Пожежа йшла на три села

 

20 серпня близько 17 години директору підприємства «Вимал Агро» Олександра Лазара зателефонувала сільський голова Бакланової Муравійки Наталія Притиковська. Тремтячим голосом просила термінової допомоги: «Допоможіть, горить поле, і полум’я рухається одночасно на три села — Вершинову Муравійку, хутір Кошарище і Бакланову Муравійку. Наші села можуть згоріти вщент. Ліквідувати вогонь нічим, бо в районі лише одна пожежна машина, а площа — майже 150 гектарів. З однієї сторони знаходиться ліс, а з іншої розташовані села».

Вже був кінець робочого дня, і майже весь колектив розходився по домівках. Випадково заїхавши на підприємство до сина, депутат обласної ради Віктор Лазар разом з ним також планував їхати додому. Та це благання в телефонному режимі про невідкладну допомогу змінило плани і керівництва, і робітників. Віктор Леонідович, як справжній хазяїн, сказав сину: «Олександре, збирай людей, техніку — будемо рятувати села!»

Не зволікаючи ні секунди, батько і син помчали в поле, де вже не на жарт розігралося лихо. А за ними спішили два трактори, що пристосовані для гасіння пожежі з об’ємом води в 16 тонн.

При в’їзді в хутір Кошарище на узбіччі дороги їх зустрічали місцеві мешканці, вже майже всі похилого віку, благаючи про одне — порятунок. Віктор Леонідович Лазар, хоч і багато чого бачив на своєму віку, але таких переляканих людей — ще не доводилося. Лише тут,  де вирувало лихо, стало зрозуміло, що масштаби біди можуть бути занадто великими. Директор ПП «Вимал Агро» Олександр Лазар негайно зателефонував головному інженеру свого підприємства і наказав терміново направити трактор К-701 з бороною, щоб відрізати полум’я від села.

Ну а на самому місці пожежі на полі стояла  пожежна машина Куликівського МНС та ще й «аж» з 2,5 тоннами води, а її бійцівська команда намагалася збити вогонь з таким «добротним» технічним забезпеченням. Трохи далі, прибиваючи мітлами полум’я до землі, з останніх сил боролися з вогнем, що з великою швидкістю просувався на села, чоловік і дружина — Василь та Людмила Ревко. Людмила Андріївна — сільська голова Вершинової Муравійки. Поцікавившись, чому не викликали більше допомоги, отримали відповідь, що майже і не здивувала: «А у Куликівці лише одна машина на весь район, дві інші виїхати не можуть, бо давно несправні». Було зрозуміло, що більше розраховувати на допомогу нізвідки.

Найбільшим ускладненням у роботі трактора була суха земля — на глибину аж 60 см. Поле заросло кущами і деревами, було неораним, мабуть, років з 20. Але досвід і практика робить своє, і тракторист Володимир Пугач усе-таки зміг задискувати поле у три сліди, чим відрізав просування полум’я до лісу і ближніх сіл. Решту справи зробили пожежні трактори і машини. Близько 22-ої години вечора стомлені, обпалені, але щасливі люди, що разом перемогли біду, подякувавши один одному, пішли по домівках.

Віктор Леонідович подякував особисто всім механізаторам: Пугачу Володимиру Володимировичу, Корявцю Миколі Федоровичу, Шульзі Василю Петровичу, Марущенку Миколі Васильовичу, Глузду Андрію Миколайовичу, Лазарю Петру Вікторовичу, пожежникам, сільському голові Наталії Андріївні Ревко та її чоловіку Василю Ревку.

Прокоментувати ситуацію ми попросили Віктора Леонідовича Лазара. «Я ще з дитинства пам’ятаю, коли в селі траплялася пожежа — всі люди, як один, бігли на допомогу один одному, щоб врятувати свого односельця. І бігли не просто, вибачте, очі погріти, а хто з чим: з відром, лопатою, сокирою, драбиною і т.д. Бо на воротах у кожному дворі було намальовано те знаряддя, з яким господар мусив бігти на місце пожежі. А що сталося сьогодні з нами, українцями, коли на порятунок своєї громади вийшла лише одна, але, як виявилося, мужня жінка — Людмила Андріївна Ревко, сільська голова. Дякувати Богу, що в неї підтримка надійна — чоловік Василь Ревко, який був поряд і допомагав. Працівники «Вималу», молодці, взяли на себе ініціативу і, за 5 хвилин заправивши пожежну машину, почали гасити пожежу. Пізніше під’їхала пожежна машина ГАЗ-66 із сусіднього села Горбове, в якій був лише один водій, що спокійним тоном попросив собі підмогу, пояснивши, що сам нічого не зробить. Помічником швиденько зголосився бути Василь Ревко. Вже 4 спеціальні одиниці техніки боролися з полум’ям, але воно знову і знову загоралося. Темніло, наближалася ніч. І лише з появою на полі потужного трактора, якого прислав мій син Олександр зі свого підприємства, зрозуміли: пожежу подолаємо.

Знаю, що майже в кожному селі є понад 50, а то й більше тракторів і плугів, і якщо хоча б 10% цього потенціалу було б задіяно на запобігання пожеж, таких ситуацій у нас би не траплялося.

Розумію, що у нашій державі повністю знищене самоврядування. Я також знаю, що у підпорядкуванні сільських рад залишилися лише печатка і прапор. Наші мудрі великі законодавці та правителі всіх кольорів вигребли із сільських громад усе: гроші, повноваження, права, залишили тільки обов’язки. Особисто я сказав про це Голові Верховної Ради Рибаку, котрий ніяк на це не прореагував. Щодо мого письмового звернення, яке вручив йому особисто, я отримав стандартну відписку.

Шановні політики і керівники країни, мені з великим задоволенням хотілося б побачити вас на місці цієї пожежі, а ще більше — на місці цієї мужньої сільської голови».

Вже коли я закінчувала працювати над статтею, мені подзвонила сільська голова Бакланової Муравійки — Притиковська Наталія Володимирівна. Виявляється, 16 липня пожежа була і в її селі. З великою швидкістю насувалася від залізничної дороги в напрямку села. І найперше вона зателефонувала до Олександра Вікторовича Лазаря. Він заспокоїв її, повідомивши, що вже відправляє свою техніку і людей. Тут лихо вдалося приборкати швидше — протягом двох годин.

 

Ірина БРАЖЕНКО, газета "Сіверщина".

 

 

Розроблено ТОВ "СОТА ЛАБС"