Неперевершені заручники ідеалізації
Ідеалізація – мислене конструювання понять про об’єкти, процеси і явища, які насправді не існують, але для яких є прообрази в реальному світі.
Наше господарство успішно відпрацювало і цей, надто складний за кліматичними умовами, хліборобський рік. Особливо багато клопотів завдала осінь. Давно не пам’ятаю, щоб завершували збирання кукурудзи в таку негоду, як цього року. Але впоралися, ще й оранку завершили до морозів, а торік не встигли зорати аж шість тисяч гектарів. Довелося весною надолужувати, коли день рік годує.
Звісно, в кожній трудовій перемозі головними є трудівники. Та завжди треба пам’ятати і про інше, не менш важливе – техніку. Цього року додатково придбали 14 нових тракторів і 12 комбайнів класу «Джон Дір». Тож за день кукурудзу обмолочували на 800-1100 гектарах, вслід подрібнювали стебла кукурудзи й приорювали. Ці рослинні рештки перетворюються в землі на органічні добрива. Внесли й мінеральну поживу – безводний аміак. Тобто, не лише вчасно завершили головні для нас жнива (кукурудзяні), а й заклали міцний фундамент під урожай наступного року.
Люди старшого покоління можуть зауважити мені, що останнє речення запозичив у журналістів радянського періоду, які полюбляли «штампи»: «битва за врожай», «міцна основа під майбутній врожай» тощо. І таке зауваження, якщо буде, не безпідставне, оскільки сучасні засоби масової інформації так не пишуть. Можливо, й тому, що у віджилих «штампах» було багато ідеалізму, і оті загальносоюзні «битви за врожай» ледь не довели до нового голодомору, вже талони на купівлю найнеобхідніших продуктів почали вводити.
Хтось може сказати, що зараз у магазинах усього повно і без «битви за врожай». Та ніколи не погоджуся з такою «правдою». Бо вона теж ідеалізована, але вже не радянською ідеологією, а «європейською». Проте в обох випадках беззмінними залишаються заручники ідеалізму – прості люди. Колись вони, запаморочені масивною більшовицькою пропагандою і обіцянкою комуністичного раю, намагалися не помічати ГУЛАГів, страшних репресій і колгоспної кріпаччини, а тепер на шляху до «європейського щастя» сьогоднішнє активне покоління не бачить нужденних, які недоїдають і не мають можливості вчасно одержати медичну допомогу. Таких з кожним днем більшає тисячами, бо людське проживання на нашій багатющій землі стрімко дорожчає. Зате Україна впевнено лідирує в світі з корупції, організованої злочинності, офшоризації капіталу, нищення вітчизняної економіки і недолугих реформ.
Помінялися й журналістські «штампи»: замість радянських «битви за врожай і рекордні показники в промисловості», у моду увійшло «дайте!», «Євросоюз і США мусять нам допомогти», «все – для антикорупційників і армії», «затягнути паски», «а ти – волонтер?» та багато іншого, не пов’язаного з виробництвом. Справді, навіщо щось виробляти, коли Європа нагодує і вдягне. І кредитів підкине.
Не всім те доступне, передусім пенсіонерам. Нехай вибачають – з Росією воюємо! А що не стільки воюємо, як торгує й наживається еліта, – то все вигадки «агентів Кремля». Люстрований уряд он як господарює: зібраного біля хат зерна «наважили» майже 14 мільйонів тонн – четверту частину загального валу. Безробітних поменшало на 11 відсотків, вакансій маємо майже мільйон…
Хто повірить в такий статистичний маразм? Може, його жертви – простий народ? Але якби вірив, то вдома б шукав ті вакансії і не виїжджав би за кордон на будь-яку роботу. Та й з брехливої інформації не бачу, де створено стільки робочих місць. Хоча твердо знаю, що їх можна створювати – наше господарство це робить. І не тільки наше… Але це, швидше за все, виняток, а не система.
Недавно натрапив на інформацію про те, як родина переселенців одержала від Міжнародної організації допомоги переселенцям 2500 доларів на створення сільськогосподарського бізнесу – вирощування овочів. Невеличка підтримка надійшла й від Міжнародного фонду розвитку овочівництва. Тепер ця родина успішно розвиває свій бізнес, має юридичний захист із-за кордону.
А спробуйте одержати фінансову (безвідкатну) допомогу і відповідний юридичний захист від вітчизняних структур! У відповідь можете почути: війна, Путін не дає жити.
Проривається до народу й інша інформація: шоу-затримання казнокрадів з накраденими мільйонами й мільярдами, про якісь повернення тих мільярдів, і що вже не розкрадаються два річні бюджети, які, мовляв, розкрадалися щороку при Януковичу. От тільки не пишуть, де ті «збережені» мільярди, в яку економіку чи соціалку вони вкладені, скільки людей вивели із-за межі бідності?
Та продовжу інформацію. Державна фіскальна служба виявила сумнівних операцій на шість мільярдів гривень. 
Нафтогаз заявив, що Україна втратила 150 мільярдів гривень через анулювання трьох нафтогазодобувних ліцензій. Україна втратила 80 відсотків авіатранзиту. Про подібне заявляли й автоперевізники. У Черкасах виробництво хімічної продукції скоротилося на 40 відсотків. Припинив роботу Миколаївський суднобудівний. Новий керівник «Укрзалізниці» відкрито заявив про страшну корупцію в цьому державному відомстві, а як порахувати від неї збитки в гривнях – уявлення не має, але здогадується, що сума буде казкова… За що ж платили мільйонні зарплати польському «реформатору-рок-музиканту», котрий не залізницею керував, а по гастролях їздив та в кабаках просиджував?
Через злочинну недолугість в «Укрзалізниці» страждає й наше господарство. Майже неможливо одержати зерновози за ціною цього державного підприємства, тож вимушені брати їх у новоспечених орендодавців за їхньою ціною – майже у вісім разів вищою.
До речі, якось прочитав черговий піар Генерального прокурора Юрія Луценка: націоналізували тисячу вагонів Російської залізниці. Недавно й нам поставили під завантаження зелененькі зерновози РЖД, але не від «Укрзалізниці», а від орендодавця. Така ото «націоналізація»!
Повідомлення про злочинний безлад в країні вже не шокують людей. Та й затінюються вони новітньою ідеалізацією, тупими версіями стосовно звільнення Донбасу й Криму, дебільними порадами європейцям і американцям, як вони повинні допомагати Україні.
Дорадилися, що перегризлися з усіма сусідами – Польщею, Угорщиною, Румунією, добралися й до Білорусі. А експерти заявили, що через таку риторику у зовнішній політиці знижується підтримка України від країн Євросоюзу з виділення траншів.
За своє довге життя вже стільки всього надивився, пережив стільки державної ідіотії, що пора б уже акліматизуватися і в новому «дурдомі» з євроідеалізмом. Але не можу. Вірніше, не дають.
Днями до мене надійшло прохання, щоб наше господарство взяло на зарплату листонош Бобровицького району, бо вони написали заяви на звільнення. Причина – скоротили робочі години до зарплати в 600 гривень на місяць. І це після того, як в Україні затвердили мінімалку 3200 гривень, про що тепер безперестанку лементують урядовці й «захисники народу»! Вони безперестанку піаряться, а по зарплату люди йдуть до «Землі і волі», навіть листоноші. А чому не до свого київського начальника, в якого зарплата в… 600 разів вища, ніж у листоноші? У його заступників, обласних керівників – вища в 500-300 разів. Як таке назвати – придумайте самі, у мене літературних слів бракує.
Наше господарство в цьому році виробило продукції десь на півтора мільярда гривень. З одержаної виручки своїм трудівникам платимо, вважаю, нормальну зарплату, в новому році знову підвищимо. Подвоюємо орендну плату, значно збільшуємо бюджетні відрахування. Десятки мільйонів вкладаємо в ремонт доріг, житлове та соціальне будівництво, надаємо допомогу нужденним людям, школам, садкам, медичним закладам. А яка соціальна відповідальність Укрпошти перед державою і громадами, які свого часу спорудили пошті всю інфраструктуру – 12800 об’єктів нерухомості, майже половину – у власності, решту орендують по гривні за рік? Що добавили до цього нові керівники в Києві і по областях, за які здобутки заслужили європейські зарплати?
Такі запитання варто б поставити й «Нафтогазу», де зарплата керівника становить два мільйони на місяць, а недавно ще й премію собі виписав – 19 мільйонів. Він що – спорудив нове високорентабельне підприємство з тисячами нових робочих місць, забезпечує трудівників високою зарплатою, а бюджет – додатковими багатомільйонними бюджетними внесками? Чи з приходом «золотого» керівника знизилася ціна на газ для населення?
«Ні!» й сто разів «Ні!»! Просто біля державного золотого корита поставили нового «смотрящого». Про це не я один пишу, але наші здивування й 
занепокоєння десь губляться. Народу теж, помічаю, більше до вподоби телевізійні шоу-картинки з бійками депутатів та «викривальним» піаром політиків, ніж власна конституційна участь в управлінні державою. Про ті телевізійні окозамилювальні картинки так сказала лауреат Нобелівської премії, письменниця українсько-білоруської крові, автор відомої на весь світ книги «У війни не жіноче обличчя» Світлана Алєксієвич: «Я не колекціоную жахів, це є у телевізорі, з розуму можна зійти».
Це сказала жінка-письменник, яка разом зі своїми літературними героями пережила всі страхіття війни, справжні, не загорнуті в літературу. Але виявляється, що жахи творяться не тільки на фронті: кожного дня вбивають, підривають, ріжуть, з балконів викидають, ґвалтують, грабують, на дорогах розбиваються, на сході країни гинуть, з життям покінчують… А ще: газ подорожчав на 647 відсотків, електроенергія – на 246-409, вода – в чотири рази, пальне – вдвічі, продукти харчування, різні послуги, промтовари, побутова техніка – теж у рази. А зарплати й пенсії навпаки – за валютним курсом скотилися донизу.
На фоні таких жахів все більших обертів набирає «декомунізована» ідеалізація. Я б сказав, вона гірша, ніж її «червона» сестра. Та хоч не забувала людину праці, навіть прославляла її, а сучасна – взагалі не вкладається в здоровий глузд. Мало їй криміналу, так ще вдається до гніту, відкритого глузування й цинізму.
Взяти хоча б оту пенсійну реформу з розпіареним підвищенням пенсій. Мільйонам пенсіонерів плюнули в душу отим підвищенням від 30 до 150 гривень – не кожному вистачить такої добавки на кілограм м’яса.
У селах люди мають земельні паї, отже й додатковий дохід від оренди. Та з кожним днем все більше з’являється державних і політичних баришників, які хочуть відібрати в селян і цей стабільний дохід, видуривши в них земельку-годувальницю за копійки, а потім перепродати іноземцям за мільйони. І знову на передній план випливає ота, будь вона неладна, невмируща ідеалізація. А по-простому – задурманення голови і замилювання очей.
Раніше вже розтовкмачував це на прикладах земельної політики в країнах світу з найефективнішою економікою. Результати роботи нашого господарства засвідчують, що можна й без продажу землі ефективно працювати, забезпечуючи добробут працівникам та пайовикам, з року в рік збільшувати поповнення бюджету та іншої соціальної відповідальності. І це підтверджують зарубіжні гості, які частенько в нас бувають. Але якщо в державі немає розумної програми розвитку сільськогосподарського виробництва, відсутня державницька земельна стратегія, то ніякий здоровий глузд не зупинить наміри ідіотів продати найголовніше – землю.
Взагалі, коли ближче придивитися до всього безглуздого, що твориться в нашому суспільстві, то справді можна з глузду з’їхати. Або, як кажуть, і жити не хочеться. Але, подумавши, то не варто у відчай впадати – виживає ж якось наш багатостраждальний народ і за межею бідності, куди його віднесли зарубіжні експерти! Та й сам не стою осторонь – допомагаю багатьом людям нормально жити. Без моєї участі їм важче буде навіть виживати. Тож і рук не опускаю, і з безладом в державі намагаюсь боротися – словом. Знаю, що багато хто належно його сприймає та й своє розумне слово добавляє. Дивись, і прозріємо гуртом!
Леонід ЯКОВИШИН, Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля»
