Сергій Павленко: «Роман «Безбатченки» читають у Дягові»
З романом Григорія Войтка «Безбатченки» ми вже знайомили наших читачів: друкували кореспонденцію з презентації роману в Києві, публікували відгуки читачів, рецензії літературних критиків… Сьогодні враженнями від роману ділиться заслужений журналіст України, колишній власний кореспондент газети «Голос України», письменник, автор відомих історичних творів про Івана Мазепу Сергій Павленко.
Нарешті прочитав Ваш роман. Попри початковий скепсис (з перших сторінок дуже все подабалося — лаконічна мова, характеристика персонажів, але ж чи вистачить духу це все продовжити у такому ж дусі до кінця ?). Радий, що Ви дебютували досить професійно та сильно. Добре знаєте село 1950-1960-их років. Сільські образи виписані так, що я у своїй рідній Дягові упізнаю багатьох…
У мене з’явилася алергія на Андруховича, Забужко після прочитання 10 -15 сторінок їхніх дуже «розумних» творів, де панують словеса, міркування, та нема подиху життя. У цьому плані Ви на висоті! Книга «Безбатченки» читається. Вона правдива, без приховувань найболючіших моментів реалій колгоспного життя. Подано все спокійно, розважено і досить переконливо.
Як на мене, останні розділи написані все ж дещо конспективно, поспіхом, по-газетному. «Даруся» Матіос вийшла коротшою, та стала Шевченківською! Ви «витягли» сюжет із села у райцентр, столицю, а треба було, мабуть, дати останні події (вибори, успіхи сина) через життя матері і т.п.
Мені здається, що у майбутньому Вам не слід боятися більше фантазувати, бо, таке враження, що роман дуже прив’язаний до справжніх подій життя головного прообразу.
Тисну Вам руку і бажаю успіху! Вашу книгу нині читають сільчани Дягови.
