«Пани» спали, а слуги опівночі землю продавали


 

Потемки й першу «шлюбну» ніч «гуляли» одностатеві лідери

 

Всесвітньовідомий лауреат Нобелівської премії з фізики Альберт Ейнштейн прославився і філософськими відкриттями. Одне процитую: «Люди, яким приносить задоволення марширувати під звуки маршу, отримали головний мозок дарма, вони цілком могли б обійтися лише спинним».

Сказано це давно, але як влучно й про українських, «незалежно-патріотичних» керманичів! Про брехливих євроінтегрантів, які протягом шести останніх років безупинно горлопанять, що ведуть українське суспільство європейським шляхом до земного раю, від якого найбільш обмануті тепер назад тікають. Але ті, хто виштовхнув їх з країни, досі мають немалу підтримку від продажного активу, проститутної обслуги і навіть частини простолюду. Їхні очі настільки засліплені європерспективою, задобреною подачками хазяїв, що не бачать очевидного: «Де багато крику і брехні, там мало роботи». Та революційному активу і не потрібна відповідальна робота. Куди легше й вигідніше для них марширувати колоною з лідерами під патріотичний марш і європейські та американські накази, обходячись лише широкими спинами.

Такою суспільною ситуацією легко скористалися приватизатори промислової економіки, потім поступово, без ніякого спротиву селян, сформувалися агрохолдинги з сотнями тисяч гектарів землі, «підживленої» іноземним капіталом.

Нарешті західні й заокеанські хазяї включили свій марш на повну котушку: пора виставляти українську земельку на панель. Виконувати давню їхню мрію доручили молодій команді, в якій думати взагалі протипоказано, – вони слуги. Що їм робити – зарубіжні «партнери» накажуть через своїх «зе-смотрящих».

Не інакше, як саме зарубіжні «оркестранти» благословили й оту першу шлюбну ніч по-європейськи між трьома одностатевими лідерами. А ті через пандемію не стали довго ніжитися між собою, а дружно накинулися опівночі на вірусом паралізовану Україну й жорстоко поглумилися над нею, й Землю-Матінку виставили на торги. А своїх «панів» і цього разу дурманом напоїли, щоб всю ніч дрихли без задніх ніг.

Ні, я не проти тісної співпраці з європейськими і американськими партнерами. Оскільки наше господарство впродовж тридцяти років успішно співпрацює з їхніми провідними фірмами, передусім зі США. Але щоб добиватися від цього партнерства європейських результатів для нашого виробництва, треба розраховувати лише на власний розум. Адже в народі здавна помічено, що у сусіда ума не позичиш.

Не проти я й ринкового обігу землі, але цивілізованого, не того, за який проголосували глухої ночі «молодята» – політичні «збоченці» із своїми «весільними» друзями.

Скажіть, в якій цивілізованій країні світу можуть розраховувати на політичну перспективу такі політичні «молодожони»?

Кандидат у президенти Володимир Зеленський говорив, що заради встановлення миру в Україні він готовий зустрічатися й домовлятися ледь не із самим Чортом. А стосовно Порошенка – він його вирок.

Що тепер побачили? Миру як не було, так і немає, президент швидко забув про свої обіцянки і продовжує лінію попередника. А стосовно оголошення вироку Порошенку – взагалі вершина політичного і морального цинізму, послідовності Іуди.

Наново окрилений фігурант кримінальних справ Петро Порошенко не злазить з екранів вірнопідданих йому телестудій, заявляючи гордовито, мовляв, «Слуги народу» підтримали його поправку в законі – продаж земель державної і комунальної власності відкладається.

Слава Порошенку? Але на чиє благо він здійснив «подвиг»? Відповідь почну народною приказкою: «Радив слугам раду, а кулак держав іззаду». Від опівнічного «шлюбу» він виграє в кримінальному переслідуванні і в політичному рейтингу, на відміну від «найбільш запеклого» зе-ворога.

А що матиме народ від «шлюбної» угоди лідерів «совісті нації»? Землі державної і комунальної власності (більше 10 мільйонів гектарів) орендують здебільшого великі агрохолдинги за низьку орендну плату, від чого багато втрачають місцеві бюджети. Відомі численні приклади й того, як неефективно розпоряджаються комунальною землею самі громади, роздерибанюючи її «своїм людям». Причому не для організації сімейного чи просто фермерського господарства, а для передачі її в оренду «своїм» орендарям. Від цих схем теж багато недоодержують місцеві бюджети. Коли ж дійде черга до продажу цих земель на ринку, держава може опинитися перед фактом, що й продавати нічого – ця земля буде в руках земельних шулерів. І не держава, не громади, а ділки на ній добряче зароблять. Як добряче заробляли на купівлі-продажу прав на оренду земельних паїв.

Існує ще одна загадка від Порошенкової перемоги в ході голосування за дерибанний земельний закон. Які землі купуватимуть фізичні особи по сто гектарів у одні руки? Адже практично всі земельні паї у когось в оренді. Переважне право їхнього викупу мають орендатори, але до 1 січня 2024 року – лише фізичні особи. Скільки набереться таких грошовитих фізичних осіб, які зможуть конкурувати з підставними фізичними особами агрохолдингів? До того ж, опівнічні «весільні» земельні шахраї заклали в закон і таку норму: орендар може передати право на покупку землі другій особі, завчасно попередивши про це власників земельних паїв.

Нагадаю, що саме за схемою продажу права на оренду земельних паїв створені великі агрохолдинги із земельними банками аж до 700 тисяч гектарів, здебільшого з іноземними «інвестиціями». Тепер узаконена схема скуповування українських земель тими ж агрохолдингами. І ніякий стогектарний фермер не складе їм конкуренції. Боюся, навіть фермери, котрі нині працюють змушені будуть продати свою землю.

Ще на одному витягу з прийнятого потемну закону зупинюся: «Банки можуть стати власниками землі в рамках стягнення застави, але зобов’язані протягом двох років продати цю землю».

З одного разу вгадайте: власниками чиєї заставної землі ставатимуть банки? І кому вони потім продаватимуть свою землю? Щасливим селянам?

Одним словом, опівнічні іуди запустили небувалу Батьківщинопродажну аферу, від якої увесь цивілізованій світ дивуватиметься і реготатиме з того, як українські «патріотичні» дурні своїм дуром дуріють.

 

Чорну душу милом не відмиєш

 

Велика армія гранітоїдів кинулася обіляти своїх благодійників від вікової ганьби, пояснюючи блага для народу від їхніх злочинних земельних законів. Вони чи то дурня валяють, чи клепок не вистачає, щоб усвідомити народну мудрість: чорну душу й з милом не відмиєш. Не допоможуть і брехливі гарні лозунги й пояснення недолугих експертів. Одне з найбільш ходових: орендар не дбає про якість землі, а власник буде дбати. На такі «умовивихи» спроможні круглі неуки, якщо не ідіоти. Незалежно від того, якої висоти навчальний заклад закінчили. Ще в ХIХ столітті один літературний класик помітив: університет розвиває всі здібності, у тому числі й дурість. У наші ж дні від багатьох власників євродипломів дурість, замішана на ідіотії, гірською річкою вирує. Особливо коли такі експерти сидять перед об’єктивами в телестудіях. Вони всіх телеглядачів міряють по собі, у їхні безмозкі голови не закрадається думка, що по той бік екрана є люди, які керуються давньою селянською мудрістю: «Земля – як тарілка: що в неї покладеш, те й візьмеш».

Часто чую з телеекранів про виснажування землі кукурудзою чи іншою культурою. Скажіть, як можна, виснажуючи землю, одержувати з року в рік високі врожаї? Причому десятиліттями на одних і тих же полях? Тому й цю маячню можна почути хіба що в Україні. У цивілізованих країнах запроваджені однакові вимоги до дбайливого й високоефективного господарювання на землі – власній чи орендованій. Однакові для всіх сільгоспвиробників прискіпливий контроль і сувора відповідальність за недотримання земельного законодавства.

Думаю, відмінність у ставленні до землі між нашими «слугами» і європейцями та американцями, у головному: «партнери» мізки одержали від Всевишнього недарма. Тож вони швидко усвідомили і запустили розумну процедуру скуповування приватної землі у державну власність, і обов’язково у тих землевласників, у яких немає ні відповідних знань, ні досвіду розумно господарювати на землі. В результаті державні скарбниці щороку поповнюються великою земельною рентою від зданих в оренду державних земель, і державним службам легше контролювати якість і ефективність орендованих земель.

Наші ж «слуги» аргументують необхідність ринку землі фразою дебільного ґатунку: власник землі повинен мати право на її продаж, як на продаж автомашини, квартири… Можна погодитись з цим «геніальним» доводом. От тільки у нормальних країнах існує велика різниця у праві продажу автомашини і землі. Автівку можеш продати будь-кому, а землю – передусім державі або давно перевіреному успішному землевласнику. В українському законодавстві ці норми не передбачені ні для фізичних, ні для юридичних осіб, ні для банків. Гребонув земельку за безцінь – і торгуй нею направо й наліво, «слуги народу» надали таке право.

Невже наші зелені керманичі так глибоко втовкмачили у свої бездумні голови, що вони розумніші за керманичів Німеччини, Великобританії, Ізраїлю, Франції та цілої низки інших успішних країн, де хіба що пацієнту божевільні спаде на думку ототожнити землю з таким товаром, як автомашина.

Про «спинний» рівень розуму наших управителів свідчать «грандіозні» плани. «Ми почнемо з консультацій з аграрниками і створимо спеціальну робочу групу з імплементації цього закону, – заявив найновіший профільний міністр Ігор Петрашко. – Головне завдання – підготуватися до відкриття ринку землі і створити необхідні умови для того, щоб фермер одержав доступ до кредитних ресурсів, і запровадити такі правила гри, які б дозволили створити нові робочі місця на землі і розвитися аграрному сектору».

Міністр з базовим дипломом бакалавра Львівського політехнічного інституту встиг попрацювати консультантом в приватних фірмах, а перед міністерською посадою – в аграрному холдингу Олега Бахматюка, – не спромігся навіть прикрасити свої програмні гасла свіжішими, «європизованими» словами, замінивши ними давно заяложені до блиску. Або якщо вже повторив обіцянки попередників про створення нових робочих місць на землі, то хоча б щось нове набрехав.

Хоча можна міністру й поспівчувати: на посаді консультанта він не створював нові робочі місця на землі, тож і щось збрехати про це не так просто. А недолугими поясненнями його попередники достатньо насмішили народ.

Та й голова нового міністра не зовсім безклепкова, і очі він має, якими дивився на фермерство в Європі з їхніми державними дотаціями й кредитуванням за мізерні відсотки. Бачив мережу сервісних центрів з технікою, ремонтними базами, елеваторами, переробними підприємствами і кооперативами збуту продукції, із сучасною інфраструктурою…

Хто створить це для новоспечених стогектарних фермерів? Зрештою, більш ніж переконаний: не для розвитку міфічного фермерства посилав на міністерську посаду свого консультанта Ігоря Петрашка власник одного з найбільших агрохолдингів (за півмільйона гектарів землі) Олег Бахматюк, успішний нафтогазовий гравець і банкір. Він зараз в Австрії сидить, але в Україні є кому подбати, щоб його земельний банк не розірвали на стогектарні ділянки для «голоти».

Не допустять цього й інші агрохолдинги з лантухами українських грошей і зарубіжних валютних «інвестицій». Навіщо тоді так безбожно дурити людям голови якимись новими правилами гри для розвитку фермерства, створення на землі нових робочих місць і взагалі європейського блага для селян? За які фінансові й матеріальні ресурси створювати той новий комунізм з європейським обличчям? За «доступний кредит» на покупку землі до ста гектарів? Але щоб та земля забуяла щедрими врожаями, потрібно вкласти в неї в рази більше, ніж на її покупку.

В кращому випадку для нового землевласника – перепродати землю агрохолдингу, в гіршому – її забере банк без «навару» для позичальника.

Більшу радість від дикого земельного ринку одержать власники земельних паїв. Але вона буде одноразова, і неодмінно з гірким фіналом. Ну, продадуть землю, як автівку, на щось гроші витратять. А згодом яким словом згадуватимуть їх спадкоємці? А здали б землю в оренду успішному сільгоспвиробнику – і їхні сини-внуки-правнуки одержували б орендну плату, а дехто і сам би став працювати на батьківській землі. На проданих паях такі права втрачаються безповоротно.

Пандемія примусила не одну сотню тисяч українців крильми летіти з єврораю на рідну землю. Задумаймося: чи прийме в обійми чужа українська земля наших спадкоємців, коли й над ними нависне якась загроза десь у чужих краях? Тож перестаньмо марширувати під мекання молодих цапів, щоб не перетворитися остаточно на отару дурних, задиркуватих баранів – народна мудрість вчить.

 

Леонід ЯКОВИШИН, Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля», публіцист

Розроблено ТОВ "СОТА ЛАБС"