«Назустріч сонечку» з …  добротою в дитячому сердечку

         Нову збірочку оповідань для діток «Назустріч сонечку» одержав з рук авторки, талановитої й справді народної поетеси, дружелюбної землячки Тетяни Череп-Пероганич. І не одну книжечку, а відразу п’ять – для кожного з моїх внучат.    Та першим читачем став сам.

         Не  братимуся за  читацько-літературний  аналіз оповідань,  рецензію  фахове написала Ольга Рєпіна, а зупинюся, вважаю,  на важливішому - моральній  новизні в стилі дитячої  літератури, в її ідейно-художній своєрідності.

         Колись на якій літературі батьки виховували дітей? Звісно,  передусім на добрих казках. Читали вдома й в школі вивчали «моральні» оповідання класичних письменників. Але все те написане на повчальних прикладах, можливо, й  «прототипних», але сторонніх, чужих. Навіть в автобіографічних творах літератори,  погодьтеся,  не рвуться повчати  читачів моралі  на прикладах своєї анти моралі. А щоб виставляти на суд широкої спільноти  негарні вчинки своїх чад – більше з розряду казок. Адже їхні діти – генії,  високоморальні, з памперсів усе нальоту  схоплюють! Колись казали  – з колиски, з пелюшок…

         Таня Череп-Пероганич виховує  й «шліфує»  дитячу мораль через душу й серце свого Богданчика, не соромиться витягувати на поверхню, може, й на єхидний осуд,  негарні вчинки рідного синочка, навіть його пориви дитячої бездушності, заодно розповідає, як вона, мати, та інші дорослі члени родини, допомагають дитині позбутися того негативу. І роблять це вміло, без крикливо-зверхньої  нотації.

         Вважаю, цей повчальний приклад надто важливий і для дорослої читацької аудиторії. Навіть важливіший, ніж для дитячого середовища. Бо діти, як гумки, вбирають   в себе весь дорослий негатив. І аж ніяк не тільки в родинах, а навіть передусім у елітних та народних масах.  Гидотного негатива вже стільки в нашому «євроочамрованому» суспільстві, що навіть  дітки змушені встрявати в  боротьбу  з тим злом.   Ці факти проглядаються  в оповіданнях талановитої поетеси. Сподіваюся, вона продовжить і поглибить цю тему в наступних творах. Подаю й підказки.

         Трирічний внучок приїхав з Києва у гості. Гуляючи зі мною під нашим багатоповерховим будинком, помітив  на асфальтівці масляну пляму. Запитав, чи не моя автомашина «наслідила»?  Я відповів, що не моя. Але внучок все-одно пішов з іграшковими  відерцем й лопаткою до купки з піском й за кілька «ходок» звідти засипав пляму. Ще одне його «не дитяче» захоплення: на дитячих майданчиках збирає лопатко у відеречко недопалки, щоб потім віднести їх у смітник. І це повністю  його ініціатива, без ніякої підказки.  А недавно, уже на рік старший, й таке видав на одну мою дію: діду, треба головою думати. Нерідко по-дорослому приймають рішення та кидають репліки  й інші, меншенькі внучата.

         В одній з публікацій Таня Павлівна дещо здивовано написала, що знайомі  батьки призналися, з яким захопленням самі прочитали її дитячі оповідання. Думаю, не випадково, виходячи з тематики  нових книжок для дорослих.   В яких, з одного боку,  залякування колишніми голодоморами та репресіями, а з  іншого – героїзація історичних постатей, в черговий  раз «переосмислених». Наскільки моральнішим, відповідальнішим та  добрішим стає сучасне суспільство від такої, обмежено-«модної» літературної тематики?    Тому й дорослі падкі на дитячу літературу від Тетяни Череп-Пероганич, в тому числі й для себе. Бо  така література спонукає головою думати й з добротою в серці йти назустріч сонечку. Як отой Богданчик  з оповідання «Назустріч сонечку» однойменної книжечки для дітей Тетяни Череп-Пероганич.

         Заодно читайте й рецензію Ольги Рєпіної.

Григорій Войток

 

Рецензія Ольги Рєпіної на книжку Тетяни Череп-Пероганич «Назустріч сонечку»

 

НЕНАВ'ЯЗЛИВА ДИДАКТИЧНІСТЬ ІСТИННОЇ ЛЮБОВІ

Тетяна Череп-Пероганич. Назустріч сонечку. — Житомир : Книжкова друкарня «БукДрук» (видавець Євенок О.О.), 2017. 24 с., з іл.

«Потрібно робити так, як потрібно,
а як не потрібно – робити не потрібно»

Вінні Пух

Не перший раз бачу, що письменниця пише оповідання для дітей, враховуючи свій досвід бути матусею. Та й не може бути по-іншому в українських матусь-письменниць, які до безтями люблять своїх діточок! Тому записують, запамятовують, не пропускаючи повз вуха та пам'яті вислови і міркування малюків. У звичайній сім'ї батьки можуть посміятися над витівками своєї малечі, розказати родичам, сусідам. Не так у родині письменницькій. Тут не просто запам'ятовують, що сказала або зробила дитина, а переносять це на папір, ілюструють, видають книжки, надаючи можливість іншим батькам використовувати їхні педагогічні знахідки.

Тетяна Череп-Пероганич у новій книзі для дітлахів «Назустріч сонечку» розповідає добрі історії з позитивним закінченням, у яких багато рефлексій, сенсів та дидактики. Все це не є занудливо незрозумілим, хоча базується на знайомстві читацької аудиторії зі злободенними явищами та особливостями життя української родини та малюка, який пізнає світ. Автор не чурається виписати у своїх оповідках і соціальні проблеми, з якими стикається малеча, коли починає свою соціалізацію через поїздки у транспорті, зустріч зі старенькими, необхідність товаришувати та ділитися тим, що маєш.

Кожна історія, описана авторкою, має певний психологічний «колір», у який вона «фарбує» настрій читача: філософсько-розсудливий, спокійний, виважений тон спілкування із дитиною, тон поваги, розуміння мотивацій та бажань дитини – це дорого коштує у наш час.

До того ж авторка, у діалогах розбираючи поведінку хлопчика, фактично допомагає йому самостійно вирішити складні життєві питання. А це і є так звана, нелюбима нами дидактика, що призвана відповісти на питання «Як вчити і яким речам конкретно?» Взагалі, дидактика є розділом педагогіки й розкриває закономірності засвоєння знань, умінь, навичок. Це якщо коротко. Написала «нелюбима нами» та зупинилась. Відомо, що зайва дидактика не йде на користь художності: в кращих творах для дітей мораль, як у народних казках, «ніде відкрито не висловлюється, але випливає з самої тканини розповіді» (В.Пропп). Дійсно, я небагато бачила батьків, які згодні з дидактикою у навчанні. 

Розмірковуючи про своїх діточок, батьки часто-густо думають, що їхнє дитятко не менше за генія та всі знання схопить зльоту. Тому дидактика хай проходить повз нього. Але… без неї все ж таки ніяк. Згодна, що деякі дитячі тексти у дидактичності, як то кажуть, перегинають палицю. Але й vice versa теж не приймаю: коли тексти для дітей – це суцільні плуталки та безрефлексійна «куча-мала».Тому наголошую: авторці книги «Назустріч сонечку» вдалося уникнути відвертого дидактизму й майстерно спрямувати увагу маленького слухача на розвиток взаємин героїв її творів, побудованих на повазі до кожної особистості.Знаю Тетяну Череп-Пероганич як талановитого поета, тому не здивована ігровою материнською поетикою її тексту для дітей, яка дозволяє на рівні не повчальному, але особисто-сприйнятливому вести живий діалог з цільовою аудиторією книги – дітьми та їх батьками.«– Богданчику, а що ж там у твоїй торбинці, – звернулася вихователька. – Будемо друзів пригощати?– Не хочу, – міцно притис хлопчик повний пакунок смакоти до грудей. – Це моя мама пекла.

– Звичайно, твоя. Для того, щоб ти всіх пригостив. Інші ж дітки поділяться з тобою тим, що приготували у них вдома.

Умовити хлопчика не вдавалося. Тоді Марія Іванівна, всадовивши усіх за один довгий стіл, розділила випічку, розлила компоти. Але біля Богдана, окрім його трубочок нічого не поставила. Не відразу й зрозумів, чого так. Та дітвора видко поділилася з товаришем наїдками. І вже потому він дозволив виховательці розпорядитися його печивом.

Коли мама по обіді зайшла за Богданом, то, звісно, дізналася й про те, що трапилося. Дорогою стали говорити, що він зробив не так.

– Це, синку, ще одна корисна річ, яку потрібно знати, – не будь жадібним.

Наступного дня, йдучи у дитсадочок, Богдан попросив купити

багато цукерок.

– Навіщо тобі? – запитала ненька. – Свято минуло.

– Все одно хочу ще раз пригостити друзів».

(Тетяна Череп-Пероганич, « Назустріч сонечку»)

Чого немає в оповідках – так це заздалегідь сформованої думки. Матуся не надає синові поради, а тільки наводить – як пунктиром намічає – схему поведінки, до якої хлопчик, як би мовити, приходить самостійно. Житєвість епізодів, які проживає малюк та його родина, є впізнаними кожною родиною. І це важливо: надати можливість батькам та діткам зрозуміти, що щастя різних сімей таке схоже, тільки нюанси різні, й індентифікувати себе як щасливу родину, де, втім, все ж вчать дитину завжди думати про наслідки.

«Братик лагодив комп’ютери та відніс до ремонтної майстерні фотоапарат. Мама ж відмивала зайчика, стіни і Богданчика. Іграшку врятувати, на жаль, не вдалося, а от сам Богдась із наполовину пофарбованим волоссям і справді, аж до візиту в перукарню, був схожим на маленьку білочку.

Мама того вечора, вкладаючи синочка спати, не співала колисанку, а довго-довго розповідала про те, як не просто бути в маленькому віці слухняним, але намагатися варто:

– Завжди думай про наслідки. Це важливо!»

(Тетяна Череп-Пероганич, « Назустріч сонечку»)

У даному випадку, маленький хлопчик, як головний герой, є прикладом для поведінки через розмірковування та ненав`язливе навчання, формування перших уявлень про етичні категорії та систему цінностей, материнську поетику, що служить для втілення головного задуму автора – показати роль матері та сім`ї у виховання справжнього характеру, який має свій шлях у  просторі майбутнього життя.

Думаю, що книга знайде свого читача, й причина такої популярності – чесне обговорення з дитиною за допомогою персонажів реальних проблем дорослішання.

Ольга Рєпіна
м. Дніпро

 

Розроблено ТОВ "СОТА ЛАБС"