Підійміть руку, хто сьогодні не вирощує кукурудзу? Мало таких, правда ж? І навіть, якщо тонна зерна вже не вартує $ 250, все одно всі мають зиск із цієї культури. Однак справжніх кукурудзоводів у нас не так і багато. А такого як Леонід Яковишин із Чернігівщини – взагалі не знайти. Його захоплення кукурудзою триває уже 30 років, крім того увесь цей час господарник не лише шукав нові можливості для покращення результату, а й протистояв застарілій догмі – «Сівозміна понад усе!»
Господарство «Земля і воля», очолюване ним з моменту заснування, давно називають брендом області. Ще б пак! Бобровицький район за 20 років лише один раз мав намолот 132 тис. т збіжжя. А у господарстві Яковишина цьогоріч не вистачає усього 4 тис. т, аби урожай їх полів сягнув 300 тис. т зерна!
Журнал «Зерно» побував у гостях у Леоніда Яковишина, Героя України, генерального директора ТОВ «Земля і воля», кандидата економічних наук.
– Ви і кукурудза… Як все почалося, Леоніде Григоровичу? Адже Бобровицький район не був кукурудзяним краєм?
– Не був, як і вся Чернігівщина, тут переважно вирощувалися зернові, цукровий буряк. Тодішній перший секретар обкому партії Леонід Палажченко, який дуже любив кукурудзу і намагався цю любов прищепити нам, мріяв дожити до тих часів, коли ця культура в області висіватиметься на 70 тис. га. Сьогодні лише одне наше господарство вирощує кукурудзу на 30 тис. га! Але почну спочатку. Першим і головним моїм вчителем та другом був Володимир Плютинський, двічі Герой Соціалістичної праці, справжній кукурудзяний батько в Україні. Другим наставником був Мілютин Недількович із США, провідний фахівець фірми «Піонер». Я і зараз не можу хоча б когось зрівняти з ним за знаннями щодо цієї культури. До того ж не теоретичними, а підтвердженими практикою. За його сприяння ми й узяли курс на кукурудзу і стали на довгі роки партнером цієї відомої у світі фірми. А тут ще й з керівником області поталанило – Палажченко всіляко сприяв розвитку кукурудзівництва. Ми й стартували, це був 1986 рік.
– Пам’ятаєте свій перший гібрид? Перше поле кукурудзи?
– Аякже! Першим гібридом у нас була Скандія, дуже ранній гібрид. Розпочали із 300 га насінницьких посівів. А коли тоді ж узялися за зведення насіннєвого заводу, це було майже те саме, що сьогодні замахнутися на атомну станцію. Але ми побудували! І завод слугував нам десятки років. Оновлений сучасними лініями і переведений на більші потужності він успішно працює і зараз.
– Отож, курс на кукурудзу. І Сполучені Штати Америки стали місцем вашого нового навчання?
– В Америці я побував десятки разів, де лишень не був, і в якому штаті… Але головним чином – у «кукурудзяному поясі» і найбільше в Айові. Зустрічався із представниками великого бізнесу і з невеличкими фермерами, детально цікавився виробничими базами, переробкою. Не існує іншої країни, яка б так вивчила цю культуру! І ніхто її в цьому не наздожене. Виробляє понад 300 млн т, а цьогоріч можливо й 340 млн т кукурудзи. А скільки там напрямів її переробки! У них треба вчитися і вчитися.
І ми почали йти кукурудзяним шляхом: 300 га, наступного року 600 га, потім 1000 га, особливо не поспішаючи. 2000-го року в нас було 2400 га кукурудзи, урожайність весь час була за 60 ц/га, у кращі роки – 77-80 ц/га. Далі ми ходу прискорили. На наступний рік кукурудза зайняла 3 тис. га, через рік площу збільшили удвічі – 6 тис. га., наступного року знов подвоїли – понад 11 тис. га, 2004-го – 17 тис. га. Збільшення площі продовжувалося весь час, хоча вже меншими темпами – 19 тис. га, 23 тис. га, 27 тис. га, 29,5 тис. га, і 2016 року в нас кукурудза вирощувалася на 30 420 га. З усіх 33 200 га, орендованих господарством.
Не монокультура нівечить ґрунт, а безгосподарники!
– Практично у вас монокультура – на 30 тисячах га і впродовж 30 років. А нехтування сівозміною розпочинали ви в часи, коли на це ще не дивилися скрізь пальці…
– І не перерахувати усіх псевдовчених і чиновників, та навіть деяких виробничників, котрі й тоді, і зараз продовжують галасувати про так звану сівозміну. Теорія теорією, а практика практикою. Вони лишень своє незнання прикривають сівозміною. Я маю право так казати. Нічим я не нехтую. Адже, перш ніж братися за це, я для чогось їздив до США? Не прогулятися ж Манхеттеном чи крутнути рулетку в Лас-Вегасі? Країна подвоїла свої результати, як тільки відійшла від наукових забобонів щодо сівозміни. Про рівень науки у США, сподіваюся, не треба роз’яснювати? Там вона працює на виробничника. Інакше навіщо вона взагалі? Я вивчав результати монокультури в США, багаторічної. Так, там половина з фермерів має дві культури – сою і кукурудзу. Але чимало з них вирощують лише кукурудзу. А хто у нас може похвалитися науковими чи виробничими дослідами по такій монокультурі? Кажуть, монокультура губить ґрунт, зменшує родючість. Безгосподарники і невігласи гублять ґрунт і його родючість. Тридцять років вирощую кукурудзу по кукурудзі – і урожайність не падала, а зростала й зростає надалі! Якщо 20 років тому на площі 600 га ми мали 92 ц/га, то сьогодні на центральному відділенні на 1400 га ми отримали 117 ц/га в сухому зерні. На 2000 га полів села Озеряни маємо 108 ц/га, теж у сухому зерні, на 2400 га полів Нової Басані – 102 ц/га, також у сухому зерні. По тих відділеннях такої урожайності не було. На полях с. Браниця, що мають найнижчий бонітет – там практично супіщані ґрунти, найбідніші, – отримали понад 90 ц/га на площі 3 тис. га! В середньому по усіх 30 тис. га – 93,3 ц/га. І я запевняю вас, ми перетнемо 100-центнерний рубіж загалом по господарству.
– Один із секретів вашого успіху, я знаю, – внесення безводного аміаку. Розкажіть про це детальніше…
– Надзвичайно важлива складова забезпечення врожайності, а водночас і збереження родючості ґрунтів – внесення добрив. Ми споконвіку вносили аміачну селітру, правда ж? А для ґрунтового розчину це далеко не еліксир –адже підкислює його. Відтак за цим показником на сьогодні ми маємо погану картину: половина ґрунтів має кислу реакцію, з нейтральною – маємо не більше 20%, решта – середньо- й слабокислі. У нас власна агрохімлабораторія, тут все точно. Тож цю кислотність нам треба ліквідувати. А це – великі затрати. В Україні часів Кучми ще виділялися на це гроші. А сьогодні кому є діло? Спецрежим оподаткування зняли, усілякі дотації, Бог з ними, але зберегти родючість – це ж головне! Це злочин перед нащадками. Так було у Данії свого часу: добрива, що вносилися, піднімали врожайність постійно, а потім – як відрізало… Жодні дози не допомагали. Ефективність добрив при підвищеній кислотності нівелюється абсолютно. Так, у нас запас ще є. Бо поки не досягли стелі вичерпної врожайності, ще є якісь природні ресурси. Але ж не треба доводити все до крайнощів. Тому від селітри ми практично відмовилися – вже два роки не вносимо, за винятком підживлення пшениці на 1000 га, та з 2018 року і цього не буде. Жодного кг селітри! Тільки безводний аміак. Це щось нове? Аж ніяк, це забуте старе. У Союзі на аміак ми навіть уваги не звертали. Тонна селітри вартувала 34 рублі і комусь треба було гратися з аміаком? А як зірветься? А людина отруїться? У США я побачив, що всі кукурудзоводи вносять безводний аміак. У нас Одеський припортовий завод сотні тисяч тонн аміаку продає на експорт, танкери наповнюються і везуть його за океан. Чи нам він не треба? Ми і взялися за цю справу. Де придбати, де зберігати, чим вносити – питань багато. І з’ясувалося, що вибрати і придбати спеціальні культиватори Dalton в США нам було легше, ніж звести термінал для зберігання аміаку. Із під’їзною залізничною колією до нього. Без хабарів до Києва й не сунься – так і пишіть! Аби отримати дозвіл на початок будівництва, передусім. Згадую як страшний сон. А куди дінешся? Документація складна, має пройти державну експертизу, ми рік готувалися. Слава Богу, минулого року відсотків на 60 ввели в експлуатацію цей термінал (4 автоматизовані склади на 4800 т), наступного – закінчимо решту. Весь комплекс для зберігання 6 тис. т аміаку обійшовся нам у $ 15 млн. Цистерни, до речі, виготовляє Маріуполь. Ще про саме добриво. Безводний аміак не підкислює ґрунт. А якщо його вносити в холодну пору, він, навпаки, його ще й розкислює. Спочатку вносили по 120-130 кг д. р., сьогодні – по 164-200 кг д. р.
Також при посіві у рядки вносимо по центнеру нітроамофоски. Що ж до вапнування, то раніше був дешевий дефекат із цукрових заводів, наразі будемо возити вапняк із Новгород-Сіверська. Треба по 6 т/га два роки поспіль вносити його на 20 тис. га там, де вапнування вкрай необхідно. Це 120 тис. т 2017 року і наступного. Тоді будемо думати про 110 ц/га кукурудзи й на цих площах.
– А мікродобрива, регулятори росту?
– Поки що з цим не граємося. Експериментувати – експериментували, і з цинком, молібденом, іншими елементами. Розумієте, у нас стратегічна програма – оздоровити ґрунтовий розчин, зняти кислотність. Коли відпрацюємо вапнування, тоді черга дійде і до цих додаткових підсилювачів урожайності. Ось, наприклад, як нам на супіщаному ґрунті у Браниці дійти до 100 ц/га? Це – теж завдання. Треба помізкувати, можливо й сидерати використати. При плануванні врожаю треба дійти мати інформацію по кожному полю. Чому, наприклад, при цій урожайності у нас Марківці дали найнижчий урожай – 80 ц/га? Там 412 га було вкрай зрідженого поля. Дротяник? Чи щось інше? Наша лабораторія і фахівці розберуться.
– Так цього й треба очікувати: монокультура, накопичення хвороб та шкідників – потрібно посилити захист.
– Ми все враховуємо, прогнозуємо. Хімічний захист поєднуємо з біологічним. Проти кукурудзяного метелика випускаємо трихограму, маємо власну біолабораторію, власного літака. Щоправда, цьогоріч його списали, наступного року придбаємо нового. Відтепер про дротяника. Знаєте, у яку цифру нам обходиться протруєння насіння від шкідників і хвороб? Якщо рахувати проти дротяника, то це $ 20 на га, множимо на 30 тис. га і маємо усі $ 600 тис.! Немаленька сума, погоджуєтеся? Але ж цей дротяник може знищити 10-15, а то й 20% урожаю! Ось і все. Обробка економічно себе виправдовує повністю. Цього року ми обробили насіння проти дротяника лише для 20 тис. га, де поля ним більш заселені. А на наступний рік доведеться обробляти весь посівний матеріал. Спеціального посиленого захисту ми не запроваджуємо, нема такої потреби. Просто робимо все за технологією. До того ж, гріх не сказати, що гібриди Монсанто (ДКС 3472, ДКС 2960 і ДКС 3795) – дуже стійкі до захворювань, шкідників і природних казусів.
– Обробіток, наскільки я знаю, у вас традиційний?
– Тільки так. Ми пробували і мінімальний обробіток і нульовий теж, досвід був негативний. Переконалися – кукурудзі потрібен глибоко розпушений ґрунт. Тим більше у монокультурі, та ще й з триметровою рослиною і великою врожайністю. Усі органічні рештки мають приоратися й перегнити. Це творення гумусу природнім шляхом. Після збирання високу стерню обробляють наші «парикмахери»-подрібнювачі і розкидають по полю. Оранка здійснюється на всю глибину орного шару – на 30-35 см. Таке повернення решток ґрунту рівнозначно внесенню на кожен га 7-8 т органіки. Якщо у мене хтось надумав би спалити стерню, на другий день був би звільнений. Ми ж за родючість дбаємо, чи не так? Затим решта необхідних операцій з підготовки ґрунту – культивації тощо.
– Спеціалізація на одній культурі, мабуть, дозволила уніфікувати техніку?
– Ну, як сказати. Сьогоднішні покоління комбайнів збирають усі культури, сівалки уніфіковані теж, хоча ми маємо кукурудзяні Challenger і зернові Great Plains, адже у нас, окрім кукурудзи, на 2 тис. га ще вирощуються озима пшениця, ячмінь, гречка, овес, соя, городина для власних потреб. Трактори уніфіковані для будь-якої культури. Плуги – семикорпусні Lemken та Kuhn Challenger, восьмикорпусний Kverneland РB -100. Є звичайні культиватори, є спеціалізовані Dalton для внесення безводного аміаку під кукурудзу з шириною захвату 10,5 м, продуктивністю 8 га/год. і ємністю цистерни 3,6 м3 (2 т). Хоча у нас є гарний приклад їх застосування і не на кукурудзі – внесли на одному полі безводний аміак (по 168 кг д.р.), планували кукурудзу посіяти. По весні з кукурудзою не вийшло, посіяли овес. А він дав 53 ц/га! Раніше овес ми збирали по 37, хай 40 ц/га, а тут 53! Не вірив, доки сам не переконався. Тому аміак можна вносити й під інші культури.
– Скільки треба комбайнів, тракторів, автомашин, аби оперативно зібрати кукурудзу на 30 тис. га?
– На збирання я відводжу 30-35 днів: 1 жовтня почати і до 5 листопада завершити. Все для цього готове. У нас нині 34 комбайни – John Deere і Case. Невдовзі всі замінимо на John Deere, купимо 20 нових 300-сильних агрегатів. Зокрема оновимо й старі John Deere. За світловий день хороший комбайнер намолочує 400 т кукурудзи й отримує за це 2 тис. грн. Транспортний загін цьогоріч складався із 40 тракторів John Deere, 30-тонників, на той рік їх буде 65. Для усіляких допоміжних робіт у нас ще є значна команда МТЗ-80 та Т-150. У Білорусі замовили 40 нових причепів. Оновлюємося кардинально. Наступного року на перевезеннях не буде жодної найнятої машини. На 1000 га у мене три John Deere. Поза жнивами я теж маю чим їх завантажити – є будівництво (120 млн грн/рік), транспортні роботи. Елеваторний комплекс загальною місткістю 307 тис. т, цього року завершуємо зведення додаткових зерносховищ – і вже становитиме 354 тис. т. Життя підказало, що ми повинні мати 10% перехідного запасу зерна для свого страхування. Запитайте мене, чи задумувався я 
колись над тим, щоб мати 50 тис. т запасу? Та ніколи! А тепер думаю, бо це моя страховка. Гривні довіряти складно, у доларах не можу тримати, бо держава із валютного рахунку забирає 65%. Офшорними рахунками, як інші, не користуюся. Цей рік ми додаткових 50 тис. т зерна якось розмістили по коморах і тим часом добудовували сховищ на 45 тис. т. Зерносушильне господарство, яке складається із 5 американських сушарок GCI-7000 та двох німецьких Stelа, має можливість сушіння від 10 до 12 тис. т зерна щодоби, залежно від вологості зерна. Сушимо газом. За добу можемо завантажити у вагони і відправити споживачам біля 3 тис. т зерна. Ми звели до господарства 7,2 км залізничної колії із залізничним мостом через болото, збудували нову дорогу до елеваторів і до інших об’єктів. Тепер, кров з носа, треба купити тепловоза, який би тягнув 40 вагонів. А це – ще мільйон доларів! Думаю, у майбутньому доведеться й вагони-зерновози купувати, до 100 штук, бо ніхто нам не допоможе розібратися з вакханалією на залізниці. Правило виживання у нашій державі викристалізовується чітке – хочеш мати результат, будь якомога незалежнішим. Будуй замкнений цикл. Що я і роблю. До речі, у нас є й свинарство, круп’яний та комбікормовий заводи.
– Стільки затрат, що здається, собівартість тонни зерна має зашкалювати. А у вас – прибутки. Де ж ви економите?
– Перше правило економії – не заощаджувати на важливому. Тобто хороше якісне насіння, хороша якісна техніка, оригінальні засоби захисту. Правильно підібрати оптимальні для своєї зони і господарства гібриди дуже важливо. При цьому я орієнтуюся лише на американську селекцію.
У товарних посівах вирощуємо 3-4 гібриди, на випробувальних ділянках 7-8. Наша природно-кліматична зона (північний форпост України ) за останні 30 років змінилася докорінно. І ми розглядаємо можливість впровадження гібридів із більшим ФАО, скажімо 300. Потенціал у них вищий, температури вистачає, випробовування на ділянках це підтверджує. А наш найперший гібрид Скандія 1986 року мав ФАО 190, уявляєте? А сьогодні, 2016-го нам треба ФАО 300. Ось такі зміни.
У агротехнологіях я і мої фахівці нічого не придумали: побачене в Америці впровадили у себе. Якби не перейшли на новий вид добрив – безводний аміак, не мали б такого результату, це точно. Але при цьому є нюанс – безводний аміак краще вносити навесні, за зиму він значно вимивається. Це вже як вихід для тих, у кого не вистачає техніки, внесення можна розділити навпіл: осінь і весна. Навіщо нам було будувати термінал? Аміак навесні коштує 15 тис. грн/т, а я взимку плачу лише 8 тис. грн/т. А порахуйте на 30 тис. га – 42 млн грн уже економимо. І взагалі, при використанні безводного аміаку витрати на азотні добрива скорочуються вдвічі, що теж знижує собівартість продукції. Застосування біологічного методу боротьби із кукурудзяним та лучним метеликом, підгризаючими совками та іншими шкідниками – трихограма із власної біолабораторії. Це теж забезпечує немалу економію. Власні ділянки гібридизації впливають на собівартість? Впливають. Зібрати кукурудзу при вологості не 28%, а при 22% – це теж щось значить, правда? Оперативне збирання, не затягнуте до грудня. Порахуйте економію на сушінні – це божевільні цифри!
Ще головного не сказав. Якщо ви замовите американські зерносховища силосного типу «під ключ», знаєте у скільки вам обійдеться тонна елеватора? Будь-який підрядник скаже: 160-170 $/т. Так, він вам закаже, привезе і збудує. Коли ми самі господарським способом замовляємо, привозимо, будуємо, уводимо в експлуатацію – у нас тонна обходиться усього у $ 58! Це серйозна економія і собівартість. Американська фірма Бейлі, послугами якої ми 16 років користуємося, не підвищує нам ціну ні на долар! Взагалі, у нас всі виробничі об’єкти побудовані власними силами. Кукурудзу менше ніж за 160 $/т не продаємо. Два місяці тому продали 30 тис. т ТОВ «Нібулон», сьогодні «Кернелу» теж відправили, але основні продажі у нас йдуть після Різдва, тоді ціна, як правило, зростає. Тепер і про саму собівартість. Минулого року собівартість 1 т зерна кукурудзи становила $ 46,2. Приїжджав у наше господарство посол держави Ізраїль в Україні Еліав Бєлоцерківські, то сказав, що подібного показника він не зустрічав. Ні в Україні, ні в Європі. Тому й зацікавився. Цьогорічна собівартість буде дещо вища, десь $ 55-57.
Але наголошую – наші показники з неба не падають. За ними – звитяжна робота усієї нашої команди. І це не межа, повірте. Поле центрального відділення, що розташоване праворуч на виїзді з Бобровиці, 330 га, дало 138,9 ц/га при вологості 22%, у сухому зерні – це 125 ц/га! Оце наш потенціал.
– Можна сказати, що мрія Хрущова нарешті збувається?
– Нічого подібного. Хрущов прославився у цьому напряму чим? Змусив мільйони гектарів засіяти кукурудзою. Але не було чим збирати, не було де зберігати, сушити тощо. Навпаки, своєю недозрілою ініціативою, котру почерпнув зі США, він «заморозив» корисну ідею на десятки років.
- John Deere, потужні елеваторні ємності, аміачні термінали, дороги… Якась власна республіка в Бобровицькому районі. І все це змусила вас зробити кукурудза! Правда, неймовірна культура?
– Стовідсотково! Ви знаєте, я все частіше доходжу думки, що кукурудза – взагалі неземна культура, привнесена нам зовні, із Всесвіту. В дикій формі вона не зустрічалася, лише в культурі. На кілограм сухої речовини кукурудза витрачає 250 л води, тоді як пшениця – усі 400. Отже, вона економніша. І сонячну енергію використовує ефективніше. Рідко яка рослина має стільки продуктів і напрямків переробки, вона і нестачу нафти замінить. Це злак майбутнього.
Вів розмову Ігор Самойленко.
