Реформа, яка не наближує лікаря до хворого, а віддаляє
У робочому кабінеті головного лікаря Бобровицької районної лікарні Федора Тодоріка прикріплений до стіни аркуш паперу з 
повчанням Майкла Портера, американського економіста, професора:»Реформу потрібно проводити м’яко і поетапно, не вдаватися до крайностей. Важливо не географія чи дислокація установи, а якість допомоги, яку вона здатна надати».
Хтось може сказати, мовляв, навіщо головному лікарю цитата професора-економіста? Виявляється, ще й як потрібна! Особливо в Україні, де заступник міністра охорони здоров’я економіст за фахом, і якому доручили проводити реформу в системі охорони здоров’я. От тільки, на превеликий жаль, той заступник міністра не вчився в професора Майкла Портера, і, видно, не читав його відомих на весь світ рекомендацій. Тож і найважливіша для людства реформа проводиться у нас, як то кажуть, виворіт навиворіт. Нехтується вчення світового вченого, й не виконується наказ самого міністерства про реформування, в якому закладені дві основні умови: створення належної матеріально-технічної бази для реорганізованих медичних закладів і забезпечення їх кадрами.
- Перший галопуючий наскок на медичну реформу зробили раніше: централізували службу невідкладної допомоги на Чернігів, - хвалиться наболілим 
Федір Тодоріко, - Тепер, щоб викликати машину швидкої допомоги до хворого, скажімо, з нашої віддаленої Осокорівки, потрібно телефонувати на центральний пункт у Чернігів, а звідти подадуть команду в Бобровицю. Бригади швидкої допомоги виведені з підпорядкування районної лікарні, працюють безконтрольно – до обласного керівництва далеко. Для них, самостійних, не організовують вже протягом трьох років обов’язкові регулярні навчання, які проводимо ми для свого персоналу, оскільки медична наука і практика не стоїть на місці.
Не виконані, на думку досвідченого лікаря, найважливіші вимоги – створення матеріальної бази і кадрове забезпечення. Це підтверджують й інші фахівці. Недавно у обласних ЗМІ з’явилася інформація, що для облаштування диспетчерського пункту в Чернігові для цієї служби потрібно біля дев’яти мільйонів гривень. Працює швидка допомога на добитому автотранспорті, для оновлення якого потрібно без малого 80 мільйонів гривень. А за укомплектування висококваліфікованими кадрами – й мова не ведуть. І це – на третьому році реформування служби невідкладної допомоги!
У Бобровицькій райлікарні підійшли до цієї реорганізації «не вдаючись до крайностей», як учить американський реформатор. Головний лікар відстояв у області підпорядкування району чотирьох, із шести, бригад швидкої допомоги. Вони працюють у складі новоствореного відділення невідкладної допомоги, де організоване цілодобове чергування фельдшерів і лікаря, є палата на шість ліжок. Туди поміщають хворих, доставлених швидкою допомогою, і в яких не встановлений остаточний діагноз. Визначати його допомагають чергові лікарі інших відділень – реанімації, гінекології, хірургії. До речі, цілодобове чергування чотирьох різнопрофільний лікарів – ще треба пошукати в інших сільськогосподарських районах Чернігівщини, якщо не України.
- Після оголошеної в 2010 році 
медичної реформи з реорганізацією обласної мережі в госпітальні округи, наш колектив протягом наступних років серйозно готувався, щоб саме в Бобровиці був центр одного з округів, - хвалиться Федір Олексійович. – Здебільшого за спонсорські гроші проведений капітальний ремонт майже в усіх відділеннях лікарні, за останні два роки народний депутат Олег Дмитренко допоміг придбати обладнання на півтора мільйона гривень, у нас є навіть електрокоагулятор високочастотного зварювання, який дозволяє робити хірургічне втручання в таких місцях людського тіла, де майже неможливе застосування затискачів та інших механічних засобів зупинки кровотечі. Давно не новинка для нас лапароскопічні операції, які освоїли гінеколог В’ячеслав Петренко і хірург Володимир Антоненко. Бобровицька районна лікарня чи не найкраще, у порівнянні з іншими лікарнями такого рівня, укомплектована гінекологами, анестезіологами, хірургами та іншими фахівцями. Географія пацієнток нашого пологового відділення – вся область, є й з Ніжина (6), Прилук (5) і аж з найвіддаленіших від нас – Семенівки та Городні, 48 – з Київської області.
При райлікарні створений благодійний фонд, який очолює на громадських засадах завідувач гінекології Вячеслав Петренко, доплату одержує лише бухгалтер. Для порівняння, благодійністю для чернігівських та ряд інших лікарень займаються «професійні» благодійні організації з окремими «упакованими» офісами і оплачуваним штатом. Про різницю – самі здогадаєтесь.
Нещодавно ряд обласних видань, в тому числі й газета «Чернігівщина», поширили інформацію про громадські протести жителів Козельця з вимогами, щоб у їхньому райцентрі був госпітальний округ, саме тоді розглядалося питання, щоб центр був у Бобровиці. Невдовзі виявилося, що протестували даремно, бо в Києві прийняли 
рішення про чотири госпітальні округи – в Чернігові, Ніжині, Прилуках і Корюківці. Тож, позбувшись ревності до сусідів, делегація козелецьких медиків приїхала на оглядини в Бобровицьку лікарню, щоб пересвідчитись, чи не «по блату» планувала область створити тут сьомий госпітальний округ. Від побаченого, як казав один очевидець, гості і язики проковтнули.
Тут варто знову повернутися до повчань американського економіста-реформатора: «Важливо не географія чи дислокація установи, а якість допомоги, яку вона здатна надати». Але, судячи по очевидному, ця мудрість не береться до уваги не лише в райцентрах, а і в областях та столиці. Для тамтешніх реформаторів головне – відзвітувати перед європейськими «смотрящими» хоча б про якусь реформу, бо перестануть подачки давати. А скільки співвітчизників Богу душу віддадуть від їхньої реформи – для них то, бачимо, не важливо. Завершиться ж недолуге організована реформа ще більшим віддаленням лікаря від пацієнтів. Уже зараз те проглядається, передусім у рамках ще однієї бездумної реформи – децентралізації місцевих органів влади.
Недавно прочитав в одному Інтернет-виданні про «передовий досвід» організації медичного обслуговування по-новому у Михайло-Коцюбинській об’єднаній громаді Чернігівського району. «Більшість пацієнтів готова вибирати сімейного лікаря, приходять у медпункт укладати договори (реформою передбачено – Авт.), але лікаря немає, ще рано укладати договори», - пояснює фахівець Наталія Косовець.
Коли приїде той лікар в об’єднану громаду, - ніхто не скаже. І на яку зарплату? На ту, що «забезпечить» профільне міністерство, яке своїм наказом дозволяє громадам «преміювати медиків, якщо в громаді є фінансові ресурси». Побачив у тій публікації й інший доленосний висновок. Виявляється, саме від керівника об’єднаної громади залежить, чи ремонтуватиметься приміщення «реформованого» медичного закладу, чи закуповуватиметься нове обладнання, зрештою – чи приїдуть в село працювати молоді медики.
У Михайло-Коцюбинському планували створити й свій центр первинної медичної допомоги, але не будуть, «щоб не витрачати гроші на додатковий апарат». Та й село те розташоване під боком у Чернігова, карета швидкої допомого може вкластися в годинну норму доставки хворого до нормальної лікарні. А які шанси на вчасну допомогу хворому з віддаленого села, за скільки годин доставлять його в госпіталь по розбитих дорогах?
Цю ситуацію так пояснює заступник міністра охорони здоров’я Павло Ковтонюк в інтерв’ю газеті «Сільські вісті» від 28.02.2017 року: «Згоден, дороги в нас дуже погані. Але… Колись із цим треба починати щось робити. І госпітальні округи допоможуть у цьому, дороги до них стануть пріоритетними й будуватимуться в першу чергу». Не сказав тільки, за які кошти будуватимуться ті «пріоритетні» дороги? Чи й це «саме від керівника об’єднаної громади залежатиме»?
У області гордовито звітують про створення нових і нових об’єднаних громад, але чи хоч одна з них може взяти на себе реформоване медичне забезпечення своїх людей?
- У Чернігові мені казали, що найкращий шанс для створення самодостатньої громади має Бобровицька, єдина, - робить висновки Федір Тодоріко. – Наш район приєднали до Ніжинського госпітального округу, але райлікарня залишається лікарнею інтенсивної терапії, де надаватиметься ті види медичної допомоги, які й зараз надаються, тобто, нашим людям не буде потреби їздити в Ніжин. Бо в госпітальній лікарні деякі умови гірші, ніж у нас. У Бобровиці чи не найкраща, в порівнянні з іншими районами, ситуація з наповнення бюджету, який щорічно збільшується. Дороги ремонтуються, не чекаючи створення госпітального округу. Є багато робочих місць з високими зарплатами, і їх більшатиме, оскільки намічені реальні плани розвитку місцевої економіки, - як депутат районної ради про це знаю. Головна проблема – щоб не розірвали район на «удільні князівства».
На останній сесії обласної ради ініціативна група новобасанців добилася, щоб надали дозвіл на створення об’єднаної громади. Цікаво, чи прорахували вони найголовніше - де і як будуть людей лікувати? Адже досвід уже створених громад показує, що це чи не найскладніша проблему, в жодній громаді вона не вирішена. Навіть маючи фінансові подачки від держави! Але вони, ті подачки, - не постійні. Бо й зараз уже і премії медикам, й ремонти приміщень, й медичне обладнання, й укомплектування кадрами, мабуть, і якість доріг та багато іншого «саме від керівника об’єднаної громади» залежить, як ото пишуть.
Може, й правильно пишуть. От тільки, однією гарною писаниною і найгарнішими обіцянками ще жодна реформа не проведена на благо народу – скільки вже таких пережив український народ. А що має в результаті? Нові обіцянки і поради, щоб самі краще дбали про своє здоров’я. Для дотримання цього й забезпечують… збільшення дистанції до лікарів!..
Григорій Войток
