Ідіотія живуча, але не безсмертна, й боротися з нею можна
Не вистачає клепок – вступай у «патріоти»
Події на Сході України призвели до великої суспільної трагедії: лідери Майдану, б’ючись за владні портфелі, не зуміли організувати захист територій: як видно, їм і без Криму та Донбасу непогано живеться, а тисячі українських хлопців кладуть голови, щоб виправити ту злочинну дурість. Повторюється й доля Небесної сотні, славу якої привласнюють ті, хто лише стрибав на Майдані гідності. І на східному фронті одні показують приклади героїзму й часто гинуть, а за їхніми спинами шикуються ті, хто намагається славити себе тільки тим, що був у АТО.
Втім, можна було б закрити очі на це: все-таки побували в окопах, стримували просування агресора, тож честь і хвала їм. На мій погляд, небезпека для суспільства в іншому: немало ветеранів АТО намагаються поставити себе над співвітчизниками, присвоюючи собі право вершити долі інших. Натомість не бажають помічати за собою те, що багатьма своїми радикальними діями повторюють і колишню «злочинну владу», й недолугу в реформах «найнароднішу». До такої неконструктивної боротьби примазуються «професійні» авантюристи. Їм аби щось розтрощити, гасла горлопанити й чимось поживитися на дурняк. А з корупцією й владною недолугістю, політичною проституцією, зажерливістю чиновників нехай американці та європейці борються! Хоча увесь суспільний бардак зароджується й розростається на низах.
Хочете конкретніше?..
Свого часу представники 
ветеранської організації бобровицьких атовців звернулися в наше господарство за допомогою, й вона була надана. Розповіли бойові хлопці про плани громадської діяльності, передусім у питаннях підтримки та захисту ветеранів АТО, родин загиблих, боротьбі з безладом у суспільстві – про це писала газета «Чернігівщина». Та невдовзі виявилося, що від гарних планів до конкретних справ, як ото і в політиків та державників, – велика прірва. Лідеру бобровицьких атовців потрібне, мабуть, лише створення напівбойової дружини для верховодіння в районі. Від мене в цьому питанні він не одержав підтримки, але знайшлися «доброчинці», які, видно, кинули йому срібняка, щоб писав на мене в соцмережі різну пошлятину.
Звідки це в молодого чоловіка, заслуга якого перед суспільством, і зокрема Бобровицею, оцінюється одним – був у зоні АТО. Таких скоро півмільйона буде. Але це ще не подвиг, не героїзм, це – виконання громадянського обов’язку. Мій обов’язок – організовувати невпинне збільшення бюджету для потреб армії, суспільства взагалі, з чим успішно справляюся.
Не забуваю й про визволителів народу від агресора в криваві 40-ві. Загиблим і померлим – уклінна шана, а живим – щира вдячність за Перемогу й матеріальна підтримка. Допомагаю й родинам загиблих атовців.
Публічно підтримую незнайомого мені бійця, який у 
соцмережі написав до президента, мовляв, якби дали нам те озброєння, яке показали на параді, то ми б давно звільнили Донбас. Читаю й чую безпосередньо від воїнів і про інші промахи відповідних посадовців та цілих структур, що заважають встановленню миру, наведенню порядку в Україні. Бобровицький же атовець славиться в соцмережі іншим «героїзмом»: мовляв, він не прогнувся перед Яковишиним…
Відразу наголошу, що «прогинатися» чи «розгинатися» переді мною – то з розряду фантастичної маячні «героя». За своє тривале життя я пережив стількох стрибунців-півничків, навіть з породи політичних й державних «ваговиків», що всіх не тримає моя пам'ять. З проханнями ж про дружбу з нашим колективом звертаються цілі армійські бригади, інші великі бойові формування. І допомога їм надається без жодних зобов’язань перед нами, бо наш успішний трудовий колектив не потребує ніякої віддяки від армійців, тим більше – від ветеранської організації.
Хоча, ніде правди діти, наївний, сподівався на підтримку в іншому: у питаннях виділення ветеранам АТО по два гектари із державних земель. Навколо сіл є ще масиви, але їх почали нахрапом прихватизовувати рідня та куми місцевих князьків. Роздається ця земля направо й наліво заїжджим «друзям» голів громад та їхнім активістам. У результаті такого хазяйнування тисячі гектарів родючих чорноземів можуть випасти з ефективного сільськогосподарського виробництва, громади втратять джерела надходжень до бюджету. Набагато розумніше буде, коли ту землю одержать місцеві атовці та інші безземельні односельці. Хтось і сам стане обробляти, заробляючи на шматок хліба, ще й громаді приносячи користь. Інші зможуть здати в оренду ефективним орендарям. Орендодавці одержать вкрай потрібні їм гроші, й місцевий бюджет поповниться додатковими надходженнями.
Цими питаннями мала б цікавитися й ветеранська організація атовців. Адже від наповнення казни залежить, наскільки поліпшиться військове й побутове забезпечення їхніх побратимів на передовій. Чи важливішим є брикнути своєю «сміливістю» перед Яковишиним? Лише ущербна дурість від такого розуму й патріотизму.
Ще гірші наслідки від ідіотії, коли її продукує посадовець. 
Розповіли мені новобасанці, як місцевий голова Володимир Левченко планує вижити нас з території колишньої сільгосптехніки, де базується відділення. Мовляв, виготовить документи на землю, «зажене» її комусь, а нас змусить забирати приміщення. Хоча ті напіврозвалені споруди придбали давно, привели їх у божий вигляд, для них, зрозуміло, потрібна й земля – закон передбачає. А що сільрада щось там не оформила вчасно – то вина сільського голови.
Але дивує інше. Голова громади заради задоволення своєї ідіотії готовий закрити виробниче відділення, де ми створили чотири десятки нових робочих місць, передусім для молодих механізаторів, котрі тинялися без роботи або їздили кудись на заробітки. Тепер роботу мають у своєму селі, ще й зарплата вдвічі-тричі більша, ніж була раніш. І не з тієї, а з нашої зарплати йдуть відрахування в місцевий бюджет. У Новій Басані кілька сотень наших пайовиків, які з минулого року одержують найвищу в Україні орендну плату, відповідні й відрахування до бюджету. Та у Новобасанського голови – своє в голові. Зараз він посиленими темпами прагне увести в межі села 600 гектарів державних земель, щоб потім розпоряджатися на свій розсуд. Громада може втратити великі доходи від оренди тієї землі, які зараз одержує. Але то ж громада втратить, а не голова – він собі може ще добавити. Схеми давно відомі… Але й караючий меч уже завис…
У Бобровицькому суді розглядається справа по звинуваченню Левченка за трьома статтями кримінального кодексу. На двох останніх засіданнях суд переглядав відеодокази, зафіксовані оперативниками в ході негласного спостереження. Очевидці того відео розповідали мені, що сільський голова розпоряджається державною землею, як власною. І на себе п’ять ділянок у селі та на рідню по два гектари під селом давно вже оформлено. На не привласнені й не «загнані» гектари, що в межах села, теж уже є щедрі клієнти. А попався Левченко на хабарницьких оборудках з продажем приміщення, купленого сільрадою в 
ТОВ «Наташа Агро». Вся його діяльність по цьому та інших кримінальних епізодах зафіксована у протоколах та на цифрових відеоносіях. Хто їх почув і побачив у суді, потім плювався на оті лозунги про очищення влади, справедливу для селян децентралізацію, про єврошлях…
Звісно, вину Левченка може встановити лише суд. Та я веду мову про інше: по Левченку не скасований вирок з попередньої кримінальної справи, а лише призупинений у зв’язку з поданою до вищого суду касацією. Одначе знову люди обрали його головою, тепер аж об’єднаної громади. То де починається весь злочинний владний бардак і повсюдна безвідповідальність?
Як мені розповіли, на судовому засіданні дивилися відео й новобасанці. Якщо не зараз, так пізніше, думаю, вони розкажуть односельцям, якого хазяїна селу вони обрали. Почули б і новобиківчани, що увійшли до Новобасанської громади, як об’єднаний голова вже обіцяє маловідомим підприємцям цукрозаводські ставки й вільні землі в їхньому селі. Всі оті прозорі тендери, торги, конкурси, вигоди для громади – не для Левченків.
До речі, оцінщика згаданої будівлі Левченко визначив сам, всупереч існуючому порядку. Відповідна й сума встановлена – 120 тисяч гривень за двоповерхову спруду з білої цегли в центрі села над автотрасою Київ-Суми, ще й із земельною ділянкою більше гектара, нормативна вартість якої понад півмільйона гривень. Земля не продавалася, а в оренду здавалася. Скільки сотень тисяч гривень втрачала громада від такої Левченкової торгівлі? Мовчазна роль у цьому й місцевих депутатів.
Свого часу я пророче писав, навіщо Левченкам окрема громада. Не повірили мені, а тепер дехто ще й винить мене в тому, що їхній голова попався. Як звинувачували і за Супруна. Я що, в їхні кишені та руки ті тисячі клав? Чи, може, мої люди мали якісь справи з горе-діячами? Що критично про них писав – так, виявилося, я ж правду писав! А ті, хто садовив їх у владні кабінети, не несуть ніякої відповідальності, навіть моральної. І це ще одна хвороба, перехідна від однієї владної команди до іншої. І головний пріоритет у них один – не район розбудовувати, а зі мною воювати, щоб не заважав їм щось у кишені собі класти. Тож пропоную…
Колекцію ідіотів для уроку з історії
Недавно пишався вибриками проти мене один громадський діяч з числа вигнаних міліціонерів. На щось конкретне в нього теж, очевидно, розуму бракує, тож поспішив вступити в патріоти. Тільки не подумайте, що записався в патріоти, які воюють з агресором, чи хоча б економіку піднімають. Існують інші патріоти: працювати не вміють і не прагнуть, зате беруться за великі справи. І об…ться. Бо вони – ще цуценятка.
Інша справа – колишня цукрозаводська партійна команда. У неї були цілком серйозні плани – розвалити наше господарство, більше тисячі тонн нашого цукру не віддала, поставивши господарство у надскладне фінансове становище. Викарабкались. По-своєму розпорядився й Господь – чотирьох лідерів цієї команди забрав до себе. Після них управління районом захопила бригада відомого земляка Миколи Рудьковського. Вона теж боролася з Яковишиним. Що 
виборола? Рудьковський – у бігах, його ставленика на посаду голови райдержадміністрації Мозгового зараз судять у Згурівці, другий висуванець Микола Супрун втік від вироку за кордон, заступник з гуманітарки Овчинніков за зґвалтування дитини відбуває строк…
Задумаймося, хто керував нашим багатющим районом! Скільки втрачено можливостей для його розвитку та процвітання? Хто відповість за таку кадрову політику? І не в Києві, а в Бобровиці!..
Попередня команда розвалилися, але на її осколках сформувалася райлікарнівська. Саме там погоджувалися кандидатури на всі посади в районі. Наш колектив наповнював бюджет, а вони його ділили на свій розсуд. Ринок зайнятості населення – теж наш. Нарешті до влади в Бобровиці прийшли здебільшого виробничники й представники місцевої інтелігенції. Колишні ж на всіх кутках залементували, мовляв, Яковишин захопив район, навіть поліцію…
Та чи хтось поставив собі запитання: навіщо Яковишину та влада, та поліція? Може, вони захищають мене від когось чи покривають якесь моє беззаконня? Так, інколи керівники приходять до мене в кабінет, але не з подарунками, а з проханнями. Он поліції виділив три нові автівки, пальним допомагаємо. Голова Бобровицької об’єднаної громади і голова районної ради їздять теж на наших автомашинах і на нашому пальному. Скільки бюджетних грошей зекономлено?
Недавно губернатор Валерій Куліч вручав бобровицьким еменесівцям ключі від нової пожежної автомашини, запросив на захід і мене… щоб і наше господарство подарувало пожежну машину, одну таку купили раніше для Кобижчі.
Десятки мільйонів своїх грошей витрачаємо на дороги та інші соціальні потреби. Така то ціна «захоплення» влади! Не говорю вже про нами наповнений бюджет. А якими внесками на розвиток району можуть похвалитися ідіоти від влади та політики, які весь час воюють з нашим господарством, звіріючи від наших успіхів?
Пишу це для повчального уроку історії, з якого варто б засвоїти головне, винесене в заголовок: ідіотія живуча, але й вона не безсмертна, й боротися з нею можна й треба! Бо стоянням осторонь загнивання людської честі й моралі, сповідуючи «і чути не чув, і бачити не бачив», – не менш руйнівне зло, ніж від «професійних» руйначів. Адже на «сторонніх» чи не найбільше налягає дріб’язкова заздрість, чорна підлість, безпросвітна глупота. Налягає сильніше, ніж злидні. Наслідки – куди не глянь, помітні!
Леонід ЯКОВИШИН, Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля»
