Селянам – землю, лохотронщикам – мільйони
«Чорний» земельний ринок обкрадає бюджет на мільярди
На початку минулого року до мене в кабінет зайшов керівник невеликого господарства, що в Травкіно Бобровицької міськради, - Олександр Приходько і запропонував придбати в нього корпоративні права на його «приватне підприємство».
Не приховую, мене зацікавила пропозиція. Залишилось домовитись за ціну даної угоди. Його ПП орендує у власників земельних паїв понад тисячу гектарів. Орендар зажадав від мене 400 доларів за гектар. Тобто, наше ТОВ «Земля і воля» повинне віддати в кишеню цьому «господарю» за його корпоративні права більше трьох мільйонів гривень готівки. За що?.. Земля то не його?...
Втім, вимушений визнати, що Приходько не зі стелі взяв ціну на свої корпоративні права і схему одержання великої особистої вигоди. В Україні існує ринок й на «безземельні» папери, ще й з двома схемами – легальної і нелегальної. Наше господарство могло б придбати Приходькові права, але на підставі офіційної угоди. Та на такі умову не погодився господар ПП. Бо тоді б йому довелося заплатити в держану казну певну суму. В цивілізованій державі ще більше платять навіть з продажу родинної спадщини, та і в Україні є такий податок з продажу особистої нерухомості. А тут продає своє право на оренду чужої землі, і щоб не віддати жодної копійки державі?!..
Я не погодився на «чорну» схему, проте її ініціатор знову напросився на зустріч зі мною. І так нахабно, в присутності свідків, заявив, що ціна на його корпоративні права «підстрибнула» до 500 доларів за гектар, і що вже є покупець. А оскільки він «патріот свого району», тому хоче, щоб його господарство забрав місцевий господар.
Про нові умови я й говорити не став. А нещодавно довідався, що Приходько таки зіграв в нечесну гру з власниками земельних паїв, що на мові шахраїв називається лохотрон. Селяни йому повірили і уклали з ним договір оренди землі аж на 15 років, давши гарантію для тривалої роботи на ній, а насправді, виявилось, що довгостроковий термін оренди потрібен був йому, щоб дорожче продати корпоративні права. І він їх продав. За яку суму? Здогадайтеся самі, як співає у відомій пісні Наташа Корольова… Залишається гадати, що мають від тієї суми власники земельних паїв і державний бюджет? Думаю, - дірку з бублика. А скільки таких угод по Україні? Лише в Бобровицькому районі їх уже з десяток.
Так, про вороньківську «революцію» багато писала обласна преса. Повстали власники землі проти свого керівника Миколи Матвєєва, що їх обдурив, на чому сам добряче заробив. Селяни вигнали його із села, але з не порожніми кишенями.
Хто зупинить цю шахрайську гру навколо «народної» землі? Може, народні депутати? Де там… Вони самі грають в лохотрон, ще й з більшим розмахом, ніж Приходьки і Матвєєви…
Одного такого – Івана Куровського - селяни Бобровицького, Носівського і Ніжинського районів ладні були на руках носити. Потім з’ясувалося, що то він так годив людям, щоб стати депутатом, а ще – добре заробити на довірі селян. Від продажу корпоративних прав на заснований ним «Агропрогрес» з кількома десятками тисяч гектарів орендованої землі великому агрохолдингу він одержав стільки мільйонів, що, думаю, вистачило, щоб повернути витрати на передвиборчу «благодійність», ще й дітям, що за кордоном,«дещо» дісталося. А підкуплені «щедрістю» селяни залишилися «біля розбитого корита», як ота бабця з відомої казки. Невідомо, чи в бюджет щось надійшло від купівлі-продажу?
На ринку корпоративних прав працює й легальна схема. Є один приклад і в Бобровицькому районі. Керівник з Рудьківки Володимир Марченко, видно, врахував гіркий урок свого товариша Матвєєва з Вороньків, кілька разів їздив до нього, коли селяни бунтували. Тож у своєму селі він вчинив, можна сказати, мудро: продав корпоративні права на підставі офіційної угоди, отже від купівлі-продажу сплачений податок. Новий господар викупив у селян майно за нормальну ціну. Правда, дехто тепер потилицю чухає, бо безповоротно втратив право на господарство, на яке роками «горбатився». Але це право ніхто не крав, власники добровільно його продали.
Приклад по Марченку, думаю, виняток у запущеному самою державою лохотроні навколо землі сільськогосподарського призначення. Більше того, і нелегальна, і легальна схеми продажу корпоративних прав на господарства української «побудови» не нормовані і несправедливі стосовно офіційних власників земельних і майнових паїв. Чогось подібного немає в жодній іншій країні світу. Скрізь сільгоспвиробники заробляють і збагачуються від того, як вміло вони працюють на землі. Це споконвік, навіть при колгоспній системі, було і в Україні, поки в село не прийшли нові господарі.Вони успішно виконують задум «Великих»: повернути селян в кріпаччину, при цьому самим добряче збагатитися. За допомогою «народних» обранців створюють видимість захисту найродючіших в світі земель від продажу, передусім іноземцям, а насправді вже мільярди на цьому мають, і ще більше зароблять, коли через свої агрохолдинги приведуть у наші села іноземців, що вже почалося.
Воно б, може, й нічого страшного…Нехай приходять і господарюють, якщо в своїх не звідти руки ростуть… Але хто ризикне прийти на українські землі з допомогою тіньових схем? Як правило, такі ж лохотронщики, як і наші, але ще з більшими мішками доларів і євро. Що для них буде на першому місці: розвивати наші села чи якнайбільше їх обдерти? Головне – вчасно кинути «жирненький шматочок» продажним «державникам». Саме проти цього передусім треба й «майданити», а не за оті пустопорожні лозунги, що лунають з перших років незалежності, практично при всіх президентах і прем’єрах. «А кот Васька слушает и далеч кушает», - говорять наші брати-росіяни. Таких шкідливих «котів» повно і в Україні. І вони, напевно, сміються своїм «котячим» сміхом, що дурні люди не бачать, як партійні прапори і горлопані політики затінюють їхню шкоду.
Тож, не дочекавшись ініціатив від депутатів-лохотронщиків і продажних чиновників виконавчої влади, планую особисто звернутися до Президента Віктора Януковича і Верховної Ради з пропозиціями стосовно ухвалення законів про цивілізований ринок продажу корпоративних прав на сільські господарства, де має бути передбачена й участь власників землі та майна. А також запровадити сувору кримінальну відповідальність за «тіньові» ігри навколо землі. Хоча, й за існуючим законодавством і Матвєєв, і Приходько мали б відповідати…
Тільки в Україні безперешкодно беруть в оренду сотні тисяч гектарів головного багатства держави – землі. Незабаром будуть не тільки доларові, а й земельні мільйонери, чого немає у всьому світі. Але про це докладніше далі.
Свого розуму бракує, і до чужого не дослуховуються.
Якось я розповідав у одній з публікацій про те, як 30 провідних економістів світу своїм колективним листом застерігали першого президента Радянського Союзу Михайла Горбачова не повторювати помилки їхніх держав у земельних питаннях. Серед тих професорів було три лауреати Нобелівської премії в галузі економіки. Їхні прізвища я спеціально виписав – Франко Модільяні, Джеймс Тобіні і Роберт Солоу - оскільки й сам цікавлюся цією наукою, ще при СРСР захистив кандидатську дисертацію. Так от, ті вчені закликали радянського реформатора-перебудовника зберегти суспільну власність на землю і формувати державні доходи за рахунок ринкової ренти за землекористування. І ні в якому разі не віддавати більшу частину земельної ренти приватному сектору.
Ці застереження базувались не лише на наукових розробках і дослідженнях, а й на гіркому досвіді їхніх держав. Бо, скажімо, в США в 1946 році лише 2 відсотки землі було в державній власності, а тепер – 70. В межах цього – у Німеччині і Франції, а в Англії – понад 90 відсотків. І більше не повторюють колись допущених помилок. Віддають землі в оренду справжнім господарям, а не лохотронщикам. Та й немає там таких, бо з тими державами ніхто не ризикне погратися в такі ігри, й умов для цього немає.
В Україні після проголошення незалежності настали «золоті часи» для лжереформаторів, що насправді виявились «професорами» з лохотрону. І ніякі партії, ніяка опозиція ніколи з ними не боролась і не бореться. Хоча всі суспільні біди передусім від них.
Я був депутатом першого скликання українського парламенту. Більшість у ньому була, казали, прокомуністична. Але й опозиційна Народна Рада нараховувала більше ста «штиків». Найголовнішою своєю перемогою вважала зміну кольору державного прапора і змісту державного гімну. Ініціатори й досі «носа деруть» А що від цього змінилося на краще в нашому суспільстві? Бачимо, що в Україні під цими новими головними державними атрибутами розвелося корупції, хабарництва та іншого беззаконня навіть більше, ніж було під червоно-синім радянським прапором. Виходить, не за головне боролись на зорі незалежності?...
Та й не дивно, бо в Народній Раді здебільшого були «гуманітарії», а очолювали їх колишні політв’язні. Вони, безумовно, сміливі люди, патріоти, але ніколи не займалися економікою, конкретним виробництвом і державним будівництвом. Для них головним було за допомогою «новітніх» лозунгів і нищівної критики радянської влади якнайбільше перетягнути на свій бік «електорату». І їм це вдалося, навіть добилися більшості у Верховній Раді, свого президента обрали… Але знову, виявилося, що не за те боролися… Свого розуму і досвіду не вистачало, й до чужого не дослухалися.
Глухими до застереження і порад світових світил з економіки та державного будівництва виявилися українські президенти та численні прем’єри. І опозиція не «промила» і не «промиває» їм вуха, бо зайнята своїми революційними справами.
Коли найближче оточення президента Леоніда Кучми штовхало його на прискорення злочинного реформування сільського господарства, за яким стояло одне – деребан землі, я працював тоді радником прем’єр-міністра і мав протилежну, від їхньої, думку щодо реформ на селі. Та вони підготували Указ Президента України «Про порядок паювання землі» (1995р.) такого змісту, який хотіли. Не знайшов я підтримки і серед «народників», яким було не до села. Як і нинішнім «євромайданникам». А саме навколо землі, як і два десятиліття тому, з особливою силою процвітають найстрашніші суспільні болячки – корупція, хабарництво, правова незахищеність пересічних громадян і багато іншого негідного. Тут на очах у всіх «гуляють» тіньові мільярди, на які підкуповують чиновників, суддів, прокурорів, міліціонерів, журналістів, продажних депутатів і політиків.
Наше господарство з більш як тисячним колективом живе виключно з роботи на землі. Але якби ви знали, як заважають нам розвиватися бюрократи, хабарники і просто невігласи в економіці та державному управлінні! І, думаєте, якийсь євромайдан прийде нам на допомогу в боротьбі з цим злом? То он у Туреччині громадськість піднялась на протести проти корупції. Правда, цю новину український Інтернет потримав у розділі «Головні новини» Укрнету недовго, їх затінили «подвиги» євро і авто майданців, «сміливих» журналістів…
До речі, ті журналісти не спішать писати про лохотрон на селі. Їм подавай сенсацію про розбиту комусь голову на Майдані. А що через рік-два український селянин взагалі може зникнути з виробничої арени – нашим журналістам байдуже, вони дуже хочуть у Європу. Не задумуються й над тим, що не якась зарубіжна, а саме вітчизняна журналістика й супроводжує оте дебільне реформування на селі.
Скільки було «Ура!»-публікацій про роздержавлення колгоспних і радгоспних земель заради «геніально-справедливої» мети – зробити селян справжніми її власниками і господарями ?! Але ж то писали від Лукавого. З 27 мільйонів гектарів, розділених на паї, від 70 до 85 відсотків селян (в залежності від регіонів) самі ту землю не обробляють. Більше того, 53 відсотки власників земельних паїв – пенсіонери. Держава мала б, в тому числі й за допомогою ЗМІ, навчити тих «власників» ефективно розпорядитись своїм багатством, підставити їм плече… Вдумаймося, розмір українського земельного ринку за найнижчими цінами становить 40 мільярдів доларів. Це свідчить, що українське селянство найбагатше у світі. Але насправді збагачуються на землі не її власники – народ, а безземельні лохотронщики – від низових, до агрохолдингових. І саме їх славить українська журналістика. Писати про тракториста чи свинарку взагалі стало немодним. Та й з іншою селянською темою без грошей не проб’єшся на сторінки навіть тих видань, що офіційно називають себе «захисниками селян».
Ні на майданах, ні в ЗМІ якось не помічав відвертої відповіді на запитання: з якою справжньою метою проведена в Україні приватизація земель сільськогосподарського призначення? А це робиться набагато гірше, ніж реформа 1861 року. Потім була ефективна Столипінська - 1911 року, яку пращури нинішніх революціонерів не дали завершити. А тепер – взагалі катастрофа насувається через найновіше реформування, а «патріоти» і далі лементують про своє.
Другий місяць добігає, як у центрі Києва стоїть Майдан, що хоче заміни президента й уряд. Десять років тому таке бажання було в помаранчевого Майдану. Ще раніше кричали: «Україна – без Кучми!». В 1991-92 роках модною була боротьба проти «російських загарбників» і колишніх членів КПРС… З цим і досі воюють. А пройдисвіти тим часом тихенько збагачуються, радіючи, що народу не до них. Вони й грошики свої підкидають на оті громовідводи-майдани, щоб не затухали. Жодна нормальна країна стільки не «майданить» проти своєї влади, як Україна, і все без толку. Та розкрийте нарешті очі, вже із самою Україною треба боротися, бо вона перетворилася в головного лохотронщика, і дуже так «старається» залишити свій народ в тому, в чому мати народила! Довоювалися!..
Леонід Яковишин
Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля»
