marg43le="line-height: 20.8px;">Мурашки бігають по спинах простолюду, але не добігають совісті  «вождів»

               Мастаки на окозамилювальні сенсації

Випадково натрапив на «новину тижня»: у пасажирів електрички Ніжин-Чернігів мурашки бігали по спинах, коли група молоді  співала молитву до України.

         Така відео-картинка  потрібна для інформаційного простору хоча б для того, щоб дорослі побачили, як діти сердечніше, ніж вони, вболівають за долю Вітчизни. Але від цього усвідомлення оті мурашки мали б бігати передусім по совісті наших керманичів і крикливих  політиків. Щоб їх у пекельний піт кидало від думок – яку долю вони готують отим діткам по закінченню ними школи і певного фахового закладу? Який «шлях широкий» простеле перед ними та, на  яку вони по електричках моляться?

         Мій гнітючий настрій  спричинений ще й суспільним баченням, яке формують  місцеві засоби масової інформації. Скажімо, в Укрнетівській  добірці новин з Чернігівської області від 23 листопада серед 140 повідомлень звернув увагу  на спів діток в електричці та   на  єдину   інформацію зі сфери економіки. Вона справді болюча: за рік з лісів нашої області вирізають півтора мільйона кубів ділової деревини, в тому числі майже мільйон – державними лісовими підприємствами, а переробкою   цінної сировини зайнята невелика кількість працівників. Тобто,  спиляний ліс реалізується за кордон у кругляку.

Цією  інформацією поділився  з журналістами    начальник Головного управління лісового і мисливського господарства області Андрій Пивовар, який наголосив   ще на одному: навіть первинна переробка кругляку (розпилювання на дошки) збільшує прибуток при реалізації продукції в 3-4 рази. І тут же уточнив: з однієї гривні прибутку тільки 19 копійок виділяється на розвиток галузі. Якби більше  – створювалися б   нові робочі місця (може,  й для когось із тих, хто сердечно співав у електричці), збільшувалися б відрахування до бюджету. Як бачите, неординарна проблема. Одначе від такого недолуго-злочинного господарювання ні в кого не бігають мурашки по спині. Бо й інформація та загубилася серед окозамилювальних «сенсацій», які ллють  безперервно  на голови простолюду  прикуплені вітчизняні ЗМІ. До них біжать в упряжку й  «патріотичні» громадські організації, що плодяться, як колорадські жуки, купаючись у зарубіжних грантах і благодійних грошах вітчизняних багатіїв-замовників «окозамилювання».

         Наведу свіжий приклад про  «продуктивну»  діяльність  чернігівських активістів  громадської організації  ОПОРА. Вони моніторили «виснажливу» роботу мажоритарних чотирьох народних депутатів від Чернігівщини. І як заявила  координатор цієї  організації у нашій області Наталія Висіканець,   висуванці отримали схвальну оцінку, бо   « … депутатам є про що звітувати виборцям – депутатську роботу вони виконують сумлінно, відстоюють інтереси громадян у парламенті».

         Відразу зазначу, що то було сказано не перед виборцями (боюсь, ті б у вічі плюнули), а перед, більш за все, «прикупленими» журналістами, оскільки «за спасибі» навряд чи хто стане тиражувати таку «ахінею». Ще й доповнену  «крилатими» думками помічників «кращих» депутатів. Зокрема, помічник  Олександра Кодоли – Валерій Литовченко зробив  суспільне відкриття: «… виборці не знають, за якими критеріями оцінювати роботу депутатів».

Виборцям і не потрібно того знати, за них все вирішують громадські активісти, вони й кращого серед кращих визначили, - Олександра  Кодолу, колишнього тимошенківця, а тепер – з команди політичного банкрута Яценюка. Виявляється, він найбільше законопроектів написав, найчастіше на телеекранах світиться. Й інші наші обранці високо оцінені громадською організацією  за якусь, виборцям невідому, законотворчу роботу.  

         Якщо за такими статистичними критеріями оцінювати діяльність народних обранців, то депутатам другого скликання треба дати по дві-три Зірки Героя України, бо  вони написали і затвердили Конституцію, яка за текстом вважається кращою в Європі.

А  пересічна  людина що має   від «найкращої» Конституції і законотворчої діяльності  Кодоли, Євлаха,  Дмитренка та їм подібних? Активісти ОПОРи  не придивляються до законотворчої ефективності. І журналісти не копирсаються у «сумлінному» виконанні депутатської роботи, зокрема й  стосовно щедрих передвиборчих обіцянок. Не помічають і того, як у наших  висуванців круто змінилися пріоритети: колись агітували і звітували благодійністю,  тепер на це не тратяться, знайшли дешевший дурман для народу – законотворчу діяльність,  від якої  простолюд   катастрофічно бідніє на очах.

І це при тому, що не лише депутати, а і їхні помічники знають проблеми виборців: «… людей  хвилює майбутнє дітей, розвиток територій, соціальні проблеми, робочі місця, економіка», - «співав» на брифінгу помічник Валерія Давиденка Микола Торбєєв. Не сказав лише, як все те впроваджується в життя.

Розумні слова прозвучали на брифінгу від одного з помічників  «найріднішого» нам депутата Олега Дмитренка, мовляв, основна робота депутата не на ток-шоу, а у парламенті якісні закони писати. На жаль,  забув вточнити, які саме закони, написані його шефом, хоч на пів мізинчика полегшили життя виборців, чи хоч на копійку здешевили медичну допомогу? А  депутат то   від президентської команди!.. І при зустрічі з виборцями Бобровиці говорив не лише про  «бурхливу» законотворчу діяльність, а й багато чого наобіцяв… 

         Загадковим є й те, чому  ОПОРівці  не оцінили  «новоспечених» обранців Микитася і Березенка. Ті ще   ближче стоять до папи-президента,  дозволяють собі  часто прогулювати пленарні засідання і роботу в комітетах.  Зате коли  приїжджають у Чернігів, то їх супроводжують великі гурти журналістів, щоб   потім днями цитувати «відлюстрованих»   державників,  майстерно  дурячи  виборців.

         Лише одна похідна від  окозамилювальної журналістики: скажімо, громадська і пишуча   братія вже не кидається розкручувати  резонансні повідомлення про офшори й  мільярдні декларації депутатів та високих чиновників усіх гілок влади. Певно, від дармового шоколаду «найсправедливіші» роти посклеювалися і руки позліплювалися.

Інформації про депутатський «захист» виборців,  про вкрадені  у магазині  жіночі труси, про долю демонтованого у Ніжині пам’ятника Леніну, про новорічні вітрини у обласному центрі, бачу, важливіші, ніж причини невпинного вимирання Чернігова, Прилук та і  всієї області, населення якої добряче вражене радіацією і туберкульозом.  Натомість державне фінансування на придбання препаратів для виявлення туберкульозу у дітей забезпечене лише на 10 відсотків, не одержують належної допомого чорнобильці, багато працездатних людей тиняється без роботи…  Але журналісти не досліджують, чи  бігають від таких фактів тривожні мурашки по спинах обласних управлінців  і «кращих» депутатів.

         А той же туберкульоз давно названий соціальною хворобою, для профілактики і лікування якої потрібні дорогі ліки і висококалорійне повноцінне харчування. Яка в цьому допомога від наших переможців у соціалістичному змаганні із законописання?

         Один з їхніх помічників блиснув перед журналістами цитатою з інтерв’ю колишньої держсекретарки США Кондолізи Райс: «У вас за 25 років відбулося три революції – здобуття незалежності, Помаранчева революція та Майдан 2014 року, нарешті треба почати управляти державою». Справедлива репліка, але кому адресував її  помічник народного депутата –  своєму роботодавцю, його столичним хазяям чи для «втіхи» простолюду?

                  Українська ідеологія – сестра корупції

У нашій країні  створене спеціальне міністерство, робота якого  спрямована першочергово на затінення злочинних недолугостей  в управлінні економікою, закордонною політикою та  соціальною сферою. Головна роль в ідеологічних «виставах» відведена, звісно, засобам масової інформації. В умінні задурманювати людям голови «модними» сенсаціями  показують приклад столичні  медіа. Їхні «творці слова» свою майстерність  вислужуватись    поставили на  комерційно-політичну  основу. І результати для них не забарилися: он скільки журналістів потрапило до Верховної Ради, і вже за перший рік депутатства обзавелись нормальними статками! Багато їхніх колеги теж, мабуть, вислужують для себе тепленькі місця під  боком євро керманичів. Тож і не  дивно, що  не пам’ятаю  жодного випадку, щоб через інформаційний резонанс, як буває в Європі, «голови летіли» з державників і політиків. Бо, по-перше, самі ті «резонанси» можна назвати хіба-що умовно резонансними, які  не здатні підняти суспільну хвилю. А по-друге, вони переважно оплачені і швидкого одноразового використання.

Чому я, успішний сільгоспвиробник, приділяю таку увагу ролі державної ідеології з неєвропейською журналістикою в житті закривавленої країни? Бо сам маю досвід  боротьби з дурістю та головотяпством державних чиновників-корупціонерів, опираючись і на підтримку  засобів масової інформації. Мої критичні публікації, відкриті листи і телеграми приносять певні   результати:  збивають апетити в хабарників, примушують бюрократів заворушитися, зупиняють недолуго-злочинні дії бездарних чиновників. Одначе надто важко піднімати українські засоби масової інформації на боротьбу з державно-соціальним злом. Бо конкретно   їхня  боротьба зводиться часто  до  висвітлення «модних» сенсацій за давнім народним  прислів’ям: «І сорока розказує, та толку мало». Мабуть, тому, що її розповіді не набувають європейського резонансу, та й розповідачка Сорока, всім відомо, який має імідж серед людей.

Думаю, є ще одна причина малоефективної журналістики у боротьбі із управлінською дурістю, корупцією та широкомасштабним казнокрадством : вслід за певною викривальною сенсацією у медіа-простір невидною рукою підкидаються інші довгограючі сенсації – безвізовий режим, відставка грузинської команди, допомога з Європи і США, доля нових траншів МВФ, міжнародні санкції проти Росії, можливе підвищення мінімальної зарплати, рятівні субсидії, злочини команди Януковича, бійки в парламенті, «успіхи» децентралізації та багато іншого, думаю,  «десятичергового»  для  життя простої людини. Все те щедро приправляється   «дурдомівськими» заявами, безвідповідальними прогнозами та поясненнями визначених для цього  політиків і  експертів. Цим ідеологічним сміттям  теж  затінюються  злочини перед суспільством.

 Недавно прочитав відвертість заступника міністра з питань окупаційних територій Георгія Тука: «Фонд гарантування вкладів отримав від ліквідованих банків активи на 400 мільярдів, а потім переоцінив їх до 90 мільярдів. Вкрали – 310 мільярдів». У Європі чи США від такого повідомлення «зачервоніли» б усі засоби масової інформації і «підпалили б»  протесану свідомість всього суспільства. А в Україні?..

Непомітно для влади і суспільства пролунав  крик душі директора аграрної компанії  «НИБУЛОН» Олексія Вадатурського з приводу зриву «Укрзалізницею»  поставок зерновозів, від чого гальмується збирання врожаю пізніх зернових і простоюють у Миколаївському морському порту зарубіжні вантажні кораблі, за що штрафні санкції сягнули майже мільйона доларів. До тривожної заяви керманича великого бюджетоутворюючого підприємства, адресованої керівництву держави, можуть приєднатися багато інших виробників та експортерів зерна. І це справа не суто аграрників – від такої «бардачної» організації роботи «Укрзалізниці» втрачає мільйони  державна скарбниця та й сама залізниця. Натомість виписаному  з Польщі  новому  керівнику залізничників Войцеху Балгуну подавай збільшені на 25 відсотків тарифи на вантажні перевезення і на  30 – пасажирські. Бо йому не вистачає грошей для реформ. А хто додасть кебети  для нормальної організації поставок  зерновозів? Хоча цю проблему можна вирішити просто: відігнати від розподілення вагонів  хабарників, і при потребі – закупити додаткові зерновози, що дуже швидко окупиться.  Не розумію, за яку  ефективність в економіці залізниці український уряд платить імпортному керівнику космічну зарплату, що дорівнює зарплаті більш як двом сотням вчителів?

Думаєте, хтось серйозно займається журналістськими розслідуваннями в  «Укрзалізниці»? Чи, може, хтось бачить серйозно-резонансні  публікації стосовно рейдерських захоплень фермерських господарств – дві тисячі їх проковтнули за рік.  І знищуються малі та середні сільгоспвиробники аж ніяк не заради якогось підвищення ефективності сільгоспвиробництва, а для підгрібання під себе «помазаними» владою агрохолдингами додаткової землі для перепродажу  багатим іноземцям. Оскільки, наприклад, у сусідній Польщі гектар родючої землі коштує 12-15 тисяч доларів, а в Україні зараз – 300-500 доларів. Уявляєте, на які прибутки розраховують земельні рейдери? Але ні в кишенях власників земельних паїв, ні в  бюджеті нічого не добавляється  від  тіньових земельних торгів.

Та такі теми не «резонансують» українські ЗМІ, бо більшість із них перебувають  на службі в ідеології, як є рідною сестрою  вітчизняної корупції. Не поспішає  усвідомлювати це наше задурманене, водночас працьовите суспільство.  Хоча кому, як не нам,  краще знати найголовніше в житті: не земля родить, а руки. Ця народна мудрість стосується і суспільного життя, що підтверджується й іншою споконвічною мудрістю: «Все в наших руках, тому їх не можна опускати».

                  Леонід Яковишин

          Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля»       

Розроблено ТОВ "СОТА ЛАБС"