Обкрадений, використаний і знову забутий
В листопаді виповнилося 135 років з дня народження винахідника-самородка Якова Рощепія. Правда, на 130-річчя оприлюднений новий день його народження – 26 червня, встановлений за рішенням Бобровицького районного суду на прохання кількох родичів. З якою метою це робилося – тільки їм відомо. 
Бо те, що Рощепій Яків Устимович народився 10 листопада 1879 року, записано в повторному свідоцтві про народження ще коли він був живий, живими були і його дружина Марина Оксентіївна та дочка Марія. Але більш як через півстоліття знайшлися родичі, яким, виявляється, краще відомо, коли народився Яків Устимови.
Втім, головна несправедливість стосовно цієї людини не в даті народження – на 135-річчя забули і про нову, і про офіційну дата. 
Забули й про те, що писали «великі» люди на розцяцькованому плакаті, випущеному з нагоди 130-ї роковини з дня народження винахідника. Більше десяти їхніх портретів там, і всі – із «золотими» словами: «пишаємося тим, що він був українцем», «це гордість нашої нації, нашої України», «своїм природним талантом зробив революцію в автоматичній зброї та сільгосптехніці», «його життєвий і воістину творчий подвиг в ім’я народу України, всієї планети», «примножив інтелектуальні і духовні здобутки українського народу, творчий потенціал чернігівської землі», «зробити все можливе для увіковічення пам’яті про тих людей, які своїм життєвим шляхом, своїми винаходами доводили, що українці є найгеніальнішою, наймогутнішою нацією в світі».
Насправді вийшло так, що той плакат випущений передусім для піару авторів тих «крилатих» слів та самих родичів винахідника. Продемонстрували навіть свої низькопробні поетичні «здібності». Помістили на плакаті і лист тодішнього голови Верховної Ради України Володимира Литвина, адресований одному з родичів Рощепія. Там були конкретні обіцянки: «Я звернувся до уряду з проханням вжити дієвих заходів з підготовки та проведення ювілею, встановити пам’ятник-погруддя Я.У.Рощепію на вулиці, що носить його ім’я у с. Осовець Бобровицького району на Чернігівщині, провести роботи з благоустрою садиби-музею Я.Рощепія, а також перейменувати одну з вулиць у м. Бобровиця. Окрім цього, мною висловлено клопотання, щоб Міністерство транспорту України вирішило питання з будівництвом дороги в рідному селі винахідника».
Відразу варто наголосити, що жодна з тих обіцянок не виконана. 
А стосовно «садиби-музею» - взагалі цинічна брехня, бо тієї «садиби» ніколи не було й немає, хоча на ювілейному плакаті помістили одне фото й підписали: хата батьків( дочки Марії – Авт.) та музей Я.У.Рощепія. Насправді то будинок покійної племінниці Якова Устимовича Марфи Митрофанівни, який повинні були викупити за немалі гроші село чи район, щоб там відкрити музей. Звісно, грошей у бюджеті не найшли та й не придумали, за які кошти утримувати і обладнувати той музей? Та і якими експонатами? Зате інформація про «садибу-музей» «гордості нації» облетіла всю Україну. В якому вигляді той «музей» зараз – видно на фото.
Хоча Яків Устимович беззаперечно заслуговує на безсмертну пам'ять в Україні. Він – визнаний в світі винахідник автоматичної зброї. Проте його винахід були вкрали і продали за кордон ще царські чиновники, потім автора принципу автоматичної зброї «затерли» радянські бюрократи, а винахідники навіть привласнили були чуже. Втім, відомий конструктор зброї Федір Токарєв після війни визнав, що скористався винаходом Рощепія, оскільки «автор кудись зник, а країні треба була автоматична зброя». Тоді й написали про винахідника-самородка центральні ЗМІ: газета «Красная звезда», 
журнал «Огонек», ряд професійних видань. В березні 1951 року Рощепію була призначена персональна пенсія республіканського значення, яку він одержав значно пізніше.
В серпні 1950 року газета «Радянська Україна» надрукувала статтю кореспондента Івана Волошина про винахідника Якова Рощепія, в якій вперше розповідалося й про інший винахід 1924 року – самохідний зерновий комбайн. Яків Устинович навіть виготовив самотужки діючий від пружин макет, що підбирав і обмолочував колоски. Потім цей міні-комбайн «загубився» десь у бюрократичних кабінетах Харкова – колишньої столиці України. А самохідний комбайн в натуральну величину, виготовлений за розробками самородка, з’явився на українських полях в кінці 40-х, але під іншим авторством.
Та не тільки винаходи крали в Рощепія, а й пам'ять про нього. Бум публікацій початку 50-х швидко «пригас», і хоронили в 1958 році єдиного в районі персонального пенсіонера без ніяких особливих почестей.
За чергове відродження пам’яті про видатного земляка взявся в середині 60-х вчитель історії Осовецької школи Михайло Митрофанович Дідик. Він виклопотав з різних друкованих видань і окремих музеїв копії архівних документів про винахідника і на основі їх поставив перед сільрадою питання про присвоєння вулиці в Осовці імені Якова Рощепія. Це був чи не перший в районі випадок, коли вулицю назвали на честь земляка.
А далі – знову забуття. В 1979 році ніде й словом не згадали про 100-річний ювілей з дня народження світового винахідника.
Нову хвилю пам’яті підняла в 1989 році редакція районної газети «Жовтнева зоря». До організації заходу з нагоди 110-річниці з дня народження Якова Рощепія активно долучилася директор Щаснівської школи Тамара Яківна Ющенко з колективом і голова сільської ради Антоніна Олександрівна Коверник. З допомогою колишніх сусідів Рощепіїв була знайдена могила Якова Устиновича, на якій навіть звичайного хреста не було. Учні з вчителями її впорядкували, за кошти сільради і місцевого колгоспу був виготовлений і встановлений пам’ятний знак. Поминали ювіляра в їдальні школи, спогадами і піснями.
До проведення заходу з нагоди 120-річчя з дня народження Якова Устиновича долучилися районна влада, голова місцевого колгоспу Володимир Павленко і … родичі, які 10 років тому не знали навіть, де могила видатного родича. Та реальний внесок у збереження пам’яті про самородка вніс Володимир Олександрович, який організував виготовлення і встановлення на могилі нової гранітної плити, особисто з’їздив у Тулу, де у музеї зброї є великий стенд, присвячений винахіднику Якову Рощепію з України. 
Його портрет поміщений поруч з портретом відомого на весь світ зброяра В.Г.Федорова. Привіз Володимир Павленко з Росії і фотографію першої автоматичної гвинтівки Рощепія. Такого увіковічення пам’яті того, хто «своїм винаходом доводив, що українці є найгеніальніші», в Україні не знайдете. Славу Рощепія дехто використав лише для власного піару, і аж ніяк не для поглиблення пам’яті про нього. Вона по-справжньому живе лише в спогадах односельців, яким пощастило спілкуватися з живим винахідником.
- Нам, хлопчакам, цікаво було бігати до діда Якова, подивитися на його численні механізми, - пригадує настоятель місцевого храму отець Петро. – А взимку, коли бачили, що він прямує до магазину, кидались до нього з санчатами, щоб посадити його і підвезти. Бо дуже важко було йому ходити, він не ступав, а човгав по снігу. І дід Яків не відмовлявся від нашої пропозиції, а нам радісно було покатати такого чоловіка.
- У мене перед очима й досі згорблений силует видатного сусіда, - добавляє до розповіді батюшки його рідна сестра Ольга Прокопівна. – Він ходив, здається, постійно із складеними за спиною руками, і щось про себе мугикав. Весь час був чимось заклопотаний. Але ніколи не бачила його сердитим. До нього й колядників найбільше бігало, щедро нас пригощали в його хаті. Присутня була й дитяча гордість, що живу по-сусідству з таким відомим односельцем.
Дуже мало залишилося в живих людей, що мали нагоду спілкуватися з земляком, винаходи якого золотими літерами вписані в історію. А коли й вони доживуть свій вік? Чи не затреться в нашій пам’яті ім’я того, ким мають гордитися всі наступні покоління? Он на гранітній плиті, що на його могилі, вже зникло багато літер…
Григорій Войток
