В 1964 році у Вашінгтоні з’явився пам’ятник Тарасу Шевченку, до встановлення якого були причетні два американських президенти: Ліндон Джонсон, при якому було відкрито монумент та Дуайт Ейзенхауер, який його урочисто відкривав та за часів президентства якого була прийнята постанова Конгресу збудувати пам’ятник Шевченку у столиці США. Завдяки особистому листуванню з українським емігрантом в Америці, про цю неординарну подію тоді ж, у 60-х, дізнався та розповів українським шанувальникам Кобзаря прилуцький історик Анатолій Риженко. З вісімдесяти років його життя більшість присвячена дослідженню творчості великого українського поета. «Прилуччина в житті і творчості Тараса Шевченка», «Тарас Шевченко і народна творчість», «Великий Кобзар у колі сучасників», «Шевченко і діти», «Роль жінки в житті та творчості Кобзаря» - це лише деякі з тем, які досконально і грунтовно дослідив Анатолій Риженко. Зараз Анатолій Григорович зайнятий новою працею: збирає дані про всі пам’ятники Тарасу Шевченку, які встановлені в різних містах світу. Є серед них і ті, що знаходяться на Чернігівщині, в тому числі – й у рідних Прилуках.
Монумент українському Кобзареві створив китаєць
«Я був вражений, коли дізнався, що пам’ятники нашому Кобзарю є в Бразилії, Парагваї, країнах Європи, і навіть у Китаї, - розповідає дослідник. – Причому, автором останнього є китайський скульптор».
Поштовхом же до його шевченкіани стало саме згадане листування: якось на початку 1960-х років дізнався, що в село Боршну на Прилуччині йдуть листи з американського Клівленду – від колишнього жителя сусідніх Валок Степана Самійленка, котрий свого часу воював під керівництвом Симона Петлюри, а згодом був вимушений емігрувати. Анатолій Григорович пішов в село до родини, яка вела переписку, попросив, щоб в наступний лист вклали і його записку... А невдовзі почав отримувати листи з Америки, які стали для нього своєрідним вікном у зовсім інший світ, в якому було місце й українській культурі. «Чим більше вивчав життя Тараса Шевченка – тим більше хотілося дізнатися про нього, - розповідає, – про те, як поет ставився до жінок, чи мав спроби створити сім’ю, що поєднувало його з Прилуччиною, яким було ставлення до дітей, української пісні, друзів та тих, хто жив поруч з ним...». Сьогодні кожна з цих тем досліджена прилуцьким шевченкознавцем та сформована у самвидавівську збірку. Такі книжки допомагає робити онук, і Анатолій Риженко дарує їх прилуцьким бібліотекам. Ці роботи допомагають читачам пізнавати Великого Кобзаря, особливо ж стають в нагоді студентам та педагогам. Адже за кожним дослідженням – кропітка кількарічна праця, не один том перечитаного та вивченого: «За життя не минав жодної книгарні, - каже. - Вдалося зібрати понад сорок видань, присвячених Шевченку».
Крім творчого спадку Шевченка, Анатолій Риженко дослідив віхи пов’язаного з Прилуччиною життя ще кількох відомих українців. В різні часи ці роботи побачили світ на сторінках періодичних видань. Зізнається, що на пошуки та дослідження його завжди надихало спілкування з друзями – прилуцьким краєзнавцями. Хотілося знайти щось цікаве, щоб поділитися з ними, обговорити, порадитися... Георгій Гайдай, Леонід Карпилянський, Олексій Савон, Володимир Бодько, Микола Куриленко – кожне з цих імен сьогодні добре відоме у Прилуках, бо кожен із цих краєзнавців підняв потужний пласт доти невідомої історії міста, дослідив його, зробивши надбанням громади, її духовною скарбницею. На жаль, всі вони вже відійшли у Вічність. Та в пам’яті Анатолія Григоровича і на світлинах у його альбомі залишилися незабутні яскраві миті, на яких вони разом – на засіданнях краєзнавчого товариства, під час відкриття пам’ятного знаку Миколі Маркевичу в селі Турівка, на прибиранні міського кладовища... Такі прибирання влаштовували постійно, з власної ініціативи, аби упорядкувати місця поховання городян, в числі яких немало і видатних особистостей, котрі увійшли в історію Прилук.
У власній долі – історія суспільства
Анатолій Риженко родом з Прилук, тож його особиста доля тісно переплетена з історією міста. Громадянська війна відібрала батька – Григорій Риженко загинув від отриманих на тій війні ран, коли малому Анатолію було лише два роки. З тих пір батька замінив рідний дядько. В часи німецької окупації занедужала і померла маленька сестричка – бо мати була змушена надовго залишати своїх чотирьох дітей удома, поки ходила по селах міняти на їжу одяг та домашні речі. «Дуже важко тоді було виживати багатодітним родинам», - пригадує Анатолій Григорович ті страшні часи. Назавжди врізалися в його пам’ять нальоти ворожої авіації, розриви бомб на прилуцьких вулицях, після кожного з яких ховали загиблих – там же, поруч, під найближчими деревами. Бачив, як возили на розстріл євреїв та комуністів: «Недалеко від нас жила родина комуніста Кисіля. І якось я разом з їхньою донькою – дівчинкою мого віку – повертався зі школи. Коли дійшли до повороту – з-за рогу виїхала «полуторка», на якій везли її батька-комуніста й маму, котра тримала на руках маленьку дитину. Коли машина порівнялася з нами – батьки тієї дівчинки різко відвернулися в інший бік, навіть не глянули на нас. Тільки через багато років я зрозумів, що вони боялися привернути увагу до своєї доньки. Таким чином вона залишилася живою».
А ще пам’ятає, як радо у Прилуках зустрічали воїнів-визволителів, як пригощали їх яблуками й грушами, несли, в кого що було – раділи люди, що страшні часи окупації закінчилися. Та війна ще довго не відпускала. Її відлуння Анатолій Риженко щодня відчував під час служби в армії, коли служив сапером у Ленінградській області. Тамтешня земля була настільки начинена артилерійськими снарядами, що навіть в 1957 році, коли демобілізувався, через ті боєприпаси жителі не могли її обробляти. І зараз з тремтінням у голосі розповідає, як на одному з таких снарядів підірвався армійський товариш Олександр Мельник.
А коли повернувся з армії додому – одружився, обрав професію вчителя і багато років викладав історію у прилуцькій школі №13. Дослідницьку роботу Анатолій Риженко не припинив і після виходу на заслужений відпочинок – саме завдячуючи їй, місцеві шанувальники історії дізналися про пов’язані з прилуцьким краєм сторінки життя видатних людей та набагато повніше відкрили для себе багатогранну особистість великого українського Кобзаря Тараса Шевченка.
Людмила СМИК
