: з якою метою йде Приходько в мери? Щоб комусь продати Бобровицю з усім гамузом ? А чого – досвід є, й ніякої відповідальності ні перед обманутими пайовиками, ні перед законом.
Олександр Приходько одного разу вже балотувався на міського голову, тоді він ще господарював у Травкино, певний порядок там підтримував, але бобровичани й тоді йому не повірили – напевно, серцем відчули. А зараз? Чи має в душі хоч якесь почуття совісті і сорому, коли обіцяє виборцям нове щастя? І яке - схоже на Травкинське?
До речі, Бобровицею вже керували «підприємливі» голови. Після одного такого «крутого» міськрада, разом з державними землевпорядниками, ніяк не вточнить, скільки земельних ділянок він хапонув собі, родичам і друзям. Багато з тих ділянок заростає бур’янами в очікуванні, мабуть, вищої ціни. Загадково з’являються в Бобровиці якісь господарі колись куплених споруд і комплексів.
Як можна здогадатися, великі гроші крутилися навколо того мера, а на ремонт доріг їх не вистачало, хоча в ті роки не було ні війни на сході країни, ні такої страшенної кризи в економіці та політиці, ні такого безладу в суспільстві, що зараз маємо. Зате, у нинішньому страшному році, як ніколи раніше, Бобровицька міська рада витратила на ремонт доріг 4 мільйони 700 тисяч гривень. Додатково наше господарство виділило 1 мільйон 300 тисяч гривень. Інші аграрники «скинулись» вже майже 300 тисяч. Бо допомагають тому, хто сам щось робить.
Я багато їжджу по Україні і бачу, які скрізь дороги місцевого значення. Бобровиця з якості доріг – на кращому рівні. А все завдячуючи тому, що бюджетні гроші не розкрали і не віддали дорожнім ремонтникам, які працюють з 30-відсотковими «відкатами».
За каденції нинішнього голови Володимира Якушка в Бобровиці 
споруджена нова водонапірна башта і пробурені глибинні свердловини, створений міський комунгосп. До речі, товариство «Земля і воля» й для комунгоспу надало допомогу технікою та грошима. Знову ж, допомагаємо, бо бачимо, що та допомога йде на користь міста, а не по кишенях.
Тож і на цьогорічних виборах 
Розкидатися перевіреними кадрами, а на їхнє місце ставити «своїх» – то така кадрова політика нашої центральної влади. Якби я так керував у своєму господарстві, то й самого господарства вже б не було.
Правда, Україна на ці вибори запустила механізм формування місцевих рад через партійне «сито». Але пошукайте, в якої партії є «сито» без корупційних дірок? Щоб відповісти на це запитання, варто глянути на партійних народних депутатів-циркачів з повадками (та й минулим) зеків. Недаремно люди зле жартують, мовляв, колись знали одного відомого столичного зека, а тепер їх, схоже, повна будівля під куполом. Тому, напевно, не велика біда, що кандидати в мери можуть не проходити через дірявий партійний фільтр, а йти на вибори самовисуванцями. Отже, головне тепер, щоб виборці добре їх відфільтрували.
Кандидати в депутати висуваються обов’язково від партій. Наш вибір, як уже писав, - Аграрна партія України. У списку від неї – жодного випадкового кандидата. І партію цю починаємо розбудовувати знизу. Не гаслами, а конкретними справами. Бо й найбільше тих конкретних справ – у аграрників, зокрема й нашого району. Тільки робочих місць – до двох тисяч. Всі зароблені на виробництві податки – аграрників. Допомога в ремонті доріг, шкіл та дитсадків – теж від аграрників. Хочемо, щоб і в органах місцевого самоврядування було якнайбільше аграрників. А ще – наших надійних партнерів по селу: вчителів, медпрацівників, працівників культури. Тобто, тих, хто живе тут і працює на село. У списках інших партій теж є гідні кандидати, але чи самі партії гідні довір’я виборців. Скільки разів їх обманювали? Скільки разів назви міняли? Багато з них безвідповідально грається в політику з однією метою – якесь владне крісло виторгувати. І щоб без ніякої відповідальності за свої партійно-державні діяння. Тобто, типові халявщики.
Чому вони так себе ведуть? Вочевидь, бачать, які падкі виборці на підсунуті їм ігри в народовладдя з «призами» у вигляді благодійності, «обгорнутої» гарними обіцянками. І народ, буває, так заграється, що й забуває про давно відому правду: на халяву можна одержати хіба що діряву халяву, а не добротний чобіт.
Леонід Яковишин
Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля»
